Позбутися Пушкіна і 411 батареї, рятуватися арт-терапією і бієнале: як вижити одеським музеям (частина друга)

З початком великої війни витрати на утримання музеїв різко скоротилися. Колекції вивезли в безпечні місця або просто сховали, співробітників перевели на половинну ставку, а то й зовсім відправили «на простій» (людина не працює і не отримує зарплату, але й не звільнена)… Хтось і зовсім втратив роботу, інші захищають Україну зі зброєю в руках.

Музейники могли вибрати: підійти до проблеми формально, працюючи з 10:00 до 16:00 тільки в будні, або стати на військові рейки, «придумати» експозиції, заробляти на мерчі. Ми вивчили роботу одеських музеїв і дійшли висновку — намагається вижити кожен. Однак далеко не всі готові виходити за рамки звичної рутинної роботи.

Наші музейники досконало опанували мистецтво виживання. У другій частині нашого матеріалу розповідаємо, як Краєзнавчий позбавляється від «Старої Одеси» і мріє переписати долю 411-ї батареї, Літературний вже позбувся Пушкіна, Блещунов проводить арт-терапію та оцифровує колекції, а Музей сучасного мистецтва подумує повернути частину експозиції й готує Чорноморську бієнале.

У першій частині читайте про мерч на місці Костанді в Художньому музеї, невизначеність з фондами Археологічного та європейське турне Західного і Східного.

КРАЄЗНАВЧИЙ ПРАЦЮЄ, АЛЕ ХОЧЕ ПОЗБУТИСЯ 411-Ї

Краєзнавчий музей, що на Гаванній — один з небагатьох, повністю відкритий для відвідування. Але тільки по буднях, що, погодьтеся, дивно. Працює і філія «Степова Україна» на Ланжеронівській. А ось музей меморіалу 411-ї батареї (теж філія) чомусь закритий. Ба більше, всі його експонати вивезли та помістили в підвали основної будівлі. Сам меморіал веде жалюгідне існування, про що ми багато писали.

На жаль, в.о. директора Краєзнавчого Юрій Слюсар говорити з нами не захотів, тому про ситуацію в установі доводиться судити лише зі слів окремих співробітників.

«Працює майже все, включаючи зброярню. Нічого не евакуювали (і правильно зробили, червоного списку тут просто немає, — Ред.). Прибрали тільки експозицію «Стара Одеса» з дореволюційними речами й чомусь експозицію, присвячену Другій світовій (мабуть, криво прочитали Закони про деколонізацію і декомунізацію, і вирішили перестрахуватися). Все інше відкрито для відвідування», — розповів нам один із працівників музею.

Частину колективу перевели на половинні ставки, частину відправили на «простій», але обійшлося без звільнень, продовжує він.

Цікаво з 411-ю батареєю. Керівництво облради та нинішня дирекція музею серйозно розглядають варіант виділення її в окрему юридичну особу.

«Краєзнавчий хоче позбутися батареї, це факт. Хочеться вірити, що це буде нове життя, нове нормальне керівництво, нова концепція і що всі гроші, які заробляє батарея від розміщення комерційних об'єктів, підуть на її розвиток. Але поки все повисло в повітрі», — говорить співрозмовник «Думської».

ЛІТЕРАТУРНИЙ БЕЗ ПУШКІНА: ТРАНСФОРМАЦІЯ ПІД ОБСТРІЛАМИ

Проблема трансформації в нових реаліях гостро стоїть перед Літературним музеєм. Спочатку зосереджений майже виключно на російськомовній культурі, він активно змінюється, доповнюючи свої колекції артефактами, пов'язаними з українськими та іншими пластами. Намагається відповідати, словом.

У 2023 році в будівлі на Ланжеронівській — а це палац Гагаріна побудови середини XIX століття — вибуховою хвилею винесло 69 вікон, у двох місцях обвалилися стелі, з'явилися тріщини в стінах. За допомогою Museum for Change вікна закрили щитами, а в Золотій залі та двох «виноградних» кімнатах поставили нові. Як не парадоксально, за час великої війни музей своїми силами зробив більше ремонтів, ніж до вторгнення. Відновили розпис на стелях галереї, привели до ладу три виставкові зали, фондові приміщення.

З самого початку великої війни доступ до Літмузею був заблокований через близькість до порту і Приморського бульвару, з якого відкривається вид, зокрема, на військово-морську базу.

«Однак жодного дня ми не припиняли роботу, — розповідає директор музею Тетяна Ліптуга. — Ми заклеювали вікна, демонтували частину основної експозиції. Багато предметів евакуювали. Науковий колектив продовжував дослідницьку діяльність: писали статті, вели сайт, виявляли нові імена українських письменників, пов'язаних з Одесою. У перші місяці війни влаштувалися у відділі на Італійській, 13 (колишній музей-квартира Пушкіна, — Ред.), куди був доступ».

Сьогодні ця філія стала музеєм іноземних письменників, які бували та працювали в Одесі. Там почали готувати нову експозицію, але робота була перервана в січні 2025 року. Приліт у сусідній готель «Бристоль» зачепив і музейний будинок.

«Дах над ним повністю зруйнований, вікна вирвані та розбиті, стелі впали, — додає Ліптуга. — Сподіваємося, що рано чи пізно все буде відновлено, шукаємо, хто нам допоможе в цьому. На щастя, експонати майже не постраждали, одна скульптура впала і старовинна люстра розкололася, ми їх своїми силами вже відреставрували. Все, що було, евакуювали в основну будівлю. На Італійській одне піаніно залишилося».

МУЗЕЙ БЛЕЩУНОВА ЗАЙМАЄТЬСЯ АРТТЕРАПІЄЮ, ОЦИФРОВУЄ КОЛЕКЦІЮ І ХОЧЕ ДРУГИЙ ПОВЕРХ

Одеський муніципальний музей особистих колекцій імені Олександра Блещунова теж вивіз свої скарби в безпечне місце. Скоротилася і команда: деякі співробітники звільнилися «за власним бажанням» і покинули країну, деякі пішли у відпустку своїм коштом.

«Наші традиційні відвідувачі частково виїхали, ми залишилися з незвичною аудиторією, — пояснює головний зберігач Олена Ілясова. — Активним видом спілкування з відвідувачами стали регулярні тематичні заняття з елементами арттерапії».

Популярними стали щотижневі заняття з дорослими, які проводить завідувачка виставково-популяризаторського відділу музею Марія Апрятова.

Зовсім недавно відкрили виставку в дусі властивої саме цьому музею красивої, витонченої старовини, щоправда, не зі своїх фондів, а з приватної колекції. Одеситам розкрили таємниці дамської сумочки.

Тут музейники теж продовжують оцифровувати частину колекції (минулого року зробили по порцеляні, зараз займаються туркменськими прикрасами, робота ведеться коштом гранту від Гете-Інституту), заносять дані про експонати до національного реєстру.

Повітряні удари росіян серйозної шкоди приміщенням Блещунова не завдали, але старовинний житловий будинок, в якому розміщується музей, все ж потребує реставрації.

«В ідеалі нам потрібен другий поверх, — розмірковує зберігачка. — Але з цим проблема, адже над нами зараз ще є мешканці, квартири перебувають у приватній власності. Ще потрібно провести музеєфікацію будівлі, відреставрувати, встановити нове обладнання, це робота на кілька років. За час війни ми змогли, як не дивно, полагодити електромережу і замінили автентичну каналізацію 1832 року, але робити капітальний ремонт в умовах війни неможливо».

МУЗЕЙ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА ПОСТУПОВО ПОВЕРТАЄ ШЕДЕВРИ

Музей сучасного мистецтва Одеси, який нещодавно переїхав на Європейську, в одну з будівель біля католицького собору Успіння Пресвятої Діви Марії, вивіз свою колекцію на самому початку великої війни.

«Тут спрацювала, по-перше, якість команди, а, по-друге, відсутність державного управління, — вважає директор Семен Кантор. — Загалом, чотири людини, спакували та відправили на захід України три величезні двадцятифутові трейлери за місяць. Без будь-якої команди нашого улюбленого Міністерства культури. До середини квітня 2022 року все транспортування було завершено».

Зараз музей розмірковує про часткове відновлення постійної експозиції. Спочатку це буде близько 35 робіт. Крім того, в Україну повернуть десять перлин з колекції раннього одеського модернізму, що належить засновнику і банкіру Вадиму Мороховському.

Нова будівля музею на Європейській занадто мала для нинішніх масштабів колекції. Тому велике, сучасне музейне сховище знаходиться окремо, поруч з основною будівлею банку Мороховського «Восток» на вулиці Грушевського. На жаль, поки що, до завершення війни, воно майже порожнє.

«Хочу сподіватися, що умови миру будуть хоч якось зручні для нашої країни, і в результаті значна частина тих, хто тимчасово виїхав, повернеться, — розповідає Кантор. — Серед них будуть і вже сформовані художники, і ті, хто подають надії, які включаться у творче життя. Звичайно, ми будемо їх майданчиком, вважатимемо за честь і будемо раді. Крім цього, ми вже писали й обласній владі, і міській, що хотіли б у 2027 році провести Першу Чорноморську бієнале сучасного мистецтва».

Нещодавно музей почав працювати над мерчем, зокрема, шовковими хустками з принтами творів великої одеситки Соні Делоне, якій у листопаді 2025 року виповнилося б 140 років. Ну і звичайно, залишаються лекції, кураторські екскурсії, кінопокази.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Одеські музеї — це дитинство, юність, молодість і зрілість. Це частина мого світу, який тріснув у 2014-му й впав у 2022-му. Пам'ятаю, коли помер дід, а мама пішла з роботи, щоб виховувати нас із сестрою, ми постійно ходили по них. Археологічний, Краєзнавчий, Художній, Західного і Східного мистецтва. Їх експозиції, окремі шедеври закарбувалися в пам'яті ще дитини. Потім був університет. Музейна практика саме там, в цих установах. Я і зараз, закривши очі, можу схематично намалювати, де в Художньому був Ге з Ісусом і Пілатом, в Археологічному — Кузя з дубиною (неандерталець), а в Західного і Східного мистецтва — грецький зал і голландці. Гобелени! Через це просто страшно потрапляти в ці музеї зараз. Ти блукаєш залами, частина яких огороджена, не можеш звернути в знайомий коридор. Стіни або голі, або там якась актуальна виставка. Безсумнівно, важлива, крута, але… Це ніби ворог увірвався в мою дитячу, зірвав шпалери, забрав комп'ютер, розтоптав іграшки і нагадив на улюблений плед сестрички…

Музейники намагаються якось все відновити. Виживають. Упевнений, після Перемоги вони все перероблять по-новому, і буде в сто разів крутіше. Але… Того, що було, вже ніколи не буде. Що ж, додатковий привід ненавидіти їх. 

Микита Горемика

Я пам'ятаю ці зали, заповнені глядачами, які попередньо відстояли чергу біля каси. Мова про Художній. Одного разу тут я зустріла юних балерин, учасниць перформансу. Вони вперше опинилися в залах старовинного живопису. Життя у них особливе, часу на музеї мало.

Ройтбурд радів студентам, які копіювали шедеври старих майстрів. А коли вже під час великої війни на набірний паркет, куди раніше не пускали без тапочок з текстилю, поставили в рамках проекту сучасного мистецтва бетонні блоки, це викликало смуток і протест.

Нехай настане мир, наша Перемога, повернуться шедеври, тапки пошиємо нові і паркет збережемо, по ньому ще натовпам відвідувачів ходити і ходити. Музеї оживуть і стануть ще крутішими, активнішими і сильнішими, ніж були раніше.

Ірен Адлер