Місто, яке не здалося: як Херсон дев'ять місяців російської окупації пережив  

ВІДКРИТИЙ ОПІР

Одні називали вчинок голови Херсонської обласної організації Комітету виборців України божевільним, інші — героїчним. Сам він не вважає себе ані божевільним, ані героєм. Просто робив свою справу, каже Дементій. Факт, однак, залишається фактом: один із лідерів українського руху в Херсоні, запеклий критик русів та проросійських співгромадян, людина, включена до чорних списків ФСБ («Я там значився русофобом і сіоністом», — посміхається Білий) ще до початку повномасштабної війни, українізатор і деколонізатор вирішив залишитися в рідному місті, захопленому в перші дні великої війни. І вижив попри все.

Дементій народився 1969 року в Херсоні. Закінчив місцевий педагогічний інститут, здобувши професію вчителя російської мови та літератури. Це не завадило йому згодом стати активним прихильником українізації. За другою освітою — політолог. Працював у краєзнавчому центрі, соціологічному центрі, архіві, викладав в університеті. Деякий час за часів Ющенка навіть був прессекретарем «помаранчевого» губернатора. З 1997 року — керівник облорганізації КВУ.

У лютому 2022 року Дементію Білому здавалося, що російські війська не зможуть дістатися до Херсона. Він розраховував, що Збройні сили України зупинять противника хоча б на Дніпрі. Але вже на початку березня місто опинилося під контролем росіян.

Відразу після захоплення Херсон залишився без звичної системи управління. Поліція була змушена покинути місто або перейшла на бік ворога, українська мерія функціонувала, але важелів впливу на ситуацію в неї не було. На тлі невизначеності та загрози мародерства мешканці почали самостійно організовувати чергування. Підприємці роздавали продукти літнім людям, містяни допомагали один одному одягом та всім необхідним.

Це була стихійна самоорганізація, яка багато в чому замінила звичні бюрократичні механізми, розповідає наш співрозмовник.

Дуже скоро стало зрозуміло, що херсонці не збираються просто спостерігати за тим, що відбувається. Один із перших масових протестів виник майже випадково. Росіяни привезли до міста свою гуманітарну допомогу й запропонували мешканцям вийти на площу, щоб отримати пайку. Але замість вдячного натовпу побачили людей з українськими прапорами, які прийшли висловити своє ставлення до окупації.

^{Фото Дементія Білого}

Дементія вразила кількість учасників:

«Там було просто море людей. Це був величезний сюрприз», — згадує він.

Люди виходили на вулиці, попри присутність російських військових. Для міста це стало важливим моментом: Херсон продемонстрував, що його захоплення не означає згоди мешканців із новою владою.

^{Фото Дементія Білого}

ЧОМУ ВІН ЗАЛИШИВСЯ

У Дементія Білого були причини виїхати. Він розумів, що громадським діячам із проукраїнськими поглядами перебувати тут не просто небезпечно, а смертельно небезпечно. Однак вирішив залишитися.

Спочатку він, як і багато хто, сподівався, що окупація буде недовгою. Крім того, були сімейні обставини. Але поступово це рішення набуло й іншого змісту.

«Я вирішив не виїжджати з Херсона не тільки через певні сімейні обставини, а й щоб не віддавати Херсон окупантам. Звісно, я не мав наміру відкрито протистояти озброєним людям. Доводилося дотримуватися обережності, змінювати місця проживання, телефони, обмежувати коло спілкування та уникати скупчень російських військових», — пояснює громадський діяч.

Білий не називає свою діяльність партизанською. Йшлося про інше: зберегти контакти з українською стороною, допомагати тим, хто опинився у скрутному становищі, збирати інформацію про те, що відбувається, і продовжувати громадську роботу настільки, наскільки дозволяли обставини.

ДВА ЖИТТЯ ОДНОГО МІСТА

Згодом у Херсоні склалася своєрідна система паралельного існування. З одного боку — російська окупаційна адміністрація, військові патрулі, блокпости, вимоги підкорятися новим порядкам. З іншого — звичне міське життя, яке окупанти так і не змогли повністю поставити під контроль.

Активісти підтримували зв'язок один з одним через закриті чати, обмінювалися інформацією про те, що відбувається, попереджали про небезпеку. Білий допомагав збирати відомості про людей, які потребували допомоги, та налагоджувати контакти з благодійними організаціями на підконтрольній Україні території.

Він також готував аналітичні огляди щодо ситуації в місті та області, передавав інформацію українським колегам, давав коментарі засобам масової інформації, зокрема «Думській».

У цій системі було чимало, на перший погляд, побутових деталей, які насправді мали велике значення. Наприклад, гривня.

Коли росіяни почали насичувати окуповані території рублями, українські гроші нікуди не зникли. Люди продовжували користуватися гривнею, а підприємці не поспішали переходити на російську валюту. Ба більше, рублі нерідко одразу обмінювали на гривні.

Російські провокатори намагалися змусити торговців приймати рублі, знімали їх на відео та вимагали публічних вибачень. Але навіть такі епізоди ставали своєрідними показниками настроїв у місті.

«Кожен такий момент, коли відмовлялися приймати російські рублі, показував, що рублі стали дуже дешевими. Це було ще одним свідченням того, що окупанти контролюють територію, але не здатні змусити її мешканців прийняти російську реальність», — розповідає Білий.

СПИСКИ ФСБ

Незабаром російські спецслужби почали виявляти людей, яких вважали потенційно небезпечними для окупаційної влади. Білий дізнався, що він та кілька інших членів його організації потрапили до списків противників російського режиму ще до повномасштабного вторгнення. Йому рекомендували максимально уникати фільтраційних заходів.

Російські патрулі могли з'являтися в різних районах міста, перевіряти людей і автомобілі. Спочатку окупанти намагалися контролювати Херсон переважно військовою присутністю, але поступово до цього додавався дедалі жорсткіший терор. Дементій Білий згадує «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина. Читаючи про методи радянських спецслужб, він помічав знайомі механізми в діях російських силовиків.

Втім, на його думку, окупантам не вистачало ресурсів, щоб повністю контролювати Херсон. Місто було захоплене військовим шляхом, але залишалося внутрішньо нескореним.

КОЛИ УКРАЇНА ЗНИКЛА З ЕФІРУ

Однією з найважливіших умов виживання під окупацією для Білого був доступ до інтернету. У місці, де він мешкав, працював кабельний інтернет. Це давало змогу читати українські новини, підтримувати зв'язок із колегами, готувати аналітичні огляди та передавати інформацію на підконтрольну Україні територію.

Білий зізнається, що робота інтернет-провайдера в тих умовах була величезною підтримкою, попри подальші звинувачення на адресу його керівництва через співпрацю з російською стороною. Але в якийсь момент інтернет і мобільний зв'язок перестали працювати.

Для людини, яка звикла постійно отримувати інформацію та підтримувати контакти із зовнішнім світом, це стало важким випробуванням. Місто ніби опинилося відрізаним від решти країни.

Наприкінці вересня 2022 року Білий почав шукати український радіосигнал. Він спеціально ходив містом, сподіваючись зловити трансляцію українських радіостанцій.

І це йому вдалося. Громадський діяч зловив сигнал телемарафону. Там виступав начальник відділу освіти Білоцерківського району Київської області, який розповідав українською про підготовку до нового навчального року.

Здавалося б, цілком буденна історія. Хтось говорив про шкільні справи, навчальний процес, підготовку до занять. Але для Дементія, який місяцями перебував під окупацією й був практично позбавлений доступу до українського інформаційного простору, це виявилося надзвичайно сильним переживанням.

«Я плакав, справді. Я слухав, плакав, бо українська мова по радіо була дуже важливою. Для мене важливим був навіть не зміст передачі. Важливо було почути, що Україна існує, продовжує жити своїм звичним життям і не зникла за лінією фронту», — згадує наш герой.

HIMARS І НАДІЯ НА ВИЗВОЛЕННЯ

Перші місяці окупації були часом невизначеності. Ранньою весною Білий ще сподівався на швидке звільнення міста, але до кінця травня стало зрозуміло, що ситуація набагато складніша, ніж здавалося в перші тижні.

Це був один із найважчих періодів. Стало ясно, що жодні обіцяні «два-три тижні» не розв'яжуть проблему, а російська окупація може затягнутися надовго.

Надію повернули HIMARS.

Появу цих американських реактивних систем залпового вогню та удари по російських військових об'єктах Білий сприйняв як ознаку того, що ситуація поступово змінюється на краще. Він знав, що українська сторона має інформацію про розташування російських сил, і бачив, що удари досягають цілей.

Це зміцнювало впевненість у тому, що звільнення можливе.

Спочатку він розраховував на жовтень, але радість настала трохи пізніше. 11 листопада 2022 року російські війська залишили правобережну частину області, а до міста увійшли українські підрозділи.

Дев'ять місяців окупації закінчилися.

ХЕРСОН ПІСЛЯ ОКУПАЦІЇ

Звільнення не означало, що випробування для міста закінчилися. Російські війська відійшли на лівий берег Дніпра, але продовжили обстрілювати Херсон. Сьогодні місто залишається під постійною загрозою російських атак.

Сам Дементій Білий не виїхав і після деокупації. Він продовжив громадську діяльність, зокрема став одним з ініціаторів процесу деколонізації міського простору. У результаті цієї роботи в Херсонській громаді перейменували близько 90 вулиць, проспектів і площ. Російські та радянські назви замінили українськими. За підсумками кампанії було видано довідник нових геонімів «Звільнена карта», одним з укладачів якого став Білий.

Це вже інша форма боротьби за місто — зі спадщиною імперської політики, яка десятиліттями зберігалася в назвах вулиць і площ.

Чотири роки тому Херсон повернувся під контроль України. Але його звільнення почалося набагато раніше — у той момент, коли мешканці відмовилися визнати окупацію нормою, продовжували користуватися гривнею, виходили на площі, допомагали сусідам і шукали в ефірі український голос.

Україна обов'язково переможе!

Автор — Микита Горемика