Навчаємося по-новому під час тривалих тривог: чому свіже рішення Кабміну не стане панацеєю для одеських шкіл (колонка редактора)

По суті, нічого принципово нового не сталося. Усі рішення знову переклали на школи. Директору та педагогам пропонують самим вирішити, як організувати навчальний процес під час багатогодинної тривоги, де саме проводити заняття та які предмети перевести в дистанційний формат. У пріоритеті для очної форми — предмети математичного, природничого, мовно-літературного, громадянського та історичного циклів. Але! Так було й раніше. Ті школи, де навчання змішане, розуміли це й рік, і два, і три роки тому.

Таке відчуття, ніби в Кабміні вважають, що у шкіл є просто безліч приміщень, які адміністрація раніше чомусь не помічала. І ось тепер, прочитавши звернення прем'єра, директор раптом вигукне: «Точно-точно! У нас же там два приміщення по 70 квадратів завалялося. Дякуємо уряду, без нього б і не згадали!»

Причому разом із повноваженнями (і «вибором») на школи переклали й відповідальність. Очевидно, що вже сьогодні вранці батьки засипали своїх класних керівників (найближчих до них представників Міносвіти) запитаннями: як усе це відбуватиметься і коли діти нарешті почнуть нормально навчатися? Більше того, якщо щось піде не так, винним буде не уряд, а конкретні директор, завуч і вчитель, які в той момент опинилися поруч зі школярами.

Чи зміниться щось глобально? На краще, найімовірніше, ні.

Нові укриття за одну ніч не з'являться. Підвали, які можна було пристосувати під нормальні сховища, у багатьох школах уже облаштували, а нові ніхто не викопає. І якщо укриття розраховане на умовні 200 осіб, воно не стане місткішим лише тому, що Кабмін дозволив проводити там уроки.

При цьому уряд вимагає, щоб в укриттях були навчальні місця, освітлення, резервне живлення, інтернет і нормальні санітарні умови. Вимоги цілком розумні. Тільки виникає просте запитання: хто і за які гроші має все це забезпечити?

Може, тоді одразу запропонувати батькам скинутися? На парти, генератор, інтернет, туалет і, якщо пощастить, на розширення самого укриття. Бо держава вже вигадала, як організувати навчання, залишилося тільки знайти тих, хто за це заплатить.

Ситуація може й погіршитися: ті школи, які працювали повністю очно, вирішать перестрахуватися. І до школи приходитиме не стільки дітей, скільки може просто перебувати в укритті, а стільки, скільки там спроможні саме навчатися. Але це скоріше утопія, бо тоді доведеться повністю реконструювати сховище. А грошей немає. Плюс на час робіт усе навчання в принципі стане дистанційним. Ну або вже після літніх канікул.

Схоже, держава знову обрала найзручніший шлях: визначити загальні правила, перекласти практичне рішення на місця та назвати це гнучкістю.

Школам дійсно потрібна гнучкість. Але їм потрібні й ресурси, щоб цією гнучкістю користуватися. А не чергова відписка на кшталт: іди туди, не знаю куди, шукай те, не знаю що.

Бо поки що, по суті, виходить, що рішення ухвалено, але воно нічого не вирішує.

Автор — редактор «Думської» Олексій Рокко