«Є місто, яке ми бачимо уві сні, пора б уже й прокинутися»: до питання про перейменування в Одесі (колонка)

«Є місто, яке ми бачимо уві сні, пора б уже й прокинутися», — це передвиборчий слоган Едуарда Гурвіца 1994 року. Я згадав його, коли мало не з кожної праски посипалися новини про перейменування вулиць. Згадав тому, що 30 років тому все було точно так само.

Перше масове перейменування в Одесі відбулося ще в першу каденцію Едуарда Гурвіца (1994-1995). Тоді в Одесі з'явилися вулиці Рішельєвська, Преображенська, Катерининська, Ланжеронівська та інші. У той час аргументи проти перейменувань звучали так: «Навіщо воювати з історією?», «Маркс і Ленін теж наша історія», «Нічим зайнятися, тільки вулиці перейменовувати? У місті стільки актуальних проблем».

Час іде, аргументи не змінюються. Люди, як і раніше, говорять про війну з історією і розкол суспільства. Вчорашні новинки сьогодні вже стали звичними і милими серцю. Майже рідними. Найбільш одеськими.

При цьому нещодавнє рішення міськради, ініційоване Трухановим, про перейменування площі та вулиці Катерининської на Європейську пройшло абсолютно непоміченим серед ревнителів «споконвічної одеськості». Це місто не «обнулило», і ніхто не говорив про те, що «Одеса втрачає своє обличчя». Це при тому, що рішення не має прямого стосунку до закону про деколонізацію, оскільки вулиця і площа названі не на честь російської імператриці, а на честь храму святої Великомучениці Катерини Олександрійської.

З іншого боку, багато хто з противників перейменувань роками заплющував очі на інші проблеми з «обнуленням»: знищення пам'яток архітектури, хаотичну забудову та інші багаторічні проблеми міста.

Чи правильно було організовано процедуру перейменування? Очевидно, що ні. Департамент культури обласної військової адміністрації явно провалив як збалансоване формування робочої групи, так і комунікацію щодо перейменувань.

У робочій групі, очолюваній заступницею директора департаменту культури обласної військової адміністрації Ярославою Різниковою, був явний перекіс у бік людей із вкрай правими, а подекуди й антисемітськими поглядами. Члени робочої групи підтягували історичні довідки під власні ідеологічні уявлення. Наприклад, Ільфа і Петрова перетворили одного із завскладом на активного учасника продрозкладки, а другого зі співробітника карного розшуку — на карателя ЧК.

А довідник за новими та старими назвами, який слід було б опублікувати хоча б одночасно з розпорядженням, не видано досі й, за нашими даними, перебуває тільки на стадії розробки. Ну а те, що родичі та друзі батьків чиновниці опинилися в списку тих імен, на честь кого дано нові назви вулиць, має щонайменше некрасивий вигляд (ми третій день марно намагаємося зв'язатися з Різниковою, щоб отримати її коментар з цього приводу, — Ред.).

Крім того, стався повний провал в області: вже перейменовані на честь загиблих вулиці були названі на честь інших загиблих. Далі більше, в одному селі вирішив демонтувати пам'ятник двічі герою соцпраці. Він стоїть у самому центрі населеного пункту. Однак це не просто монумент — це фактично надгробок. З могилою що робити? Попереду ексгумація?

Та й Гурвіц, до слова, не став піонером перейменувань. За радянських часів Дерибасівська була вулицею Лассаля, Французький бульвар — Пролетарським, Приморський — бульваром Фельдмана, а Пале-Рояль — сквером Дарвіна. Від цього Одеса не перестала бути Одесою.

Я впевнений, що, попри невдалі публічні дії міського голови, який унеможливив серйозні зміни до виданого розпорядження, найгрубіші невідповідності та помилки будуть виправлені найближчим часом, а решту виправить час.

Історія показує, що дуже небагато вулиць в Одесі можуть похвалитися незмінністю назв.

Автор — Володимир Імуш