Хокей: через велику війну юні одеські «вовки» грають у США, Чехії та Швеції — у деяких є шанси потрапити до НХЛ  

2020-2021-й роки на «Думській» — час розквіту новин про дитячий хокей. Постійний автор Віталій Хемій коментував багато ігор, в яких брала участь команда «Морські вовки-2007», після чого огляди поєдинків потрапляли на сайт. Команда провела дуже сильні сезони в Українській молодіжній хокейній лізі і виграла два чемпіонства поспіль. Одесити вдало виступали як у Палаці спорту, так і на гостьових майданчиках. Сезон 2021/22 мав всі шанси стати також переможним для одеситів, але…

Проте герої того часу (мирного часу) не кинули хокей, вони продовжують розвиватися, втілювати в життя свою мрію. Важко працювати, намагаючись встигати все - не забуваємо, що всі вони 15-16-річні хлопці, які паралельно здобувають освіту.

«Вовки-2007» розкидані по хокейній мапі світу. Хтось грає в Східній Європі, хтось в Центральній, а хтось в Північній Америці. Ми поспілкувалися з гравцями тієї дрім-тім, щоб дізнатися, як склався і складається їх спортивний шлях. Не забудемо, звичайно, і про головного тренера команди, архітектора перемог Олега Маюка.

Отже, час пригадати тих, хто дійсно працював на добре ім'я одеського хокею. Хоч і дитячого.

Віталій Ульянов — один з кращих бомбардирів чемпіонатів тих років. Важко згадати гру, в котрій би він не забивав або не віддавав гольові передачі за «Морські вовки-2007». Наразі Віталій — форвард заокеанського клубу Esmark Stars U15, що базується в місті Піттсбург. Команда грає в трьох лігах: NAPHL, THF, EP Cup Series. Український нападник продовжує закидувати шайби, не збавляючи обертів і не зменшуючи вимог до себе.

- Мені вдалося потрапити сюди завдяки тренеру цього клубу, який займається трансферами гравців з-за кордону. Хокеїстам, які грають на високому рівні, буде достатньо легко потрапити в США. Є багато тренерів, скаутів, які працюють по всьому світу. Ймовірність потрапити в дорослий хокей велика. Є багато ліг для гравців різного рівня, де ти можеш себе проявити і рухатися далі.

Родина Віталія вже звикла, що син живе далеко, проте зв'язок тримають постійно. Поєднувати кар'єру гравця з навчальним процесом нашому форварду не дуже важко, бо є мотивація. Якщо навчаєшся добре, то, скоріш за все, потрапиш у студентську команду і вже запалювати там.

Віталій Ульянов тепло згадує одеський період хокейного життя.

- Спілкуюся багато з ким з «вовків». Пригадуємо наше минуле, виїзди за кордон. Особливо приємно згадувати наше дворазове чемпіонство. Одна з мрій — після стількох років разом вийти з друзями по тій команді в матчі за збірну України. На чемпіонаті світу, або Олімпійських іграх!

Один з тих юних хокеїстів, з ким Ульянов на постійному зв’язку — його постійний напарник по атакувальній ланці, ще один бомбардир «Морських вовків-2007» Єфим Соханевич. Один з найрезультативніших гравців вітчизняного юнацького хокею грає сьогодні в команді Cleveland Barons Elite AAA 2008. Це штат Огайо. Представлені у лізі T1EHL.

Але грає з командами з інших ліг - в США немає такої системи чемпіонатів, як в Україні. Бо величезна кількість команд не дозволяє такого зробити, пояснює юний хокеїст.

- Там є велика кількість окремих ліг, на кшталт нашої Придніпровської, — каже спортсмен. — Команди зібралися два-три рази за сезон на три дні та вирішили, хто найкращий. В нашій команді турнірне завдання — постійно намагатися покращити рейтинг. Це можливо у випадку перемоги над командою, яка в рейтингу розташована вище. Керівництво клубу та агенція Marych Sport домовилися про мій переїзд до США на певних умовах. Сьогодні українському хокеїсту потрапити за кордон не важко, але питання — в яку країну? Наш вибір був за Північну Америку, тому що це найбільша концентрація хокею та найбільша конкуренція. Але товариші по команді до тебе відносяться не як до конкурента, чого, наприклад, не скажеш про Європу.

Порада тим, хто хоче їхати продовжувати грати в США - вчіть англійську. Бо це дуже важливо. Без цього важко зрозуміти повністю, що від тебе хочуть тренери. А це відображається на успіхах у грі. Також мова дуже важлива у навчанні, де від цього залежить успішність. Я почав вчити мову заздалегідь, тому мені було достатньо легко в процесі адаптації.

За підсумками свого першого заокеанського сезону Соханевич став найкращим бомбардиром «Клівленда». На його рахунку — 51 гол і 19 передач у 42-х матчах. Єфим дуже вдячний батькам за те, що, попри важку ситуацію в нашій країні, вони дали сину можливість навчатися та грати в США. А навчання, як ви вже зрозуміли, тут не можна залишати на другий план.

- В нас дуже збалансований графік тренувань та ігор. Практично всі ігри приходяться на суботу, щоб в неділю можна було підготуватися до школи. Тренування всі вечірні, тому школа не страждає. Взагалі в нашому випадку навчання займає багато часу та уваги.

Ще один «американець» з родини «Морських вовків» — результативний захисник Владислав Бомазюк. Він є одноклубником Віталія Ульянова, також грає в Пенсільванії.

- В тих лігах, що ми грали, здобули два перших місця, — каже він. — На мою думку, потрапити до Америки може кожний. Головне — бажання тренуватися і грати. Щоб зробити крок до дорослого хокею, треба ще більше працювати. Там же зовсім інші швидкості, до цього треба бути готовими. Мені дуже допомагає спілкування — спілкуємося щодня, вже звикли, що відбувається це на відстані. Також спілкуюся постійно з гравцями «Морських вовків», які грають тут, в Північній Америці. Також на зв'язку з нашим тренером Олегом Маюком. Сподіваюся, що колись всі разом ще зіграємо за збірну України.

Ще один важливий гравець тих «вовків», форвард Герман Хваль продовжив виступи в північній Європі. Герман грає за шведський Hässelby Kälvesta U-16.

- Ми граємо в першому дивізіоні. Завдання на сезон виконали — вийшли в сильну групу. В чемпіонат Швеції потрапив завдяки тренеру і агенту. Самому потрапити за кордон важче. В Швеції, починаючи з 14 років, можна потрапити до уваги скаутів. Вони ходять на матчі 14-річних. Є велика ймовірність, що тебе помітять. У багатьох юнацьких і дитячих команд є тісний зв'язок з дорослими клубами. Якщо проявити себе на шкільному чи студентському рівні, наступний крок може бути в дорослу команду. Тут немає проблем поєднувати тренування, ігри та навчання. Клуб узгоджує зі школою графіки, часу вистачає на все.

Голкіпер «Морських вовків» Ілля Бобров минулого року грав в Польщі. А потім переїхав до Угорщини.

- Я виступаю за клуб Dunaújvárosi Acélbikák, — розповідає він. — Я тут тренуюсь і граю за команди U-16 та U-18. Моя статистика така: за U-16 провів 17 ігор, мені кинули 819 кидків, я пропустив 53 голи, а за U-18 — сім ігор, 270 кидків, 32 голи. Команда представляє лігу MJSZ. У нас є п’ять груп, ми граємо в дві групи, наше завдання увійти в першу групу.

Головний тренер дворазових чемпіонів з Одеси Олег Маюк працює сьогодні у Львові в команді «Галицькі леви». На початку повномасштабного вторгнення в Україну допомагав людям, які тікали від війни. Влітку 2022-го повернувся до хокею. З підопічними з «вовків» активно спілкується, впевнений, що при належному ставленні до гри хлопці обов'язково про себе зможуть заявити.

- У наших хлопців в США непогані шанси у 2025 році потрапити до драфту НХЛ, за ними стежать, — зазначає він. — Є чималий десант в Чехії — Семен Стасюк, Данило Жук. Той план, про який я казав ще в Одесі: після 13-14 років відправляти юних хокеїстів за кордон — він працює. Ціле покоління гравців, які будуть мати закордонну практику. До того ж вони показують добру статистику в цих країнах. Це наштовхує на думку, що наша молодь амбіційна, прогресивна. Проблема завжди була в перехідному періоді — як робити крок від підліткового хокею до дорослого? Молодіжна ланка у нас була відсутня, тому ми втрачали цілу плеяду класних гравців. Звичайно, цими питаннями мала б займатися федерація. Але в них зараз задача зберегти дорослий чемпіонат. Про дітей особливо і не думають.

Ми можемо повернути позиції в дитячому хокеї. Хоча без Харкова, Дружківки, Костянтинівки, звідки всі роз'їхалися, буде нелегко. Але є бази в Києві, Кременчуці, Одесі, Львові. Головне, щоб ті хлопці, котрі зараз грають за кордоном, не забували, що вони українці. Тримали біля себе документ. Ми повинні слідкувати за їх виступами, радіти їх успіхам. А в Україні ми точно знайдемо дітей, зробимо боєздатні команди. Хоча є проблема, що не можемо їздити на турніри за кордон, а в Україні організовувати щось важко через повітряні тривоги постійні. Знаю, що в Одесі набирали дітей, проводили тренування. А ось чи зможе одеський хокей повернутися до рівня перемог в чемпіонаті, що були не так вже й давно, не можу в цьому бути впевненим. Колишнього запалу вже немає.

Автор — Віталій Хемій, спортивний оглядач «Думської»