За сухими цифрами втрат в офіційних зведеннях ховається те, що не видно більшості людей у тилу. Кожен грам смертоносного металу, нехай навіть той, що не вбив воїна чи мирного українця, — це позамежний, неймовірний біль пораненого. А якщо куля (частіше осколок), яка, як відомо, дурепа, потрапляє в обличчя, то в пораненого, навіть якщо він вижив, після цього починається зовсім інше життя.
Хай там що, в Одесі є чарівники, які дають і таким пораненим шанс на повернення до повноцінного життя. З одним із них поспілкувався воєнний кореспондент «Думської» Георгій Ак-Мурза.
Над робочим столом у кабінеті Василя Рибака, керівника реабілітаційного центру, створеного при міськлікарні №10, хірурга вищої категорії та володаря десятка всіляких звань і титулів, висить незвичний для лікаря сувенір — рукавички, які використовують у бойовому самбо. Мій співрозмовник — відданий любитель цього виду єдиноборств. Але, за його словами, кістки опонентам ніколи не ламав: медику не належить.
«Віддаю перевагу укладанню в поєдинку м'якшими способами, — втомлено посміхається хірург. — Та й не зовсім це логічно, з погляду моєї професії — ламати руки-ноги людям. Я лікар, не ламаю, а лікую».
Ще до повномасштабного вторгнення через Василя Рибака пройшли сотні пацієнтів із найтяжчими травмами: від бойових, отриманих на фронті, до побутових — у ДТП або на виробництві.
Так, я забув сказати, що мій співрозмовник спеціалізується на щелепно-лицьовій хірургії. І займається нею вже 17 років. Каже, що кожна історія хвороби передбачає найтоншу роботу. Це майже шахова операція, провести яку дуже непросто. Тисячі чинників і нюансів.
«Головне завдання центру — не просто вилікувати пацієнта, а повернути йому віру в себе, можливість жити повноцінно. Не соромитися себе і свого поранення, можливість спілкуватися з людьми, працювати і жити», — каже хірург.
Після початку великої війни через центр реабілітації та руки доктора Рибака пройшли десятки поранених — як військових, так і цивільних, зі складними травмами.
«Куля влучила у скроню. Вибила око, винесла кілька кісток щелепи і скроні, далі пішла вниз. Пройшла через ключицю і груди. Дійшов до парамедиків сам, кров хльостала фонтаном. Евакуювали, кажуть, що втратив близько трьох літрів крові, довезли на межі життя. Врятували в госпіталі. А тут, у центрі, відновили обличчя», — розповідає хірург деталі поранення одного з пацієнтів.
«Вночі в наш багатоквартирний будинок прилетіла ракета, я спала у квартирі. Усі прольоти склалися, мене завалило плитами. Пробило, сплющило голову. Рятувальники думали, що я мертва. Але потім помітили, що дихаю, витягли. У центрі вже пройшло кілька операцій із відновлення обличчя, оперував Рибак. Відновили майже все обличчя, попереду — подальше відновлення», — інша історія, вже від мешканки N-ського населеного пункту Вікторії (ім'я змінено).
«Воював на «Азовсталі», був поранений. Осколок потрапив в обличчя. Відірвало щелепу, язик, половину щоки, носа. Коли глянув на себе в дзеркало, жахнувся — обличчя не було!.. Суцільна рана, воронка після бомбардування. У центрі відновили обличчя, навіть з'явилася можливість спілкуватися — тут мене вчили говорити заново. Спочатку хотіли везти в США, але там лікування коштувало понад 100 тисяч доларів. Взялися наші, українські лікарі — в Одесі. Після їхніх рук я повірив у себе. Але навіть після того, як повністю відновлюся, допомагатиму центру — вони роблять справжні дива!» — це пряма мова десантника Р.
«Їхали додому після роботи, росіяни обстріляли дорогу з мирними жителями. Під час обстрілу загинула більшість тих, хто потрапив під міни. Нам пощастило, відбулася пораненням голови. Осколок влучив у центр обличчя. Перший час не знала, як буду далі жити — замість обличчя була суцільна рана. Лікарі в Одесі відновили обличчя. Попереду ще кілька операцій. Але головне, що мені повернули віру в майбутнє!» — каже мешканка Херсона Н.
За словами Василя Рибака, практично кожен випадок поранення унікальний.
«Ми під'єднати можливості сучасної науки. Це оцифрування, відтворення на комп'ютері спеціальними програмами зовнішнього вигляду хворого. Приєднали одеських біоінженерів, програмістів, молодих і амбітних учених. Звичайно ж, було поставлено надскладні завдання, від архітектоніки м'яких тканин обличчя до створення протезів із сучасних матеріалів. Встановлення цих протезів, реанімація та реабілітація хворих із подібними політравмами. І в нас вийшло! На жаль, в української медицини найскладніше ще попереду — нам доведеться лікувати і відновлювати сотні тисяч людей зі складними пораненнями. Як показав конфлікт у Косові, навіть через тридцять років після цього доводиться лікувати таких поранених», — зітхає медик.
Центр реабілітації при одеській міській клінічній лікарні №10 створили зовсім недавно — вже в умовах повномасштабної війни. Починати працювати лікарям довелося буквально з коліс — усі ліжка були одразу ж завантажені пораненими. Довелося розв'язувати нагальні проблеми з обладнанням, апаратурою, та й просто із забезпеченням. А також — із протезуванням, яке коштує в усьому світі фантастичні гроші.
«З Одесою потрібно розмовляти, — посміхається Василь Рибак. — Я звернувся до багатьох одеситів, найрізноманітніших. У нас практично нічого не було на початку роботи. Але мене зрозуміли. Налагодили співпрацю з багатьма, зокрема з ученими. Наша родзинка — лікування і відновлення після найскладніших поранень і травм голови та шиї. Але крім цього, є й ті, хто втратив кінцівки — їм роблять протезування, люди вчаться заново ходити. Ми робимо те, що роблять у найкращих клініках світу!»
У його голосі відчувається гордість.
До роботи лікарів реабілітаційного центру долучилися і вчені приватної науково-дослідної лабораторії «Протобіонікс» при Одеському національному технологічному університеті.
«Ми займаємося роботехнікою, застосовною в медицині, здебільшого — у сфері протезування. Моделюємо, зіставляючи з фотографіями хворих, відновлюємо вигляд. Потім за допомогою сучасних технологій, зокрема 3Д-принтингу, створюємо протези обличчя для пацієнтів центру», — пояснив представник «Протобіонікса» Віктор Єгоров.
«У центрі ми об'єднали зусилля і знання медиків і біоінженерів, фахівців з електроніки та автоматизації процесів створення протезів. За великим рахунком, цій практиці та досвіду вже понад десять років. Також завдяки допомозі наших партнерів у біоінженерії в центрі вдалося створити та застосувати в лікуванні унікальні протези, зокрема для фіксації уламків щелепи», — розповів Василь Рибак.
Уже за кілька місяців роботи лікарям одеського центру реабілітації вдалося не тільки поставити на ноги, здавалося б, «безперспективних» хворих, а й навіть повернути до лав Дієвої Армії десятки військовослужбовців. За словами лікарів, багато поранених після надскладного лікування і реабілітації повертаються на фронт — добровільно.
І проте одеський центр реабілітації, як і раніше, потребує допомоги. Потрібно збільшити кількість ліжок, потрібна сучасна апаратура, обладнання та багато іншого — від препаратів до приміщень.
Автор — Георгій Ак-Мурза
СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!
