Вартові неба: як екіпаж німецької «кішки» на Одещині на російські дрони полює   

У вересні був рівно рік відтоді, як росіяни вперше атакували Україну іранськими дронами-камікадзе типу Shahed 136. Першою безпілотник, який огидно дзижчить, немов мопед, почула Одеса.

Відтоді агресори випустили по нашому регіону кілька сотень дронів, а в останні місяці вони стали основною зброєю терору.

Чи не щоночі кілька пар смертельних «балалайок» злітають у Криму та намагаються вразити портову інфраструктуру, зернові термінали, стоянки вантажного транспорту, об'єкти критичної інфраструктури та житлові будинки українців.

Сили оборони збивають більшість безпілотників, що баражують. Не останню роль в успішній протидії «шахідам» відіграють самохідні зенітні установки німецького виробництва «Гепард», яких, за даними ЗМІ, в Україні вже 46. Скільки з них «тримають небо» над Одещиною — військова таємниця. Про те, як живеться німецьким «кішкам» в українських степах, дізнавався кореспондент «Думської» Олександр Гіманов.

Ми зустрічаємося з екіпажем бойової машини серед безкрайніх, розкреслених жовтіючими посадками полів десь на півдні України. Спочатку в осінньому повітрі, що остигає, чується наростаючий гул двигуна, потім з-за дерев показується сам «Гепард». Зенітну установку легко впізнати за двома 35-мм гарматами, що стирчать з боків високої башти.

З наближенням 47-тонного гіганта присутні починають відчувати тремтіння землі всім тілом. «Гепард» мчить у наш бік, здіймаючи дорожній пил, зупиняється за кілька десятків метрів і замовкає, попередньо покрутивши вежею на камери. На борту броньованого красеня — п'ять силуетів «шахідів». Саме стільки екіпаж знищив цілей.

Допоки в повітрі осідає здійнятий пил, із черева танка вистрибують троє бійців: командир на псевдо Гуцул, оператор-навідник Одеса та механік-водій Дюран.

49-річний Юрій, він же Дюран, годиться двом своїм побратимам у батьки. До повномасштабного вторгнення працював приймальником товару в одній із торгових мереж. У нього навіть не було водійських прав. Сьогодні воїн із легкістю кермує броньованою машиною. Юрій жартує, що керувати «Гепардом» не складніше, ніж велосипедом, а обслуговування, як у звичайному автомобілі.

Пів року тому команда мала лише два місяці, щоб освоїти навички експлуатації самохідки на прискорених курсах у Німеччині. Але українці швидко вчаться і навіть у дечому, за словами Дюрана, перевершували німецькі екіпажі.

«У нас спонтанне змагання вийшло з німцями, — згадує механік-водій. — Посперечалися, хто швидше гумові накладки на гусениці поміняє. Нас шестеро, їх вісім. Ми з різних боків працюємо, а вони по одній міняють і один одному заважають, щось на своєму кричать, лаються. Ми десять гумок вибили, десять гумок поставили, вони за весь цей час тільки три замінили. Потім приїхали, привезли нам обід на всіх із ресторану як приз. А взагалі — німці класні фахівці, дуже їм вдячний і за техніку, і за навчання».

Попри те, що машина відносно стара — на озброєння Німеччини та Нідерландів «Гепарди» надійшли в середині 1970-х, вона на багато що здатна: самостійно виявляти, захоплювати та супроводжувати цілі, в необхідний момент підказуючи оператору, коли натискати на гашетку. Уже через 15 хвилин після наказу «на вихід» установка може відкрити вогонь на ураження.

«Якщо призвичаїтися, то нічого складного тут немає, — розповідає 20-річний навідник-оператор Володимир із позивним Одеса, гордо демонструючи робоче місце всередині вежі. — Під час виявлення цілі я її фіксую, і вежа автоматично ціль супроводжує. Потім техніка дає дозвіл на стрільбу, і ми знищуємо».

«Гепарди» здатні вражати не тільки «мопеди», а й «тихохідні» ракети, а також авіацію, збивати цілі в радіусі до чотирьох кілометрів на понадзвуковій швидкості — до 350-400 м/с.

«Техніка дуже хороша і головний показник — це збиті цілі, — ділиться командир бойової машини з позивним Гуцул, уродженець Івано-Франківської області. — Коли перший раз побачив «Гепард», був шокований, дуже круто виглядає і крутий усередині. Ми йому дали прізвисько «Котик» за легкість в управлінні та поступливий характер».

Найважливіше в роботі командира бойової машини, на думку Гуцула, — це відповідальність, а найприємніше — уражена ціль.

«Сердечко, звісно, стукає, коли працюємо, але головне — не панікувати й працювати, і тоді все добре виходить, — розповідає воїн. — Насамперед — це відповідальність, адже ми відповідаємо не стільки за себе, скільки за тих мирних українців, які сплять у своїх ліжках. Кожен збитий дрон — це не те, щоб гордість, а скоріше, спокій: хтось за твоєю спиною залишився цілий і неушкоджений».

За словами командира зенітно-ракетного дивізіону Андрія, німецька техніка демонструє високу ефективність, однак, щоб повністю закрити небо на півдні країни, необхідно більше машин.

«Техніка ефективна насамперед, звісно, завдяки двом 35 мм стволам, — каже офіцер. — Плюс радіолокаційна станція, яка дає змогу виявляти цілі на дальності до 15 км, супроводжувати їх із 12-ти та знищувати на відстані в 4 км. «Гепард» — це реальний порятунок від «шахідів». Мої підрозділи за останні півтора місяця ліквідували близько 30 дронів. Це велика кількість врятованих життів. Для повного прикриття потрібно більше техніки, звісно, тому що це полегшить завдання прикриття портів, міст та інфраструктури. Чим більше «гепардів», тим краще».

Автор — Олександр Гіманов