Хата як сховище, оберіг і місце пам’яті: в Одесі відкрили виставку про дім під час війни  

Виставковий проєкт «Хаталог» розпочав свою роботу в Одеському національному художньому музеї.

Цей своєрідний «каталог хат» створила архітектурна група МНПЛ, яка, як стверджує музейний куратор Володимир Чигринець, зберігає анонімність, бо будь-що особисте в такому проєкті є зайвим.

МНПЛ заснована в Одесі у 2009 році. Основні напрями діяльності — практики з концептуальної архітектури, дослідження й аналіз середовища, де раціональні методи архітектурного проєктування перетинаються з практиками сучасного мистецтва. «Думська» одного разу висвітлювала цікавий проєкт групи Hall of fake тут.

І знову митці використали фанеру, брус та інші матеріали, з яких роблять театральні декорації. Проєкт «Хаталог» ставить за мету переосмислення спадщини і пошук актуальної мови, якою можна говорити про неї сьогодні. А сьогодні кожен з українців може втратити дім або розпрощатися з життям, не виходячи з власної домівки.

Це непросто уявити європейському глядачу, тож наблизити його до наших реалій допомогла зокрема інтерактивна інсталяція в межах проєкту, що була вперше реалізована спільно з галереєю Traffic Design за фінансової підтримки UNICEF та міста Гдиня. Наш глядач також має можливість опинитися всередині хати-декорації, стіни якої немов винесло вибуховою хвилею, і відповідний шумовий супровід не дає відволіктися…

Спокійніше публіка почувається в залі, де художники пропонують подивитися на українську хату як на сенсовий простір — особливий архітектурний об’єкт, де утилітарне тісно пов’язане із символічним. Графічні аркуші знайомлять нас із різновидами українських хат.

Хатою зазвичай називають одноповерхове житло на одну чи три кімнати, базовим ядром усіх різновидів є житлове приміщення та сіни (тамбур-шлюз). На Галичині та Поліссі стіни клали з дерев’яного зрубу, в зоні лісостепу та Півдня поширенішими матеріалами були камінь, обмазаний глиною каркас із дерева чи глиняні блоки (саман).

Для митців хата стає місцем для експерименту, в якому вони досліджують: як працювати з нашаруванням історії заборон української культури та спробами її зберегти? Як розповісти про формування спрощеного й упередженого ставлення до традиційної архітектури?

Автори наголошують на тому, що зв’язок із селом важливий через його захисну роль в українській культурі. Невеликі поселення зазнавали набагато менше чужорідних втручань, там краще збереглася народна архітектура.

Чому на часі згадувати про захисну роль житла, пояснювати не треба. Коли загрожує небезпека, людина молиться усім богам одразу, і недарма для наших предків провідну роль в оздобленні хати грали символічність та сакральність простору. Елементи язичництва, місцевих вірувань не відкидалися. Християнство також враховувалося. Так, віконні отвори слугували «очима» хати, поширена п’ятигранна форма вхідної арки, одвірка, наслідує силует церкви, а низька дверна перемичка змушує гостя перед входом схилитися, що підкреслює обрядовість житла. На трійцю світів ділиться вертикально внутрішній простір хати. Долівка створює зв’язок із землею, за середній світ відповідає дерево життя, зображення якого часто присутнє як всередині, так і зовні будівлі.

Сволок, ясна річ, «тримає небо», це головна дерев’яна балка, конструктивна складова, що несе дах та зв’язує стіни. На сволоку карбували згадку про рік зведення, будівельника та історію господарів будинку, а багате художнє оформлення підкреслювало її домінантність.  

Автори проєкту нагадують, що у час небезпеки відчутним стає особливий вимір хати як місця прихистку, пам’яті й ідентичності, а оберіг є ключовим декоративним елементом у традиційному помешканні. Чи допоможуть стародавні символи вберегти українські будинки сьогодні? Спробуємо – побачимо. Гірше вже ж не буде.

Автор – Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва