«З усіх стихій я оберу одну». Одеська музейна фея влаштувала літературний вечір  

Старший науковий співробітник Музею західного та східного мистецтва Анастасія Фролкова регулярно та безкоштовно розповідає про великих митців минулого відвідувачам бібліотеки імені Едуарда Багрицького. Проте цього разу приводом була розмова про неї саму, великі опинилися десь на периферії зацікавленості, та й недарма.

«Ви всі чули про сузір’я Оріон, — представила слухачам Настю директор бібліотеки Катерина Шаркова. – І найяскравішу в ньому зірку Бетельгейзе. Астрологи запевняють, що ця зірка відповідає за комунікацію, дипломатію, креатив. Анастасія для мене – це Бетельгейзе всієї Одеси. Недарма нашу зірочку запрошують з лекціями до інших міст та країн. А ми в нашій бібліотеці першими чуємо та оцінюємо кожну її лекцію. Сьогодні вона буде читати нам свої вірші та прозу, і ми побачимо інший бік цієї зірки».

Настя познайомилася з одним ризьким кінокритиком на Фейсбуці, й він запросив її почитати лекції в одному популярному в Ризі просторі. Було складно, бо публіка північна, стримана, слухають, а у кожного покерфейс. Тільки одна дівчинка в залі живо реагувала, виявилося, вона з Миколаєва. Але потім був дивовижний фідбек, дякували, знову запрошували. В Кишиневі читати було простіше, там все ж таки жителі Півдня емоційні, це їй звичніше. Але повернемося до віршів.

«За часів кризи хочеться якомога більше займатися творчістю, — зізналася Анастасія. – Я абсолютний ескапіст, не читаю новин, не дивлюся телевізор, концентруюся на мистецтві, біографіях великих художників, літературі. І для мене їхати в іншу країну читати лекцію не так хвилююче, як представляти свої вірші. Звичайно можу раз на рік прочитати один-два вірші, а сьогодні буде багато поезії та трошки прози. Власне, через роз’їзди не встигла підготуватися до лекції, тому довелося влаштувати літературний вечір».

Найближчу лекцію, яку прочитає Настя, буде присвячено Сальвадору Далі. Не можна сказати, що це один з улюблених її художників, але старається осягнути, вивчає його щоденники. А ось до сучасного мистецтва байдужа (має право!), та й в одному зі своїх віршів чесно каже: «З усіх стихій я оберу одну». Ось і на лекціях зосереджує увагу на якомусь одному аспекті, наприклад, творчість Густава Клімта розглядає у зв’язку з психоаналізом, теорією матріархату та впливом Ніцше.

І все ж таки переплетіння стихій в її житті присутнє. Вірші Анастасії Фролкової сповнені мерехтіння зірок та місячного світла, важких діалогів з коханим, а з метафор запам’ятовується передусім вишнева кісточка, що проросла під лівим соском. Треба сказати, і в лекціях про живопис Настя з винятковою незворушністю доносить відомості про красномовні деталі старовинного полотна, що свідчать, наприклад, що «це для дівчини вперше або вперше із цим чоловіком». Любить, коли глядачі підказують, в чому суть, наприклад, сцени морського бою, діти чудово підмічають нюанси. Разом з актором Театру ляльок Олександром Богдановичем вела лекції для дітей, зараз робить це сама особисто та онлайн, стимулює їх до діалогу, цінуючи здатність висловлювати свої думки.

«У мене філософська освіта, і я дотримуюся гнучкого підходу, в мистецтві жорсткості немає. Готова прийняти будь-яку думку, але вона має бути аргументована. Формат відеолекцій в Інстаграмі став мене стомлювати, зараз цього уникаю, а заняття з дітьми онлайн продовжую вести. Люблю працювати с людьми, з дітьми, отримую від цього багато енергії, радості, наповненості».

Добре розуміє дітей той, хто пам’ятає власне дитинство. Настя пам’ятає. Перший її вірш, написаний в 11-річному віці, був присвячений давньогрецьким богам.

«Років до 16 у мене були суто дурнуваті, наслідувальні, ну абсолютно ніякі вірші, — суворо оцінює свою творчість дівчина. – А потім пішла вже любовна лірика, я стала дорослішати, плекати якісь більш-менш справжні почуття. А прозу стала писати в 14 років, пам’ятаю казку про овечку Параску, це притча, вона була мною проілюстрована в зошиті. Параска весь час намагалася відкрити спільноті овечок очі, боротися за справедливість. У підсумку вона впала в урвище, але в неї з’явились крильцята, і овечка полетіла на сонце, вознеслася».

Певний час Настя писала багато дитячих казок, ось і на своєму вечорі прочитала одну з них, про фей, метелика, маленького хлопчика та безвідповідальних побажаннях. Вона й сама подібна до феї, тендітної, легкої, музейної феї. Казка вийшла сумною. Своїм дітям Настя, коли вони у неї з'являться, планує читати сумні казки, «аби загартовувалися». Про видання своєї книжки з власними ілюстраціями подумує, а поки проілюструвала чужу. Дитяча книжка Марини Лінди «Шуршуня і пшеничне зернятко» з Настиними ілюстраціями була відзначена Корнейчуковською премією у 2022 році. Якраз під час зимових блекаутів малювала на планшеті ілюстрації та готувала лекцію про творчість Рене Магрітта.

«Мене з дитинства оточували альбоми з репродукціями, а також книги з психології, — розповідає Анастасія. – Мій тато – художник-оформлювач, мама – психолог та художник-аматор, я сама постійно малювала. Сальвадор Далі, до речі, в дитинстві був для мене найулюбленішим художником. Це потім я стала відноситися до нього скептично, а тоді обожнювала. Далі та Рубенс, такі були мої вподобання. А ще вже не пам’ятаю, в якому класі, але точно в пубертат, у мене з’явився красивий зошит. І я в ньому, як справжній музейник, описувала прикраси, порцелянові статуетки, які були у нас вдома, вигадуючи епоху, до якої вони належать».

Працювати в Музей західного та східного мистецтва Настя Фролкова прийшла у 25 років. До цього був невеличкий роман із Художнім музеєм, але саме Музей західного та східного мистецтва став для неї мов рідний дім. Серед полотен з музейної колекції у Насті є найулюбленіші. Це «затягуюча» картина французького постімпресіоніста Гастона Ла Туша «Біля каміна», пейзажі норвежця Фріца Таулова, а також середньовічна ікона на дереві.

«У нас чудовий колектив, днями музею виповнилося 100 років, з них 10 років я в ньому. Музейна робота дуже позначається на житті, світогляді, навіть на зовнішності. До того, як потрапити до музею, я захоплювалася хіп-хопом, багато танцювала, викладала, вела дитячі групи. Носила широкі штани та вузькі лосини, вільні футболки, а тепер надаю перевагу сукням, мереживним комірцям. Від бабусі мені дісталися вінтажні брошки, деякі з них треба реставрувати».

До хіп-хопу Анастасія займалася бальними танцями й досі вишукано вальсує. Не граційних фей не буває, отож.

Автор — Ірен Адлер, фото Олександра Синельникова