Zoмбі, путін, кадиров та інші кремлівські мутанти: «батько» Альоші Ступіна — про творчість і майбутнє росії

Спеціальний кореспондент «Думської» Георгій Ак-Мурза, як і багато наших читачів, любить карикатуру. Один із його улюблених авторів, Альоша Ступін, малює в стилі дитячого примітивізму, відверто знущаючись з кремлівських монстрів, ватних зомбі, «іхтамнетів» і підданих путіна «нас-то-за-что». Георгій поспілкувався з батьком обдарованого маленького малювальника — художником Ігорем Поночевним. Який надихає і водить пензлем у буквальному сенсі свого нащадка Ступіна. А також пише оповідання і навіть ікони. Велика частина творчості Ігоря присвячена боротьбі з російськими Zомбі.

Обережно, у тексті присутня ненормативна лексика.

«Думська». Ігорю, розкажи про себе нашим читачам. Де народився, де навчався. І в підсумку — де став у пригоді?

Ігор Поночевний. Народився в Пензі, проїздом. У 1967 р. Усе життя прожив у Санкт-Петербурзі. Усе дитинство провів в Україні, серед рідні: Киріївка (Любарський район Житомирської області), Ірпінь, Київ, Шепетівка, Володимир-Волинський, Львів. Малював із дитинства, закінчив художнє училище Сєрова. Після армії працював художником. Писав полотна для музеїв. Потім вступив до університету і став юристом. Працював у банку. Після березня 2014 року звільнився, думаючи, що буде велика війна. Виїхав із Росії у 2015. Повертатися не хочу.

«Д». Альоша Ступін — коли народився цей чарівний малюк (насправді псевдонім Ігоря, — Ред.)? Як Альоша почав малювати на злободенні теми? Кажуть, він якось «помер» кілька років тому. Але ти зробив диво і воскресив хлопця?

І. П. Альоша Ступін народився наступного дня після анексії Криму. Як реакція на ейфорію серед росіян, яка мене вразила. Малювати став практично щодня. Життя в США вимагало багато і важко працювати, і часу на творчість залишалося мало. Тут ти або заробляєш цим на життя, або чимось іншим, а оскільки малюнки мало купували, то я був змушений менше малювати. Тому через кілька років я ненадовго зупинив проєкт, але потім відновив.

Після початку повномасштабного вторгнення малюю майже щодня (не міг не малювати), і це стало основною моєю роботою.

«Д». Ти пишеш оповідання, які часто починаються з «В однієї жінки чоловік пішов…». Це просто літературний спосіб, чи щось особисте?

І.П. Це радше літературний спосіб, який одразу задає вектор тексту — ліричний. Любовні переживання пізнавали всі люди, і читач одразу налаштовується на певний тембр оповіді. По суті, це зручна преамбула тексту, стиснута до однієї короткої фрази.

«Д». Чому і коли виїхав із Росії? Ким ти зараз себе відчуваєш — емігрантом — росіянином, американцем із російським корінням, космополітом, etc…?

І.П. Поїхав у 2015 році, оскільки довго не міг зрозуміти, куди мені їхати? Випадково потрапив у США. Батько мій українець, мама — полька. Росіянином узагалі не відчував себе. Певно тому, що жив в іншому культурному середовищі, у напів'європейському. Каїнову печать на всіх нас залишив СРСР, і це навіть більшою мірою впливає на свідомість людей: радянськість, а не російськість. Тому росіянином себе не відчував взагалі жодною мірою.

Наша радянськість особливо помітна в Америці, і цього я завжди намагався позбутися. Так, мабуть, із самого дитинства я відчував себе космополітом, людиною Землі.

«Д». У своїх малюнках і оповіданнях ти дуже їдко описуєш сучасну росію, ватників, хуйло, кадирова та інших кремлівських мутантів. Коли і за яких обставин ти зрозумів, що живеш у королівстві кривих дзеркал?

І.П. Зрозумів я це доволі пізно, після Криму, коли це все дуже опукло проявилося. У США є такий рідко вживаний вислів: Out of the woodwork. Вживається в сенсі: «таргани з-під плінтуса». Коли трапився Кримнаш — вони полізли з усіх щілин, і це було жахливе видовище. Саме шок від їхньої появи, і великої кількості їх і призвів до того, що я став малювати й писати на цю тему.

«Д». Що для тебе росія? Чи є в неї майбутнє? У якому форматі? Мовчазна більшість росіян — хто вони? Чи є вина на росіянах, які вдають, що нічого не відбувається (а нас то за що???), поки російські військові вбивають людей в Україні?

І.П. Наразі для мене Росія — це уражене раковими пухлинами утворення, яке перебуває при смерті. Хоча не розуміє цього. Можливо, пацієнт не переживе свою хворобу і помре? Може, вилікується, хоча — навряд чи. У будь-якому разі потрібне серйозне лікування, хірургічне втручання і довгий процес реабілітації та відновлення, якщо хворий вибереться.

Я не соціолог, і можу судити тільки за роботами соціологів, які досліджують хворе суспільство. Я згоден з тим, що більшість підтримує війну, якщо не активно, то хоча б своєю байдужістю і покірністю. Вина, безумовно, є, і як юрист, розумію, що за все це росіяни поголовно нестимуть відповідальність, зокрема матеріальну. І вже несуть, хоча не розуміють цього.

«Д». Ти дуже їдко зображуєш мутантів із раші. А мутанти дуже люблять мстити. Чи погрожують тобі за твої малюнки й оповідання?

І.П. Так, звісно, погрожують. Часто і багато. У різній формі. І я, і всі мої рідні та близькі, живемо в обстановці нескінченних загроз. І я змушений вживати заходів, щоб переслідувачі не знали, як мене знайти.

«Д». У твоїх оповідань часто відкритий фінал, що передбачає продовження. Чи є плани написати роман або повість?

І.П. Так, є плани. І є повісті. І вони видані. І є роман, 2016 року. Зараз пишу ще один роман і паралельно п'єсу, для постановки в Каліфорнії, у місцевих театрах. Називається «Біле пальто». І він про нових російських релокантів.

«Д». Ти пишеш ікони, наприклад, із котами — на мій погляд, дуже класно і якось камерно. Але часто на ікони потрапляють персонажі на кшталт хуйла і дона в дуже смішних обличчях. На твоїх малюнках хуйло та інші мутанти випорожнюються, збочено злягаються і творять інші непотребства. За це тебе часто порівнюють із художниками «Шарлі Ебдо» (Charlie Hebdo скандальний французький журнал карикатур, — Ред.). Хоча манера письма у вас абсолютно різна, на мій погляд. У твоїй прозі багато ненормативної лексики (мені подобається). Але все ж таки, — JE SUIS CHARLIE — що означає для тебе свобода слова (зображення)?

І.П. Я вважаю, художник може робити все, що хоче, якщо це чіпляє глядача і вирішує його художні завдання. У якихось роботах моє завдання — щоб у ватника тромб відірвався від обурення під час розглядання мого малюнка. А тому я роблю всякі непотребства. А в якихось, щоб глядач розчулився від захвату, і тому я роблю котиків у вигляді богородиць. Тобто, залежно від мети — я використовую різні сюжети, техніки і художні способи.

«Д». Як ти ставишся до релігії? Чи віриш у бога, або в щось таке надприродне, там, десь на небесах?

І.П. До релігії я ніяк не ставлюся. Вірити у щось у мене ніяк не виходить, можливо, тому, що на мені важкий відбиток відклало читання наукових текстів, зокрема з логіки. А логіка вимагає перевіряти, а не вірити. Я можу аналізувати інформацію, а просто вірити в щось я не можу.

«Д». Деякі критики порівнюють тебе з Данилом Хармсом (репресований радянський письменник, — Ред.). Як би ти назвав стиль, у якому ти пишеш картини і прозу?

І.П. Дуже складно себе оцінювати, це неможливо для мене. У живописі я намагаюся слідувати стародавньому канону, тому він виходить іконографічний. Мені подобається раннє Відродження, Сієнська школа, вона близька до іконографічної традиції. Я, наприклад, вважаю, що Трійця Рубльова писана не ним, а італійцями, є така думка.

У текстах — я взагалі профан, ніде не вчився, і дуже слабо розбираюся. Хоча читав багато літератури зі сценаристики, і зараз приблизно уявляю, як пишеться хороший текст. Це дуже складна робота — скласти й зв'язати роман. Чехову, наприклад, це ніколи не вдавалося. А Достоєвський, навпаки, тільки романи й міг писати.

А те, що я робив — це на кшталт начерків, літературних ескізів. Хармс, думаю, цікавий тим, що він ламав канон, стереотип тексту. Якщо пробувати ламати канон — то буде схоже на Гармса. Коли пишеш роман — виходить зовсім інший стиль.

«Д». Твоє ставлення до росіян, які воюють проти РФ на боці України? Що потрібно, щоб наша країна, зокрема і з їхньою допомогою, перемогла?

І.П. Ставлення до таких росіян позитивне, вони приносять Україні максимально можливу користь. А для перемоги потрібна єдина воля західних союзників, відмова від будь-якої співпраці з росією, посилення і неухильне виконання вже наявних санкцій, і більше зброї. Якщо все це буде — росія здригнеться і побіжить з поля бою.

Розмовляв Георгій Ак-Мурза