Від шедеврів авангарду до аптекарських гирь: десяточка одеських колекціонерів, які вже стали частиною історії

Одеса завжди була містом колекціонерів. Приватні колекції тут нерідко ставали основою музейних колекцій, а захоплення перетворювалося на дослідження історії, мистецтва та самого міста.

Сформувати десятку таких колекціонерів «Думської» цього разу вдалося завдяки презентації першого випуску збірки «Універсум під назвою Одеса. Історії колекціонування».

Може здатися, що колекціонування як явище атрибут минулого, і що сьогоднішній динамічний та суперечливий час не надихає на подібні заняття, але це зовсім не так, каже координаторка проєкту та укладачка книги Катерина Піменова.

«Колекціонування в Одесі має свої характерні особливості, у місті й сьогодні багато авторитетних колекціонерів, наших сучасників. А чудові колекції улюблених музеїв колись значною мірою були приватними колекціями людей, які обожнювали мистецтво і сприяли художникам, майстрам та дослідникам. Не випадково ще в 1839 році в нашому місті було створено Одеське товариство історії та старожитностей. Воно залишило колосальну спадщину, як і Одеське товариство колекціонерів, до якого свого часу входили відомі нумізмати, філателісти, боністи, фалеристи, філокартисти та багато інших фахівців, безмежно захоплених колекціонуванням».

10. СЕМЕН ВЕРНИК: ПІВСТОЛІТТЯ ПОШУКІВ ОДЕСЬКОГО АВАНГАРДУ

Нашу десятку відкриває Семен Верник колекціонер живопису та графіки з понад 50-річним стажем, підприємець.

Колекціонувати він почав ще в школі: збирав етикетки з сірникових коробків, марки та монети, беручи приклад з батька-філателіста. Але справжнім захопленням стало живопис.

«Це був час перших квартирних виставок молодих і талановитих одеських художників, згадує колекціонер. Одеський авангард. Час знайомства з моїми майбутніми кумирами: Хрущиком, Сичовим, Стрельниковим Час початку колекції. Перший шедевр робота Валентина Хруща з фарбою, яка ще не висохла. Потім приголомшлива робота Володимира Стрельникова, яка була щойно написана».

Більшість робіт купувалися з невеликим авансом, а потім оплачувалися частинами зі скромної зарплати радянського інженера.

«Звісно, мрію про старі роботи корифеїв (Єгорова, Стрельникова, Рахманіна, Хруща, Ястреба, Басанця), але із задоволенням спілкуюся та купую роботи у художників наступних поколінь. Так у колекції зявилися роботи Івана Паламаря та його чудової дружини Оксани Спіндовської. На жаль, їх уже немає з нами Дуже люблю роботи Олександра Лісовського та Юрія Плісса. Кілька років тому, в останні мирні роки, відкрив для себе Олену Ятло та Володимира Кожухаря. Колекція поповнюється, незважаючи на війну», підсумовує Верник.

9. АННА ГОЛУБОВСЬКА: КОЛИ ФОТОГРАФІЯ СТАЄ ІСТОРІЄЮ

Анна Голубовська фотограф, дослідниця, викладачка історії мистецтва та фотографії, авторка статей про фотографію XIX століття та пострадянських країн. Її батько, відомий журналіст Євген Голубовський, колекціонував живопис, англійські настінні тарілки та рідкісні книги.

«У мене є невелика колекція старовинних фотографій, розповідає Анна. Купую дуже вибірково, найчастіше фотографії, про які пишу. Те, що відгукується в серці, не просто імя автора, а знімок, який, побачивши, не можу випустити з рук, або роботи авторів, які мене цікавлять професійно, і це рідкість».

Іноді вона знаходить цікаві речі й на Староконному ринку.

«Ось уявіть собі скарб сотня коробочок зі скляними фотопластинами, безліч обрізків плівки з негативами. Зараз пишу книгу про новатора у фотографії Йосипа Карла Мігурського. Будучи юнаком, він написав підручник з фотографії, який і сьогодні актуальний. Видання вийшло в 1859 році, через 20 років після винаходу фотографії. Блискучий автор, сміливий експериментатор і гідна людина, життя якої було сповнене злетів і падінь. Їздив репортером на війну, був там поранений, знімав ще в 1870-х живі вуличні репортажі, дивом не потрапив до в'язниці в 1871-му за підтримку євреїв під час погрому. Але хоча влада не посадила, то ті, хто громив, помстившись, спалили фотомайстерню», ділиться Анна.  

8. ЄВГЕН ДЕМЕНОК — ПИСЬМЕННИК, ЯКИЙ ЗБИРАЄ ХУДОЖНИКІВ

Письменник і дослідник Євген Деменок збирає роботи одеських художників різних епох.

«У старших класах моїм головним захопленням було малювання, зізнається Євген. Я не тільки малював, а й зачитувався біографіями художників, мріяв незабаром стати одним із них, обходив вздовж і впоперек одеські музеї, збирав альбоми та каталоги».

У підсумку мрія трансформувалася він став дослідником і колекціонером.

«Мій приятель по заняттях йогою Дмитро Банніков уже організовував виставки. Першими були акварелі чудового художника Андрія Герасимюка. А на відкритті МСІО я виставив кілька літографій Далі, які купив у Брюгге. Банніков став моїм провідником, через нього я познайомився з усіма, кого вважав цікавими. У моїй колекції є роботи одеських художників за 100 з гаком років: починаючи від Костанді й закінчуючи Ройтбурдом та Гусєвим».

7. ОЛЕКСАНДР ДМИТРЕНКО: ВІД МОНЕТ ДО «ПЛАСТИКОВОГО РАЮ»

Науковий співробітник Одеського художнього музею Олександр Дмитренко зараз служить у ЗСУ та проходить реабілітацію після важкого поранення.

Він спеціалізується на біографічних дослідженнях художників і колекціонерів.

У дитинстві колекціонував значки геральдичного напрямку, а також машинки в масштабі 1:43. Коли подорослішав, почав колекціонувати монети, вивчав першоджерела, звертався до архівів, щоб зясувати, на якому монетному дворі, якими пуансонами, технікою, інструментами тощо це робили.

Далі склалася колекція автопортретів, які можна знайти у кожного художника в майстерні, але зазвичай їх не купують. Виставка цієї колекції відбулася у 2011 році в Музеї західного та східного мистецтва, на її відкриття прийшло понад тисячу людей. Після автопортретів у Дмитренко зявилося захоплення одеською настільною медаллю, потім були пластикові статуетки з клеймом Одеського художнього виробничого комбінату.

«Це декоративно-прикладне мистецтво територіального характеру. Речі призначені лише для прикраси оселі, тобто суто інтерєрні. Памятаєте бабусині серванти? Це частина серванта. Що цікаво, вони не потрапили до мистецтвознавчої літератури, оскільки вважалися ширвживом. Багато скульпторів так і ставилися до них, як до ширвжитку. Тому назва майбутньої виставки у мене або «Пластмасовий рай», або «Ширвжиток серванту», розповідає Олександр.

6. АНАТОЛІЙ ДРОЗДОВСЬКИЙ ТА ЄВА КРАСНОВА — ЛІТОПИСЦІ СТАРОЇ ОДЕСИ

Анатолій Дроздовський почесний член Одеського товариства колекціонерів та заслужений філокартіст України. Разом із дружиною Євою Красновою він досліджує історію міста через документи та фотографії.

«У 1975 році, коли мені було 28 років, стався казус, згадує Анатолій Олександрович. Мій товариш, художник Віктор Рисович, захотів намалювати краєвиди Одеси, для чого йому потрібні були якісь вихідні матеріали. І він попросив мене звернутися до людини, у якої були листівки, щоб я для нього їх сфотографував. І все, я захопився Знайшов товариство колекціонерів, через місяць очолив секцію філокартистів. На сьогодні у мене зібрано 5,5 тис. дореволюційних і довоєнних листівок з видами Одеси».

Дроздовський почав збирати одночасно документи, які якимось чином стосуються Одеси: листівка має певний тираж, а документ завжди один. Також у колекції подружжя є торгові етикетки, фотографії старої Одеси (близько 2000), нотні обкладинки (близько 1000), цукеркові фантики, екслібриси (книжкові знаки, що засвідчують власника книги).

5. СЕРГІЙ КОСТІН  — КОЛЕКЦІОНЕР, У ЯКОГО ЗАКІНЧИЛИСЯ СТІНИ

Підприємець, у минулому голова благодійного фонду «Дорога до дому», засновник галереї «Ніка». Років 30 тому він почав збирати роботи знайомих художників.

«Я не називав себе колекціонером, не планував колекціонувати речі. Але як сказав один із британських колекціонерів: «Коли виявив, що в мене не залишилося вільних стін, зрозумів, що я колекціонер». Ось щось подібне почало відбуватися. Роботи Олега Соколова та Юрія Коваленка в моїй колекції. Раніше із задоволенням купував роботи Олексія Маліка, Поліни Зіновеєвої, Лари Бєляєвої. Мені подобається Володимир Кабаченко. Можна також сказати про Анастасію Уварову. Це такий ар-нуво, недарма її улюбленим автором був Бакст. Скажу про Дмитра Нужина. Він мені дуже подобається, і його чайнички метафора в скульптурі. Стільки цікавих тем, і роботи виконані чудово. У нього там від стімпанку і до бароко».

4. ФЕЛІКС КОХРІХТ — ЖУРНАЛІСТ СЕРЕД ХУДОЖНИКІВ

Журналіст і редактор альманаху «Дерибасівська Рішельєвська» Фелікс Кохрихт збирає твори художників одеського неформального мистецтва.

Почавши з репортажів, він подружився з подружжям Ануфрієвих, Хрущем і Стрельниковим. Героями матеріалів Фелікса Кохріхта стали неформали та визнані майстри: від Маринюка і Басанця до Межберга і Дульфана.

«Особлива роль і доля у нашого гуру Олега Соколова, — підкреслює Кохріхт. — В основу першого в країні приватного центру сучасного мистецтва ТІРС лягла колекція робіт одеситів, зібрана бізнесменами Георгієм Котовим і Семеном Калікою, куратором стала Рита Жаркова (Ануфрієва). Видатну роль у подальшому розвитку тенденцій і форм діяльності ТІРСа, а потім і ЦСМ Одеса під егідою Фонду Джорджа Сороса відіграв Олександр Ройтбурд, з яким ми по черзі керували цим центром. Тоді в наше життя увійшли ті, кого я вважаю другим ренесансом нашого авангарду: Василь Рябченко, Сергій Ликов. Активно звучали наші концептуалісти Сергій Ануфрієв, Леонід Войцехов. У нас тоді виставлялися молоді Ігор Гусєв, Вадим Бондаренко, Мартинчики».

Перша колекція згодом перейшла до Анатолія Димчука. Зараз Кохріхт зібрав нову колекцію від Стаса Жалобнюка до Степана Рябченка, підтверджуючи свою незмінну чуйність до сучасного мистецтва.

3. ЄВГЕН ЛУКАШОВ: КОЛЕКЦІЯ, ЩО ТРИВАЄ ЦІЛЕ ЖИТТЯ

Заслужений працівник культури України, чия колекція налічує тисячі екземплярів. Значки, марки та етикетки від сірників зі Староконного ринку були його першими «скарбами», тобто він був фалерістом (колекціонер нагрудних знаків, орденів, медалей, значків, жетонів і нагородних документів), філателістом і філуменістом (колекціонер усього, повязаного із сірниками) в одній особі.

Валентин Хрущ, товариш юності, захопив його своїм живописом. У зрілому віці подружився з Леонідом Войцеховим, збирав роботи і Юрія Коваленка, і Валентина Сиренка, Валентина Шаповаленка, Олександра Вабеля.

«За роки роботи Всесвітнього клубу одеситів мною було проведено 15 виставок одеських художників, розповідає Лукашов. — Це були різні експозиції, які жодного разу не повторювалися. Крім того, я подарував музеям Одеси та України 300 предметів, що мають культурну та наукову цінність: картини, архіви, рукописи. Не шкодую, дещо ще залишилося».

2. ТАРАС МАКСИМЮК — ЛЮДИНА, ЯКА ПОВЕРТАЄ ІМЕНА

Заслужений працівник культури України, почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців та Одеського товариства колекціонерів, знавець історії українського мистецтва.

Він повернув імя видатного художника Михайла Жука в історію мистецького життя Одеси, встановив меморіальну дошку на його честь. У далекому 1968 році організував першу в Одесі (у всій Україні це теж було вперше) масштабну виставку українських народних писанок.

«Колекція робіт Михайла Жука, яка зараз знаходиться в Музеї сучасного мистецтва Одеси, спочатку на 90 відсотків зібрана мною, уточнює Тарас Іванович. У моїй колекції є Амвросій Ждаха, відомий як ілюстратор книг, українських народних пісень, які вийшли у вигляді листівок. Це 19101914 роки. І є його оригінальні роботи. Є твори Миколи Степанова, живописні та скульптурні. Мій проект «Тарасів дім» існує в моїх думках, але водночас ніби його й немає, проте є діяльність. Вже відбулося 12 виставок. Якщо врахувати ще Київ, Чернігів, то це буде 14 моїх виставок по Україні. Я видаю якісь дослідження щодо експонатів колекції, надаю роботи, наприклад, на виставки на прохання інших організаторів, музеїв, приватних осіб».

1. ВІТАЛІЙ ТОМЧИК — МАНДРІВНИК, ЯКИЙ ПРИДУМАВ «ФУНТОФІЛІЮ»

Завершує десятку (або відкриває її) колекціонер і мандрівник Віталій Томчик президент благодійного фонду музею особистих колекцій імені Блещунова.

«Коли був молодшим, колекціонував і живопис, і малу пластику з бронзи, каже Віталій. Це здебільшого одеські та київські автори. Але я багато подорожував світом. Причому як людина, що любить гори й альпінізм, відвідував гірські країни: Непал, північ Індії, Пакистан, Тибет тощо. До Туреччини поїхав, бо там є Арарат, де ми сподівалися знайти ковчег Ноя».

Він колекціонує гирі. А все почалося з практичних міркувань: вони маленькі, їх зручно перевозити і важко зламати.

«Привіз, наприклад, гірі з Індії, вони дуже цікаві, різних періодів. Є ще до колонізації англійцями, потім періоду, коли там правила Англія, потім гирі вже незалежної Індії. Привіз також гирі з Персії, африканських країн. Були держави, де я їх не знайшов. Ефіопія настільки бідна країна, що продавці на ринках зважують шматочками цегли, каменів. Випускалися спеціальні гирі для фармацевтів, які запровадили свої одиниці виміру ваги, свій аптекарський фунт. У дитинстві колекціонував марки. Це привчило мене до того, що існує каталог, де все описано. І тоді я почав складати гирі в пронумеровані коробки, у кожній з них зроблені відсіки, в яких лежать гирі».

Потім Віталій зрозумів, що гирі це лише доповнення. А ваги набагато цікавіший предмет, механізм, іноді дуже складний. Але колекціонувати їх фізично важко: великі, важкі, їх можна легко зламати. Зараз у колекції кілька десятків ваг.

Його сторінка в ЖЖ називається «Фунтофіл», це слово він придумав сам, оскільки не було відповідного терміна. Він дізнався, що є люди, які колекціонують лише поштові ваги або ваги для зважування золотого піску і навіть яєць. Були часи, коли по всій Європі яйця продавалися на вагу. Товариства фунтофілів існують у США, Франції, Німеччині, вони видають свої журнали, проводять конференції. Віталій Томчик вступив до товариств США та Франції, отримує від них інформаційні бюлетені та ділиться своїми дослідженнями.

«Механічні ваги тепер цінуються більше, бо їх ніхто не випускає, тисячами викидають на металобрухт, сумує Віталій Сильвестрович. Ті, що збереглися, вже справжні раритети й витвори мистецтва».

Звичайно, цікавих колекціонерів у нашому місті значно більше десяти, і ми пропонуємо нашим читачам розповісти в коментарях, про яких одеських колекціонерів ще варто розповісти.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва та з відкритих джерел