Гірко плачуть, коли програють: тренер одеських футболісток про жіночі емоції та чоловічі амбіції

З чим асоціюється футбольна Одеса для пересічного вболівальника? «Чорноморець» — команда та стадіон, та й в принципі все. Але якщо для «чорно-синіх» минулий сезон був непростим, то створений влітку 2023-го жіночий клуб «Сістерс» свій чемпіонат провів на одному диханні й вже в сезоні 24/25 дебютував у Вищій лізі. Вперше жіноча команда з Одеси дісталася таких вершин.

Між іншим, жіночий футбол у світі й надалі збільшує свою популярність. Не дивлячись на те, що базові правила в порівнянні з чоловічим футболом незмінні, насправді це зовсім різні дисципліни. Бо емоції зовсім інші, як і сприйняття перемог, поразок, забитих та втрачених м'ячів.

Про останні результати та особливості роботи тренером жіночого колективу говоримо з головним тренером «Сістерс» Євгеном Додуричем.

«Думська». Питання, яке на поверхні. Які головні відмінності в роботі з хлопцями та дівчатами.

Євген Додурич. Ментально дуже велика різниця. Дівчата дуже емоційні. Вони по-різному сприймають ті, або інші ситуації. Вони дуже яскраво реагують на перемоги. Гірко плачуть, коли програють. Дуже засмучує їх навіть втрата мʼяча на футбольному полі. Це їх природа, від цього нікуди не дінешся. Потрібно розмовляти з ними. На загальних зборах, індивідуально. В принципі, що ми й робимо.

«Д». Як відбувається побудова тренувального процесу у дівчат? Як себе готуєш і у кого вчишся?

Є. Д. В мене є помічниці. Наталія Ігнатович і наш капітан Ольга Бойченко. Вони мені дуже допомагають щодо специфіки жіночого футболу. Тому що ми не можемо зрівнювати чоловічий і жіночий футбол. Це просто два різні види спорту. Це неправильно їх поруч ставити. Багато нюансів я вивчив завдяки цим людям.

«Д». Коли ми говоримо про Олімпіаду, міжнародні змагання, жіночий футбол — дуже популярний вид спорту. Але в Україні це поки не зовсім так. Спортивні сайти про нього майже не пишуть, блогери не обговорюють тактики та трансфер. Чи зміниться щось в напрямку популяризації жіночого футболу в Україні?

Є. Д. Я вважаю, що ми йдемо правильним шляхом. Вже відчувається, що є зміни. Коли я сюди йшов, мені сподобалася філософія нашого керівництва. І зацікавленість саме з їх сторони. У нас крутий симбіоз. Всі прагнуть розвитку команди, всі хочуть робити жіночий футбол більш популярним. У нас класна команда і вважаю, що великі перемоги у нас ще попереду. У нас працює футбольна школа, яка стрімко розвивається. Намагаємось активно залучати регіони, робити філіали в різних районах нашої області. Все йде крок за кроком. Жодних притягувань за вуха і таке інше. Процес важкий, ми це розуміємо. Якось треба зацікавити дівчат під час війни. Багато хто поїхав, а це також впливає.

«Д». І про сезон. Поразки проти «Ворскли» і «Колосу» після двох перемог на старті якось вплинули на настрої в команді? Можливо, навіть в позитивному сенсі — була нагода побачити можливості молодої команди «Сістерс», якій лише 15 місяців в іграх проти найсильніших жіночих клубів України…

Є. Д. Головний підсумок після цих ігор — нам дечого не вистачає. А саме часу на підготовку і досвіду поєдинків проти таких сильних суперників. Напевно і в плані індивідуальної майстерності є пробіли. Команди зібрані, у них більше часу було на це. Вважаю, що результати закономірні. Якщо не перемогли, значить заслужили на це.

«Д». По грі з «Колосом» поділюсь особистими спостереженнями. Майже година рівної гри, одеситки відповідали активністю на активність, моментами на момент. Але після пропущеного голу щось змінилось.

Є. Д. Вважаю, що втратили десь концентрацію. Звичайно, у «Колоса» є гравчині швидкісні, молоді. Нападник завжди буде трошки попереду. Позиційна помилка нашої захисниці привела до пропущеного голу. Не вважаю це катастрофою, бо могли пропускати й більше з інших положень. Але і забивати ми могли. Якщо з «Ворсклою» було мало моментів, то тут була і поперечина, і виходи віч-на-віч, і кутовий не дали на останніх секундах, який був. А стандарти (штрафні, кутові) — наш козир. Можна по-різному дивитись на ці два результати. Так, ми пропустили в матчах з нашими представниками в Лізі чемпіонів лише по одному голу. Але це все одно нуль очок.

«Д». Які завдання перед командою поставлені в її історичному, дебютному сезоні у Вищій лізі? Боротися за призові місця? Чи просто нормально виступати без конкретних планів?

Є. Д. Просто нормально виступати з нашими можливостями — про це якось некоректно говорити. Є завдання потрапити в призери. Є невеличка знижка на те, що це дебютний сезон. Але, звичайно, ми налаштовані на максимум. І йдемо до цього. Не забувайте, що є ще й Кубок України, ми вже у чвертьфіналі. Хочемо пройти якомога далі. Проте розуміємо, що перемогти в турнірі буде непросто. Мета в нас є така.

«Д». Позаду перемога в Першій лізі, феєричний сезон з винятковими результатами. Як особисто тебе змінив той сезон? Питання психологічно-філософського характеру.

Є. Д. За цей рік команда дуже сильно обросла досвідом. Так, у нас були різні гравці: молоді, досвідчені, легіонери. Але це процес, на все потрібен час. Познайомитись, пізнати ближче одна одну, налагодити командні взаємодії. Це все важливо. І за рік ми дуже сильно виросли. Що стосується особисто мене, якщо ти хочеш запитати, чи спіймав я зірку… Для мене виграти Першу жіночу лігу — це найвища моя нагорода за весь мій беграунд. Я більше працював з юнаками. Жіночий футбол я продовжую вивчати, пізнавати, бо це інша специфіка. Звичайно, цей рік записую до активу.

«Д». Наскільки я розумію, запорука успішного виступу команди у Вищій лізі — це не тільки сильні місцеві гравці, ефективна робота клубної академії, але і підсилення сильними та досвідченими легіонерками. Як відбувається трансферна кампанія у «Сістерс»?

Є. Д. По-перше, ми шукаємо легіонерок не тому, що не робимо ставку на наших гравчинь. Ринок українських футболісток він не такий багатий. Важко знайти гравчинь з українським паспортом високої кваліфікації та щоб вона була вільною. Тому що є команди, які також хочуть претендувати на медалі. Є боротьба за кожну виконавицю. Конкуренція дуже висока. Є гравчині національної збірної України, які грають за кордоном. Є «Колос», «Ворскла», «Металіст1925». Ці команди вже з досвідом виступів, знають одна одну. Ми молода команда, на яку потенційні новачки реагують «побачимо, що буде в них завтра». Можливо, побоюються нестабільності. Зараз підтягуємо молодь Діляра Бондарєва, Олександра Янєва — одеситки, які грали в інших командах, тому що в Одесі не було команди. Наша голкіперка Анастасія Клімова також, але вона вже з досвідом. А щодо легіонерок так, дуже непросто знайти, привезти. В країні війна. Ну є юридичні питання, які вирішувати дуже непросто.

«Д». Про особисті перемоги та виклики. Не тільки про чемпіонат, кубок. Якщо/коли гравчиню «Сістерс» найближчим часом викличуть в національну збірну України, як відреагуєш?

Є. Д. Звичайно, це буде перемога. Я завжди виступаю за прогрес як колективу, так і кожної дівчини індивідуально. І щоб в них виходило йти далі. Футбол, він же такий вид спорту. Сьогодні працюємо разом, завтра можуть бути інші варіанти. І я за індивідуальний прогрес кожної гравчині. Як молодої, так і досвідченої.

P.S. 25 вересня «Сістерс» перемогли на виїзді «Шахтар» 3:0. Перші два м’ячі одеситки забили після стандартних положень. Продемонстрували свою сильну сторону, про яку нам розповів Євген Додурич напередодні.

Автор — спортивний оглядач «Думської» Віталій Хемій