Хороші фарби були у Віктора Павлова: легендарний одеський андеграундний художник завершив свій земний шлях

Одеса прощається з унікальною особистістю, художником Віктором Павловим (1947-2023).

Майбутній гуру одеського андеграунду з’явився на світ в родині інженера та лікаря, у 18 років вступив до торгівельного технікуму на відділення оформлювачів, далі учнів перевели до Одеського художнього училища.

Брав участь у квартирних виставках, перебував під впливом Валентина Хруща, проте набув свого неповторного стилю, чому сприяли філософські пошуки. Він стал автором трактату «Філософія живопису», вивчав античних філософів та насичував свої полотна й малюнки образами стародавніх божеств. Жив не сьогоденням, а вічністю, бентежачи розум та очі обивателів не згірш Діогена, чий стиль життя шокував сучасників.

«Як мушкою на щоці прикрашає своє обличчя жінка, так і сама краса не від ідеальної сполуки всіх частин в цілому: буває, вона з’являється і на пожежах, і у вогні, і в руйнуваннях! Проте, у всякому випадку, навряд чи красу або що-небудь красиве можна вилучити з того, що від початку було поганим. Погано поганими фарбами писати картину, навіть хороший живописець поганими фарбниками споганить живопис», — писав Віктор в одному із своїх трактатів. А сам міг на обгортковому папері накидати дешевими фломастерами чергових красунь, які зводять з глузду чудовиськ, та це не применшувало достоїнства твору.

Більш масштабні картини купувалися Художнім музеєм та Музеєм сучасного мистецтва Одеси, колекціонерами. Проте частіше Павлов дарував свої роботи, розуміючи, що правдиву ціну все одно ніколи за них не отримає – хоча б тому, що нема критеріїв для оцінювання такого мистецтва.

Про таких, як він, у місті говорять коротко: «Муратовський персонаж!». Будучи одним з найулюбленіших акторів режисера Кіри Муратової, Павлов створив у в фільмі «Захоплення» образ фотографа. І про це довелось згадатит вже у 2021 році, коли клуб-фотогалерея «Погляд» відкрив виставку його фотографій «Містичний реалізм, або Рефлексія 2000». Це була остання «персоналка» в житті Віктора. І коло замкнулося. Химерні, мутні знімки старовинних будинків, каріатид колег, які вже покинули цей світ, навіювали світлу меланхолію. Що робити у світі, який став невпізнаваним? Колись кожний з нас відповість собі на це питання.

Авторка — Ірен Адлер