Двірник-деміург і «Симфонія Калашникова»: в Одесі український живопис перетворився на балет  

Прем’єра сучасного балетного перформансу у постановці заслуженої діячки мистецтв України Олесі Шляхтич «Натхненні. Art Inspired» відбулася в одеській Опері у межах вечора одноактних балетів

Для авторів вистави було, аби перший показ пройшов саме у п’ятницю, 13-го. Отакий виклик забобонам!

Перформанс складається з одинадцяти хорео-новел, що розкривають шлях людини. У виставі використані картини сучасних українських художників – Владислава Шерешевського, Петра Лебединця, Ігоря Гусєва та інших. Вони звертаються до публіки просто під час вистави, наче оживляючи власні твори за допомогою закадрового голосу.

Танцюють ті конфлікти, ту підсвідомість, які є у кожному полотні, але не прямолінійно. Наприклад, роботу Вадима Кучера-Куцана з зображенням персиків як відтворити у танці, адже не будеш танцювати, уявляючи себе персиком, це ж не казочка про Чіпполіно та його друзів! Але свіжість дівочих личок та гнучкої пластики сповнює сцену, і танок стає контрапунктом до живопису. З кожним художником автори вистави спілкувалися особисто, і лише за Кучера-Куцана, який вже не з нами, відповідала Ольга Куцан, вона за його життя була Вадиму дружиною та музою, часто дарувала чоловікові квіти, а він їх писав…

Картина Миколи Овсійка «Колесо» за задумом митця нагадує про Сансару, блукання душі від народження до народження, важливості вибору та розуміння порядку речей. Виваженості зрілого митця протистоїть протестна абстрактна картина «Нащо?», яку написав Kit. Свою «Симфонію Калашникова» Василь Сад писав не пензлем, це метал, продірявлений пострілами.

Фрагменти інтерв’ю з живописцями вплетено у тканину балетної вистави. Олеся Шляхтич зізнається, що все ставить «з погляду любові», тож ліричних дуетів не бракує. Двірник, такий собі деміург, зі своєю мітлою взаємодіє з учасниками усіх сюжетів (соліст ОНАТОБ із ГреціїЕндріКендро вже примірявся до цієї партії у перформансі «Катехізис», який у вересні минулого року став першою спробою поєднати живопис, пряму мову митців і танок).

За задумом балетмейстера Двірник спонукає дійових осіб взятись до роботи чи то просто бути добрішими одне до одного. Тут треба зауважити, що цей персонаж змітає уявне сміття то в один бік, то в другий, не надто ретельно виконуючи свої прямі обов’язки… Але й це не біда, глядачі, в першу чергу глядачки шаленіють від краси Двірника, і, мабуть, йому варто було б дати більше хореографії, мітла, звісно, заважає, але її можна покинути зовсім чи віддати комусь…

«Із глибини мороку з’являється стомлений Двірник – звичайна людина, яку ми звикли не помічати, — пишеться у балетному лібрето. — Під кожним рухом відкривається трохи більше світла, трохи більше кольору. Те, що здається буденним і непомітним, залишає за собою живі сліди з яскравих фарб – крихкі спалахи життя серед пітьми… Двірник обережно здіймає чорне тло, наче очищує наш світ від сміття й марності, відкриваючи шлях до чистого простору, ясності й сенсу».

Проект «Натхненні» — це не просто балет, а уважний погляд всередину себе через призму сучасного мистецтва. Про те, чому рух стає єдиною вірною мовою у світі, де стихають слова, дуже точно сказано в описі до вистави:

«… Коли слова митця стихають, життя продовжує говорити рухом. Так народжується танець – внутрішній, чуттєвий, такий, що занурює нас у стан композитора, хореографа, артиста, а зрештою – у наші власні почуття. Рух стає мовою пошуку – цього живого вогника, джерела натхнення, що народжує ідеї, імпульси, звуки, кольори, рішення.

Де починається натхнення? Як віднайти цей поштовх-імпульс і не загубити його в темряві буденності? Як втілити його так, щоб він торкнувся серця кожного й запалив душу? І куди він нас заведе – цей тихий, світлий і водночас невидимий поштовх, здатний перевернути реальність?

Цей перформанс – не втеча від реальності, а уважний погляд у себе. Він нагадує: у кожному з нас живе вогонь. І поки ми шукаємо відповіді, він спалахує знову й знову – як блискавка, щоб занурити нас у темряву й повести на шлях пошуку світла», — резюмує лібрето.

Залишається додати, що вистава створювалася пів року. Олеся Шляхтич, вибравши музику відомих композиторів, вирішувала питання, пов'язані з авторськими правами, це трохи відсунуло день прем'єри. Наступний показ запланований на 29 березня.

Авторка – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського