Запропонували попрощатися з Утьосовим і поскаржилися на дискредитацію: в Одесі розповіли подробиці перейменування топонімів

Довідник «Герої одеських вулиць», що відповідає на найпоширеніші запитання про перейменування міських топонімів, презентували сьогодні у стінах Національної бібліотеки ім. Грушевського.

Як передає кореспондент «Думської», на початку юрист, представник ГО «Ветеран Хаб Одеса» Артем Карташов коротко розповів про постаті героїв, імена яких тепер носять міські вулиці, а також пояснив принципи, якими керувалися члени робочої групи при голові ОДА під час ухвалення рішень.

За словами керівника першого регіонального відділу Інституту національної пам'яті Сергія Гуцалюка, робоча група від самого початку зіштовхнулася з протидією і спробами дискредитації.

«Нашу групу звинуватили в непрофесіоналізмі, поширювали чутки про те, що історики, члени групи купили свої дипломи, — зазначив Гуцалюк. — Такої протидії роботі нашого колективу, ветеранським організаціям, сім'ям загиблих воїнів я не пам'ятаю з часів кровопролитних конфліктів із Марковим і Кваснюком. Сьогодні нас намагаються показати радикалами й антисемітами. Де вони побачили антисемітизм? Головна проблема і корінь ситуації в тому, що чинна міська влада використовує цю ситуацію у своїх політичних цілях. Закон про декомунізацію і деколонізацію ухвалено не для боротьби з минулим, а для нашого майбутнього. Щоб у наших дітей не було цих шурупів радянських у голові. Час іде, все змінюється і я вважаю, що роботу свою ми не провалили».

Зі свого боку доктор історичних наук, декан факультету історії та філософії ОНУ імені Мечникова В'ячеслав Кушнір наголосив, що сьогоднішні перейменування допоможуть Україні сформувати свою ідентичність в умовах демографічної кризи після перемоги.

«Через 20-25 років буде зовсім інший культурний контекст і питання — чи зможе українська культура вистояти в умовах демографічної кризи, — заявив В'ячеслав Кушнір. — Важливо наскільки ми будемо консолідованими і господарями в нашій країні. Я впевнений, що в топоніміці мають бути увічнені люди, біографії яких вивчатимуть і які своїм прикладом формуватимуть нашу українську ідентичність. Зміна топоніміки — це об'єктивний процес, зараз залишилося тільки 20% тих назв, які були 150 років тому».

Представниця мовного омбудсмена Ярослава Вітко-Присяжнюк впевнена, що увічнення видатних українських діячів — це спосіб протидії гібридній російській агресії.

«Ми багато говорили сьогодні про персоналії: чому прибрали це ім'я, чому назвали саме цим ім'ям. Коли ми говоримо про Святослава Караванського, Ніну Строкату, ми говоримо про українських дисидентів, які ціною свого здоров'я зберегли українськість і змогли передати її нам, щоб ми могли жити в незалежній країні. Коли ми говоримо про сучасних захисників, чиїми іменами названі вулиці, — це символ наших сучасників, з якими ми ходили на акції, в магазин чи в театр, і які віддали життя за незалежність України. Бунін і Жуковський, можливо, й були хорошими російськими письменниками, але які смисли несуть вони? Що ми хочемо передати майбутнім поколінням тим, що вулиці носять назви російських персонажів? Одеса унікальна і різноманітна, але насамперед Одеса — це частина України і не настільки унікальна, щоб ігнорувати закони країни».

Одіозний історик Олександр Музичко зазначив, що Одеса має бути справжньою частиною України, а не зустрічати «рязанським акцентом», і слідом за Пушкіним нам настав час прощатися, зокрема, і з Утьосовим.

«Найголовніше, що Одеса — це Україна не просто на карті, географічно, — упевнений Олександр Музичко. — Значить, коли я приїжджаю з Києва чи Львова, у мене не повинно бути відчуття, що я приїжджаю в Рязань і чую ворожу мову. За яку Україну ми боремося? Люди не розуміють іноді цього. Ми боремося не проти путіна чи медведєва? Ми боремося проти русского мира. А що це? Це російська мова. Не важливо хороший був Пушкін чи поганий, головне — це символ русского мира, і в наших руках вбити, по-перше, цей русскій мір у собі, а по-друге, допомагати цьому глобальному процесу. Мене запитують, чому я не на фронті? Це запитують ті, хто самі не на фронті. Я відповідаю — тому що наша робота це теж ідеологічний культурний фронт. Коли ми досягнемо кордонів 1991 року, то якщо наші герої повернуться в російськомовні міста, то гріш ціна цій перемозі».

За словами творців довідника, його розмістять в електронному вигляді в мережі і він буде доступний будь-якому одеситу. Пізніше планується випуск друкованої версії.

Нагадаємо, що наприкінці липня цього року губернатор Олег Кіпер розпорядився перейменувати майже сотню топонімів в Одесі - варіанти були представлені членами робочої групи при департаменті культури обладміністрації.

Серед перейменованих опинилися дві такі знакові паралельні вулиці як Жуковського і Буніна. Перша отримала ім'я дисидента, мовознавця, публіциста Святослава Караванського, а друга — його дружини Ніни Строкатої-Караванської. Остання є не тільки співзасновницею Української Гельсінської групи, а й близькою подругою Олексія Різникова, батька заступника керівника обласного департаменту культури Ярослави Різникової, яка очолювала робочу групу з перейменування.

Вулицю Герцена взагалі перейменували на честь матері чиновниці Галини Могильницької.

Крім цього, інститут Нацпам'яті нещодавно дійшов висновку, що вулиці Буніна, Віри Інбер і Паустовського перейменували даремно, оскільки вони не належать до символів російської імперської політики.

Усі ці події викликали бурхливу реакцію міської влади. Про ці перипетії ми докладно писали тут і тут.

Дискусії про необхідність перейменувань і ступінь їхньої радикальності не вщухають досі.