Інна та Ірка: як одеська двірничка разом зі своїм песиком чистоту на вулицях центру наводять  

Людей цієї професії багато хто часто просто не помічає. Але без них місто буквально за кілька діб перетвориться на смітник. Не дарма у відомому одеському фолк-шансоні про них є строфа: «Старенькие дворники подметают дворики, чтоб сияла улица моя».

Сяє і одеська двірничка Інна Айвазова зі своїм собакою Ірою. Такий ось привілей майстрів своєї справи — отримувати задоволення від праці і сяяти. Зовсім не в переносному сенсі: Інна буквально світиться на роботі. Яскрава, без єдиної плямочки, помаранчева уніформа, макіяж з манікюром, усмішка — працівниця ЖКС «Порто-Франківський» не просто прибирає, вона священнодійствує з мітлою і совком.

Інна та її собака Іра давно стали визначною пам'яткою цієї частини центру міста. Ділянка Айвазової — одна з найкращих.

Як і її господиня, дворняжка Ірка франтівськи одягнена в ідеально чистий помаранчевий жилет з емблемою ЖКСу. Хвостата помічниця діловито обнюхує купки сміття під мітлою, невдоволено гавкає, побачивши непорядок на ввіреній території. І блаженно посміхається безтурботною собачою посмішкою, супроводжуючи господиню після важкого чергування додому.

За словами Інни Айвазової, Ірку давно одягли в уніформу: начальство помітило, що двірника завжди на чергуванні супроводжує собачка.

«Непорядок! Чому без форми собака? Одягнути, зарахувати в службу помічником», — пожартував начальник ЖКСу. Сказано — зроблено. І ось уже кілька років собака важливо хизується в помаранчевій жилетці комунальної служби.

- Чисто не там, де не смітять, а там, де прибирають.

Інна впевнена, що чистота має стати візитною карткою Одеси — чим ми гірші за Сінгапур? І за останні роки в місті, за її словами, стало помітно чистіше: містяни стали менше смітити:

- Вічно йоржиста одеська молодь стала культурнішою в рази, — посміхається одеситка. — Раніше зграйки хлопчаків і дівчат регулярно залишали на місцях тусовок сміття. Але останнім часом картина інша — стали кидати недопалки в урни. Стали ввічливішими, розумнішими.

Війна змінила багато чого, зокрема й у житті Інни Айвазової:

- Виходжу тепер на зміну не раніше п'ятої ранку: комендантська година! Але ж потрібно встигнути все зробити до того, як люди прокинуться і підуть на роботу. Раніше боялася повітряних тривог, зараз перестала. Не змінилося головне — ділянку потрібно прибирати завжди. У будь-яку погоду, за будь-якої ситуації — навіть якщо з неба сиплються бомби. Це аксіома нашої справи, інакше ніяк.

До речі, у професії двірника є свої секрети. Наприклад, правильно тримати і орудувати мітлою — виявляється, цього теж потрібно вчитися, інакше спина і руки «вб'ються» до кінця першої ж зміни. За словами Інни, в тонкощі майстерності її посвятили старші колеги.

Майже на кожному чергуванні з Інною та десятирічним собакою Іркою фотографуються перехожі.

- Це ж люди, — каже працівниця ЖКС. — У наші часи люди радіють будь-якій яскравій події, а ми з моєю Іринкою — яскраві завжди. Так жити — добріше, а працювати — легше.

Вихованку Інни часто підгодовують різними смаколиками, приносять пакети з собачим кормом. Як своєрідну премію.

Словом, якщо ви будете здійснювати променад на початку Канатної, в районі парку Шевченка, зверніть увагу, як там все вилизано. Це заслуга прекрасної жінки й майстра своєї справи Інни Айвазової. І її вірної супутниці Ірки.

Автор — Георгій Ак-Мурза, фото Віталія Пруса