Фінт імператрицею: Труханов прослизнув між струменями дощу, але на нього чекають нові політичні випробування (колонка)

Віддаю належне політичному чуттю одеського мера, виявленому ним в історії з пам'ятником російській імператриці. Правильно кажуть: старий кінь борозни не зіпсує! У Труханова, який відчував з приводу цього клятого монумента, що дістався йому у спадок від попередника, колосальний тиск і зверху, і знизу, і збоку, було кілька варіантів, як вчинити. Майже всі неприйнятні для нього. Але був один-єдиний, який давав змогу вийти із ситуації без особливих проблем, і міський голова інтуїтивно або за порадою добрих людей його знайшов і ухвалив правильне (знову-таки для себе) рішення.

Він не міг піти на поводу у патріотичної громадськості та Банкової — не міг одразу погодитися знести Катерину: цього не зрозуміла б значна частина його електорату. Не міг і залишити все як є: нарвався б на протести, може, навіть якісь репресії з боку центральної влади, а пам'ятник все одно б прибрали. Тому вдавав із себе великого демократа й організував опитування на сайті «Соціально активний громадянин»: мовляв, як одесити проголосують, так і вчинимо.

В опитуванні взяв участь від сили відсоток дорослого населення міста, що приблизно відповідає частці соціально активних (мітинги проти незаконної забудови та знищення зелених зон, наприклад, і близько не збирають такої кількості народу). Результат голосування був передбачуваний, і мер удав, що змушений підкоритися волі більшості. Проєкт рішення винесуть на сесію, Труханов пообіцяв, що особисто проголосує за демонтаж. Одночасно, не чекаючи рішення депутатів, пам'ятник закрили дивним циліндром із ДВП з табличкою, яка інформує, що ведеться підготовка до переміщення.

Цей хитрий фінт вухами (або імператрицею) дає змогу меру обійтися малою кров'ю, хоча від початку колізія навколо пам'ятника загрожувала йому чималими політичними втратами. А так майже ні в кого претензій немає: чистенький.

Ось тільки процес деколонізації лише починається, і попереду на Труханова чекають нові випробування. Уже порушується питання пам'ятника Суворову — новоробної копії ізмаїльського, яка була встановлена за ініціативою нинішнього міського голови біля «Молодої Гвардії». В Ізмаїлі міськрада проголосувала за перенесення оригінального (у всіх сенсах) генералісимуса до музею, одеська ж влада поки скромно відмовчується. Але ж доведеться якось реагувати — рано чи пізно. Швидше, рано.

Далі — перейменування вулиць. Топонімічна комісія при виконкомі дала рекомендації щодо зміни назв 164 об'єктів. З карти міста мають зникнути імена поета Некрасова, художника Шишкіна, ординських намісників Дмитра Донського та Олександра Невського, генерал-фельдмаршала Кутузова та інші. Багато пунктів списку нічого не скажуть умовно «ватній» частині виборців Труханова, але багато хто цілком може її роздратувати. Тим паче, що раніше мер з горем навпіл, але чинив опір перейменуванням: незаконну «декомунізацію» Бєлінського і Богданова не помітив, а ось на Жукові та 25-й Чапаєвській досхочу відпіарився, хоч і програв згодом у суді.

І як йому тепер вчинити? Найкраще, звісно, заблокувати процес: благо, комісія продовжує працювати в поті чола. Попереду ще кілька засідань, і лише потім — сесія міськради. Крім того, до попередніх рішень є питання як юридичного, так і політичного характеру, що теж напевно позначиться на темпах.

Скажімо, як бути з Родіоном Малиновським, який прямо підпадає під закон про засудження тоталітарних режимів? Адже він був міністром оборони Радянського союзу і членом ЦК КПРС. Комісія, нагадаю, відмовилася вносити маршала до списку на перейменування. Що робити з уже перейменованими — повторюся, незаконно — вулицями Бєлінського, Богданова і Шестакова? Згоден, Бєлінський — постать вельми неоднозначна, проте ж це не скасовує того факту, що під декомунізацію він аж ніяк не підпадав, оскільки відійшов у засвіти за 69 років до Жовтневого перевороту та за 19 до виходу в світ першого видання «Капіталу» Маркса. Не підпадають під неї і захисники Одеси 1941 року Богданов і Шестаков.

А з політичного, та й людського погляду викликає здивування обережність, з якою мерія і топонімічна комісія при ній підходять до пропозицій назвати одну з вулиць міста на честь славної 28-ї бригади Лицарів Зимового походу, а ще одній дати ім'я командира цього з'єднання Віталія Гуляєва, який поліг смертю хоробрих за свободу і незалежність України. Впевнений, у цьому випадку, з урахуванням обставин, можна було все зробити зовсім швидко, ще влітку, як це зробили кілька громад області. І навряд чи хтось заперечив би, ось що характерно. Але ні, чомусь на Лицарях і Гуляєві батьки міста «зависли».

Мабуть, Труханов таки вирішив тягнути — щосили.

Що ж, подивимося, чи надовго його вистачить. Нехай спочатку з Катериною розбереться. І Суворовим.

Автор — Віктор Босняк