Дві старі бридкі ондатри та один Оскар: одеські актриси перевтілилися у голлівудських зірок  

Перед відпусткою Одеський український театр імені Василя Василька підготував прем’єру вистави «Стерви не плачуть!», яка спровокувала на довгі роздуми, і в цьому полягає її головна цінність.

Театр позиціював «Стерв…» як «голлівудський трилер наживо, де за блиском софітів приховуються справжні пристрасті, інтриги та несподівані повороти». Драму Дона Ніґро «Горгони» режисер-постановник Роман Федосєєв взяв у роботу у 2019 році. Вистава йшла у трохи іншому акторському складі, в іншій сценографії, карантин завадив її довгому життю. Зараз це цілком нова версія, де можна спостерігати не лише за суперечкою двох зіркових актрис, а й за метушнею молодої команди на знімальному майданчику.

Сценографію та костюми створила Анастасія Баторій, від минулого прочитання залишився принцип застосування химерних перук для головних героїнь, адже вони «священні чудовиська», як сказав би про них Кокто, їхні голови не можуть бути оформлені так само, як у пересічних обивательок. Але подив викликає незмінність отих вавілонів з волосся. Наче героїні вистави застигли в одному образі кожна. Це вже не митці, а якісь ідоли…

Але ж мова передусім про великих митців, майстрів своєї справи. Відомо, що драматург надихався реальним протистоянням голлівудських зірок — Джоан Кроуфорд і Бет Девіс. Акторки ніколи не були прихильні одна до одної, але були змушені наприкінці кар‘єри разом знятися у фільмі Роберта Олдріча «Що трапилося з Бебі Джейн?», що вийшов на екрани восени 1962 року. Ми спочатку знайомимося з Рут (народна артистка України Діана Мала), безсумнівної примадонни, чиї найкращі роки, на жаль, в минулому. Чому Рут? Треба знати, що Рут – це друге ім’я Бет Девіс. Взагалі треба багато чого дізнатися, вивчити історію взаємин Кроуфорд і Девіс, а вже тоді йти на виставу. Але і в тому випадку, якщо ви ретельно підготувалися до зустрічі з мистецтвом, прочитали і подивилися те і се, у вас неодноразово вникатиме питання: «Хто всі ці люди?». Бо якось воно усе не тримається купи.

Насправді нічого знати перед переглядом вистави непотрібно, вистава має захопити і повести за собою. Але спробуємо відчути себе на місці голлівудських імпресаріо. Як зацікавити глядача фільмом з немолодою вже актрисою в головній ролі? Зіграти на конфлікті з її одвічною суперницею в творчості, а була ще й неприємна історія кохання, коли одна перейшла шлях іншій, таке не забувається. І ось Рут дають чітко усвідомити: роль вона отримає, але потрібно особисто вмовити зніматися і осоружну Мілдред (цей образ створила заслужена артистка України Олена Кошова).

Чому Мілдред? Тут має місце натяк на зіркову роль Кроуфорд у фільмі «Мілдред Пірс». Перша реакція Рут на пропозицію така: «Оця стара бридка ондатра?!». Але бажання випити останній ковток слави, хоч би й розділений з «ондатрою», виявляється сильнішим…

В реальності Джоан Кроуфорд сама знайшла цікавий роман та завітала до гримерки Бет Девіс із пропозицією: «Нам двом не зможуть відмовити». Глядачам може бути неясно, чому на сцені попивають то пепсі, то колу (протистояння рекламних кампаній!), чому на сцену виходять ляльки як альтер его акторок (їх грають Юлія Харчук та Ірина Шеляг) тощо. Кроуфорд отримала-таки Оскара за «Що трапилося з Бебі Джейн?», і це дало другий шанс немолодим зіркам. Нашому «золотому» акторському фонду цей сюжет також корисний, принаймні, «Горгон» охоче грають по всій Україні, є навіть версія, де акторок-суперниць зображають… актори, теж немолоді.

Що стосується молодих персонажів, вони існують у виставі доволі-таки відірвано від головних героїнь, хоча танцюють, треба визнати, дуже згуртовано й мило. Пластика та хореографія заслуженого діяча мистецтв України Павла Івлюшкіна «підсвічені» Володимиром Дубовенком, а ще завдяки майстерності відеографа Олександра Малахатька можна роздивитися на екрані широкі плани виконавців (популярний нині прийом).

От тільки навіть екран не дозволяє побачити видатних мисткинь, якими були, безперечно, прототипи «Горгон», замість міфічних істот ми бачимо найсправжнісіньких самозакоханих стерв, які очманіло прагнуть заволодіти Оскаром, що лише один на двох «старих бридких ондатр». Маніпулюючи статуеткою, ніби якимось фетишем, ці стерви ладні видряпати одна одній очі, і це вже виглядає зовсім неелегантно. Мілдред приходить до Рут мало не битися, а та їй така з порогу: «Це Беверлі-Хіллз». Може не продовжувати, драма стає комедією, бо декорація скоріше нагадує бамбуковий будиночок Чіо-Чіо-Сан з однойменної опери (високі перуки також працюють на таку асоціацію).

До речі, чому Оскар дістався саме Бетт Девіс: її роль у фільмі справді була головною, актриса грала саме Бебі Джейн, яка внаслідок невдач, розчарувань в акторській кар’єрі та ще багатьох чинників перетворюється на мстиве божевільне чудовисько, мучить скалічену сестру… Сестри-актриси неперевершено зіграні Девіс та Кроуфорд, а от наші одеситки поки знайшли для своїх героїнь небагато фарб. Злісні стерви від початку і до кінця. У вистав та кінострічок про долю Едіт Піаф завжди є одна велика проблема: ніхто з виконавиць не є Едіт. З Кроуфорд та Девіс не зовсім так, їх образи чудово відтворили Джессіка Ленг і Сьюзен Сарандон у серіалі «Ворожнеча» (2017). У театрі, як не дивно, найбільш відгукується багатьом глядачам версія «Горгон», де грають чоловіки. Але на те він і театр, щоб у ньому траплялися дива: може, після відпустки з виставою щось гарне станеться і вона набере тих барв, яких поки недостатньо…  

Автор – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського