Автор абстрактной скульптуры в парке Шевченко показал свою мастерскую и рассказал о «теме вертикали»  

Одной из наиболее обсуждаемых под конец 2019 года стала скульптура под названием «Кордони сонця з краю степу», ставшая 13-й и последней, которая появилась в Одессе в рамках проекта «Город скульптур».  Ее установили в парке Шевченко.

Арт-объект вызвал неоднозначную реакцию общественности: в соцсетях началась настоящая травля автора скульптуры — заслуженного художника Украини Сергея Савченко. Что характерно, критикуют его в тех же выражениях, какие использовали по отношению к современному искусству коммунистические и нацистские лидеры.

«Думская» побывала в мастерской художника и пообщалась с ним самим.

Сергей Савченко — один из самых ярких одесских нонконформистов, активный член «Одесской группы» и художников творческого объединения «Мамай». Абстракции Сергея Савченко воплощены в живописи, оригинальной графике и скульптуре, им создано более десятка объектов монументального искусства.

Персональные выставки, мастера (а их более тридцати), проходили в музеях Одессы, Киева, Хмельницкого, Канева, Львова, в Рейносе (Испания)  и Варшаве. Сергей  - участник многочисленных региональных, республиканских и международных выставок, биеннале, триеннале живописи, графики, скульптуры, организатор целого ряда групповых выставок ТО «Мамай» в Одессе и Львове.

Произведения художника хранятся в Национальном художественном музее Украины, национальных музеях Тараса Шевченко в Киеве и Каневе, Одесском художественном музее, Ивано-Франковском художественном музее, Музее современного украинского искусства в Хмельницком, галерее Киево-Могилянской академии, коллекции «Палаца мистецтв» во Львове, Новосибирском художественном музее, музее Украинского института современного искусства (UIMA) Чикаго США, в частных коллекциях Австралии, разных стран Европы и Америки.

Сергей Савченко – один из основателей одесской «Просвіти».

«Думська». Пане Сергію, наше видання вітає вас із перемогою у конкурсі та хоче розпитати про концепцію вашого проекту, який має назву: «Кордони сонця з краю степу».

С.С. Візуальне мистецтво в принципі оперує метафорою, виразність якої забезпечують форма і колір. Вони і складають характеристику мови візуального мистецтва. Стосовно абстрактного мистецтва, себто нефігуративного, то, на моє особисте глибоке переконання, така модель творчості в абстрактному формотворенні не є зведенням до сухих формул чи тим паче догматів, але відчуття, що все представляє собою єдину структуру, дає можливість інтуїції знаходити шлях до органічності…

Виходячи з цього, оформлюється базова характеристика, кредо і прагнення високої естетики та відповідальності перед нею. Я давно розробляю тему вертикалі, як в малярстві, так і в графіці. Власне для мене вертикаль давно стала необхідною домінантною частиною формування того чи іншого твору, через внутрішню мою потребу гостроти динаміки пластичного образу. Усі ці принципи стосуються і формату об’ємної пластики, у тому числі скульптури. Якраз ідея такої пластики, що слугує носієм виведення експресії кольору у простір, і стала успішною в її реалізації…

До всього можу зауважити, позаяк я багато років займався монументальним мистецтвом, яке пов’язане з архітектурою, що для мене глибокий інтерес представляє тема та вид навколишнього простору, зокрема в частині його певної організації візуальними засобами.

Можна ще й наголосити, що вертикаль, її образ, фактично сакралізована людством протягом тисячоліть, від самого його початку…

Ми знаходимось з краю кордонів Північного Причорномор’я, де одна частина простору — велика транзитна зона моря, але друга — колосальний простір степу з його багатотисячолітніми напластуваннями духовних скарбів. Монументальні об’єкти кольорової пластики стають органічними в оновленому сучасними характеристиками просторі. Колір, зокрема, тут виступає як енергоносій світла. Переведення експресії кольору в простір парку Шевченка – це природне продовження мого проекту.

Для виготовлення скульптур у парку Шевченка я звернувся до свого товариша, скульптора Миколи Худолія, заслуженого художника України, оскільки в  його майстерні є станки для скульптур та глина. Моя майстерня більше пристосована для малярства та малих форм.

Я в його майстерні виліпив скульптури для парку, а він з високою професійністю зняв з них форму та відлив у матеріалі.

Був вибраний матеріал, стійкий до будь-яких навантажень та здатний витримати холод зі снігом чи спеку, а саме поліефірний композит. Потім я ретельно почав підбирати і виготовляти стійкі фарби відповідно вимогам технології.

Д. Оці гарненькі гарбузики-таракуци з абстрактним розписом у вашій майстерні дуже приваблюють поєднанням живопису та скульптури, хоч їх і не доводилося ліпити…

С.С. Ці висушені гарбузи (таракуци) я ще з дитинства бачив багато разів в наших селах на Одещині, і вони своєю дивною магією давно запали мені в душу. То ж не довго думав, щоби вибрати їх як об’єкт для кольорових експериментів з готовою природною формою.

Природа цих висушених гарбузів визначила в народному побуті їхню утилітарну функцію, що й засвідчило сам предмет як частину обрядового кола. Таракуца, її природна форма – це вже тема. Вона потужно вмикає твою інтуїцію та й посилює відчуття захованого образу кожним своїм поворотом.

Відкриття змісту певного плану життя почасти може дати прозріння у такому непростому питанні, як, наприклад, природа творчого процесу, зокрема у напрямку досягнення внутрішньої свободи, при тому, що співпраця з такою природною формою дає можливість досягати органічного поєднання своїх формотворчих принципів з естетикою об’єму.

Такі спроби відкривають доступ до накопичених тисячоліттями пластів духовної культури, що дарує виразну ясність думкам.

Для прикладу, у 2014 році я був запрошений зробити свою персональну виставку з абстрактних творів у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві.

Виставку я відкрив під назвою: «Екзистенції в площинах паперу та природних об’ємних форм». У двох залах музею було виставлено чимало як метрових, так і менших розмірів творів у техніці оригінальна графіка, себто живопис на папері. Простір всередині залів був заповнений виставленими на підставках композиціями, з більш ніж двадцяти таракуц, покритих поліхромним розписом.

Це такі гарбузи (калабаші), що ростуть у всіх південних країнах. У нас вони поширені у великій зоні степової України та мають відповідні різним регіонам назви, як-от: карахоньки, хорохоньки, хорошки, горгопки, ханьки, таракуци, тарапуньки (на Полтавщині є річка Тарапунька).

Я свідомо вибрав для презентації два види своєї творчості і отримав надзвичайно важливе для себе відкриття стосовно того, що принципи модерного мистецтва можуть органічно вписатися у великий план народної культури, яка представлена екзистенціями тисяч поколінь народних майстрів у їхніх вишуканої естетики зразках традиційної народної творчості.

Фактично робота фарбами з готовими природними формами, що стало цікавим, навела мене на краще розуміння суті творчого процесу як певної ритуальної дії в сенсі відчуття себе долученим до накопиченого тисячоліттями досвіду української спільноти…

Д. З роками починає лякати ота фігура Бабеля, зроблена для нашого міста Георгієм Франгуляном, а надто відірване колесо від колісниці Долі, адже це дуже похмурий символ… Він не може гармонізувати простір, чи не так?

С.С. Ви зачепили цікаву тему, тему комфорту. Наш простір, зміни у ньому відбуваються далеко непередбаченими рухами чи подіями. Не завжди можна наперед бути готовим до зміни. Ці зміни, як і наші рефлексії, почасти оформлюються у ноту несподіваності.

…«Аркадійський» подих ареалу Одеси. Все, що формувалось чи входило оформленим у наш простір, підпадало під магнетизм естетики так званого історично відшліфованого супокою комфорту. Тут все підігнано під масштаб людини та характер тихої турботи про затишок.

Не маючи ніякого бажання порушувати етичні правила, зауважу лише, що цей об’єкт розрахований на широкий простір великої площі. Але усвідомлення того, що час все розставляє по своїх місцях, дає переконання, що майбутнє гармонізує і людину і простір.

Мистецтво проявляє плани великого світу, від астрального плану через рельєф фізичного плану і вглиб часу, разом і драматизм, сполуки цих планів…

Беседовала Ирэн Адлер, фото Александра Гиманова и из личного архива Сергея Савченко