«Клав я на ваше мирне життя»: новий лідер профспілок та ветеран «Азову» про те, чому українці повертаються на війну (суспільство, інтервью)

Новий керівник Федерації профспілок України Сергій Бізов раніше очолював Всеукраїнську профспілку захисників України, є магістром державного управління.

Що особливо важливо, має статус учасника бойових дій та нещодавно повернувся зі служби у складі 12-ї бригади спеціального призначення «Азов».

В інтерв’ю «Думській» він розповів про плани, проблеми адаптації ветеранів та їх працевлаштування, а також про свій бойовий шлях.

СОЦІАЛЬНА СФЕРА ПРОВАЛЕНА

«Думська». Сергію, наскільки важливим є профспілковий рух в умовах повномасштабного вторгнення?

Сергій Бізов. Сьогодні Федерація об’єднує понад 2,5 млн українців, в тому числі близько 600 тисяч знаходяться на фронті. І, звісно, дуже важливо, щоб права цих людей захищали, чим, власне і займається наша організація. Хочу сказати, що профспілковий рух — це жертовна справа. Для мене це поклик, адже сьогодні люди працюють за мінімальну зарплатню, але знаходяться на своїх робочих місцях, під обстрілами. Наші героїчні енергетики, шахтарі, інші — всі, хто залишився тут. Соціальна сфера, на жаль, провалена, тож ми намагаємося латати ці дірки.  

НЕ ВСІ МАЮТЬ БУТИ БІЗНЕСМЕНАМИ

«Д». Зараз дуже багато говорять про адаптацію ветеранів до мирного життя. Як ви вважаєте, це дійсно серйозна проблема?

С.Б. Так, дійсно, говорять багато. Але в основному, в розрізі бізнесу, як розпочати ветерану свою справу. Але люди, не забуваймо, що у нас не всі бізнесмени, далеко не всі. І не всі хочуть ними бути. Що соціальна адаптація і реінтеграція сотень тисяч ветеранів буде відбуватися не в цих розпіарених центрах і хабах, а саме в трудових колективах. І роль профспілки виражається в тому, щоб підготувати як ветерана, так і колектив, бо це стрес для обох сторін, повірте мені. Я теж через це пройшов. Тому ми ведемо роботу. На Одещині разом з очільником області ми зустрічалися із трудовими колективами вели роз’яснювальну роботу.

«Д». Федерації профспілок підпорядковується чимало санаторно-оздоровчих центрів. Як справи з реабілітацією наших Героїв?

С.Б. Станом на сьогодні у закладах «Укрпрофоздоровниці» медичну реабілітацію пройшло 24 800 військовослужбовців.

ЛЮДИ ХОДЯТЬ НА РОБОТУ, БО ЇМ БОЛИТЬ ЗА ТОЙ ЗАВОД

«Д». Знаєте, коли людина чує щось про профспілки, то, як правило, уявляє собі такого собі дядьку передпенсійного віку, який сидить у кабінеті з 9 до 17 і нічого не робить. Що ви робите, щоб виправити це, гадаю, хибне уявлення?

С.Б. Знаєте, є поняття трудового подвигу. У вас мінімальна заробітна плата, а ви працюєте. От взяти Припортовий завод. Люди місяцями не отримують гроші, а ходять на роботу, тому що їм болить, тому що вони живуть цим заводом. Багато хто з них там все життя працює. І наше профспілкове завдання саме в захисті таких людей. Ми не організація, в якій займаються тільки перекладанням папірців. Це живий організм, ми постійно їздимо Україною, зустрічаємося з трудовими колективами, підіймаємо проблемні питання.

«Д». Розкажіть про ваш бойовий шлях.

С.Б. Призвався я добровольцем, у травні 2024 року. Чому призвався? Коли прийняли закон про мобілізацію, я побачив як його погано і негативно сприйняло суспільство, навіть моє оточення. Люди були спантеличені. Тому я призвався, маючи трьох дітей та бронь. Призвався, щоб власним прикладом показати, що нам треба сьогодні захищати Батьківщину. І за цим прикладом з нашої організації призвалися близько тисячі хлопців. Це вся вертикаль профспілки захисників України. Призвалися в різні бригади. Служив я в «Азові», недовго, рік. Я учасник бойових дій, були бойові виїзди, але бойових подвигів у мене немає. Моя основна задача була — реабілітація військових.

«Д». Чому покинули лави Сил оборони України?

С.Б. Ми з побратимами зібралися на засідання ради спілки захисників України, і вони поставили питання про те, що я мушу звільнитися і займатися саме безпосередньо реабілітацією, щоб допомагати ветеранам, мовляв, на цій позиції буде більше користі від мене.

«Д». Як ви оцінюєте власну діяльність?

С.Б. Хай інші оцінюють. Ми ж робимо все, що в наших силах. Соціальні виплати. Отримав військовий поранення — держава дає 800 гривень, а ми 6 тисяч. Так, це разова допомога, але ж гроші зайвими не бувають. Намагаємося допомагати з житлом, вибиваємо квартири для наших Героїв.

«Д». Можете пояснити, що конкретному військовослужбовцю дасть вступ до вашої профспілки? Честь платити членські внески?

С.Б. Дійсно, платити внески треба, це 1% від зарплатні. А ще треба брати участь в засіданнях, голосувати за ті чи інші питання. Замість людина отримує можливість брати участь в наших програмах, отримувати соціальні виплати, юридичні послуги, знижки на житло, реабілітацію, санітарно-оздоровче лікування. Також у колаборації з бізнесом та державними компаніями допомагаємо із працевлаштуванням. Ветерани звільняються, ми їх, так би мовити, підбираємо та направляємо на ті позиції, де їм буде максимально комфортно працювати.

КЛАВ Я НА ВАШЕ МИРНЕ ЖИТТЯ І ПОВЕРНУВСЯ ДО ВІЙСЬКА  

«Д». Скажіть, а які саме найбільші проблеми із працевлаштуванням ветеранів та їх адаптацією?

С.Б. Складність в тому, що у нас людей вчать як поводитися з ветеранами, щоб їх не образити, а вони хочуть звичайного людського відношення, як до всіх. Дійсно, війна змінює людину, але навіть поважне ставлення до ветерана постійно нагадує йому про війну, і що він якийсь не такий як всі. А є приклади, коли ветерану кажуть: «Я тебе туди не посилав». Був випадок, коли людина повернулася з фронту, ми його працевлаштували, ну і він в колектив влився, все добре. А начальник виявився негідником та кинув його на гроші. Хлопець плюнув на все та повернувся до війська. Каже, клав на ваше мирне життя.

У НАС ВТРАЧЕНЕ ПОНЯТТЯ ЛІДЕРСТВА

«Д». Скажіть, будь ласка, чому на вашу думку профспілковий рух в Україні не такий потужний, як в тій самій Франції чи Іспанії, де люди праці можуть запросто паралізувати життя країни у боротьбі за власні права?

С.Б. Я не скажу, що у нас не склався профспілковий рух, я б сказав, що він зараз воскресає. Пам'ятаєте мітинги за недопуск російських і білоруських спортсменів на Олімпійські ігри по всіх європейських країнах? Тисячі людей вийшли. Також ми зуміли відібрати будинок профспілок на Майдані незалежності. Я особисто вивів людей на вулицю. З нами спілкуються і рахуються всі. Але проблеми, звісно, є. У нас втрачене не тільки профспілкове лідерство, а й взагалі поняття природного лідерства.

«Д». А чому так?

С.Б. А люди дивляться на те, як голови профспілок передають свою посаду куму чи брату, і не хочуть брати в цьому участь. Це ж історія не про лідерство. Або сидить людина і так поважно каже, я вже сорок років керую цією профспілкою. Прекрасно! І що? Чого ти досяг? З людьми треба зустрічатися, з людьми треба говорити. В мене нещодавно була зустріч з трудовим колективом, і до мене підійшов чоловік. Каже, я 37 років працюю на підприємстві. Можна я з вами сфотографуюсь? Я перший раз в житті бачу голову Федерації профспілок України. В нас спілкування між верхом та низом втрачене. І це треба змінювати.

Спілкувався Ростислав Баклаженко