Де твоє жало, смерть? Одеський музей показав твори двох художників (фото, відео)

На відкриття двох виставок із циклу «Мови війни»: «Де твоє жало?!» Данила Мовчана та «Ґрунтові води» Миколи Лукіна запросив глядачів Художній музей.

Цей виставковий проєкт присвячений досвіду українців від початку війни, а спільним для молодих авторів є інтерес до тілесності, страждань, тління. Данило Мовчан — львівський митець, який переосмислює сакральність і малює аквареллю та темперою сцени катувань, розкладання трупів. Емоційними, однак, ці моторошні сюжети не назвеш, усе наче зображено на іконах, де зберігається часова дистанція і є місце припущенню, що похмурий міф - усього лише казка.

«З часом ми перестаємо боятися смерті, бо віримо, що людина не може просто зникнути з лиця землі. Вона залишається жити вічно в пам'яті. Вона долає смерть. І щодня ми запитуємо: «Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?» — коментує експозицію Данила куратор Анастасія Явтушенко.

Щодо одесита Миколи Лукіна, тема жодного разу несакральної тілесності давно його турбує (досить згадати серію картин про поховання Гуллівера ліліпутами, які задихаються від важкого смороду величезного кадавра, і навіть протигази не рятують). Реальність перевершила фантазії, і тепер без зайвого натуралізму, поруч із винахідливо закомпонованими фрагментами тіл у малюнках — інсталяція «Сходи», немов розмита тими самими ґрунтовими водами.

«Ґрунтові води слугують художнику образом усвідомленої невідворотної небезпеки. Інсталяція створена спеціально для зали музею. Site-specific втілює сновидницький кошмар підступних ґрунтових вод», — акцентує кураторка Віра Фенелонова.

Уся світова філософія міститься у двох постулатах: «всі ми помремо» і «смерті немає». Цим і залишається втішатися художникам у нелегкі часи.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва