Голий велетень у пошуку власної традиції. Одеський Художній музей оновив «Мови війни» за допомогою ар-брют  

Одеський національний Художній музей (Софіївська, 5а) продовжує показ виставок з циклу «Мови війни».

На першому поверсі розгорнулася виставка Владислава Кришовського «Молоко, полин та мед». На полотнах київського художника вирують багатозначні символи, написи, хрести, портрети історичних осіб, дуже цікаво заримовані між собою.  Цей сповнений тривожних емоцій живопис більше схожий на графіку стриманим кольоровим вирішенням. Невипадково до зали потрапили також зразки косівської кераміки з музейного зібрання.

«Цьому виставковому проекту назву дали традиційні найменування кольорових ангобів, якими користувались аж до середини ХХ сторіччя косівські керамічні майстри, — пояснює куратор виставки Кирило Ліпатов. — Біле тло гуцульської кераміки вони називали молоком, гіркий розчин купоросу називали полином, а світлу охру порівнювали з бурштиновим медом. Міксуючи свої втрати, враження та речевість з композиціями та орнаментами косівської кераміки, Кришовський, як і багато інших українських художників, вигадує власну традицію. Єднанням буденності військового часу великого міста з омріяним світом українських Карпат, Владислав здійснює власний дрейф ідентичності».

На другому поверсі з деяким острахом можна роздивитися виставку миколаївського митця Артема Гумилевського «Велетень», де на світлинах бачимо самого автора в чому мати народила. За словами Артема, це в нього такий шлях до прийняття самого себе, сповнений самоіронією. Цей Аполлон ХХІ сторіччя фігурує на кухні та на природі у ефектних позах. Проект вже набув певної популярності та багатьом подобається.

За словами Кирила Ліпатова, такі проекти чистого мистецтва, як сказали б французи, ар-брют, є ще й короткими шляхами до винайдення власної традиції, які в мирні часи можуть привести митця до долі аутсайдерів, але під час війни самоучки вириваються вперед.

«Війна знищує старі конвенції, вона насичує ар-брют чистою емоцією і невідкладними питаннями, якими переймається більшість учасників та свідків», — резюмує Кирило Ліпатов.

Автор — Ірен Адлер, фото Олександра Синельникова