Відкрив рахунок російським кораблям, «мацав» Зміїний та застосував міномет «Судного дня»: історія українського морпіха (фото)

Перший випадок ураження військового корабля «градами» теж стався в Одеській області. У ніч проти 7 березня 2022-го батарея реактивної артилерії 35-ї окремої бригади морської піхоти відкрила рахунок російським кораблям, ураженим РСЗВ.

Майже два роки подробиці історичної операції були приховані від громадськості. Зі 100% вірогідністю не вдалося навіть ідентифікувати підбиту російську балію. Спочатку експерти схилялися до того, що «бавовна завітала» на патрульний корабель «Василь Биков», пізніше — що на малий ракетний корабель проєкту 1239 «Самум». За останньою версією — вдалося влучити в прикордонний сторожовий корабель проєкту 22460. Саме такий «Смарагд» у листопаді 2018 року стріляв по українських катерах, які намагалися пройти через Керченську протоку.

Кореспондент «Думської» поспілкувався з командиром батареї Іваном Іжицьким, талановитим артилеристом з винятковим бойовим досвідом і просто цікавою людиною.

Невисокий, енергійний, з невеликою бородою. Іван виглядає молодшим за свої 29 років. Він родом із Хмельницької області. У 2017 році закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного. Починав служити в 32-му окремому реактивному полку Військово-морських сил України. У 2018-му став командиром реактивно-артилерійської батареї 35-ї бригади морської піхоти.

Повномасштабне вторгнення Їжак (такий позивний у Івана) зустрів у чині капітана. Ввірений йому підрозділ прикривав сорокакілометрову ділянку берега від Затоки до Лебедівки.

«Основне завдання було захистити узбережжя від можливого десанту, — згадує Іван Іжицький. — Хоч ділянка у нас була доволі великою, але реально зручних для висадки — три-чотири точки. Ми їх пристріляли й чекали. Пам'ятаю, в ніч на 24 лютого був повний місяць. Я пів ночі відбігав між КСП (контрольно-спостережними пунктами, — Ред.), щоб зорієнтувати бусолі для точного засічення цілі. Потім написав другу: «Чи все гаразд?» — а за п'ять хвилин почув вибухи з боку Одеси. Почали летіти новини, побратими почали писати: «Почалося!»

Наступного тижня на ввіреній ділянці нічого не відбувалося. За словами Їжака, тиша лякала більше, ніж якби було зіткнення. Артилеристи об'єдналися з прикордонниками, у яких були потужні засоби радіолокаційної розвідки. Згодом завдяки їм вдалося виявити й уразити корабель. Вивчали місцевість, виявляли шпигунів і диверсантів. Уперше противник з'явився на горизонті 4 березня — один із постів відрапортував: «Ціль на горизонті».

«Він маневрував, провокував нас, — розповідає артилерист. — Намотував кола, то заходив у наші територіальні води, то виходив, і з кожним разом усе ближче до берега. Три доби, щодня він цим займався, а ми спокійно спостерігали, вивчали його поведінку. У принципі дійшли до того, що він в один і той самий час за одним і тим самим маршрутом працює, прямо за графіком».

До цього часу Маріуполь уже був в оточенні, окупанти пробивалися до Миколаєва. Іжицький щодня телефонував побратимам на більш гарячих ділянках фронту і не знаходив собі місця через бездіяльність.

«Я звернувся до свого начальника майора Віталія Калініна, він підтримав, запросили в командування ВМС дозволу відпрацювати по кораблю, — згадує офіцер. — Я хотів насамперед їх відлякати, щоб вони не почувалися впевнено і нахабно в наших водах».

Командування дало добро, і Іван почав готувати операцію. Противник підходив до берега на відстань 19-20 км. За максимальної дальності «градів» у 20 з половиною кілометрів вразити противника було непростим завданням. Потрібно було висунути машини буквально на пляж. Завдяки прикордоннику Олександру Мірзі, який виріс у цих місцях, вдалося знайти надійне місце, де техніку складно було розгледіти як ворогу з повітря, так і місцевим зрадникам на суші.

«В артилерії найскладніше — це ураження рухомих цілей, — пояснює артилерист. — На суші є дорога, ми знаємо, куди приїде ціль через певний час, а в морі корабель може рухатися як йому заманеться. БМ-21 (122-мм реактивна система залпового вогню «Град», — Ред.) не призначена для точкового удару, повним зарядом вона накриває чотири гектари. Тільки 2% снарядів потрапляють чітко в ціль».

Загалом, як зрозумів читач, розрахувати точку зустрічі російського корабля з українським снарядом було непросто. Щоб збільшити шанси ураження корабля, довелося навіть відступити від деяких правил.

«Ми вели його по радару, — згадує Іжицький. — Дунай (позивний майора Калініна, — Ред.) коригував за допомогою дрона, оснащеного тепловізором. Августин (командир реактивного взводу, старший лейтенант Артем Волошин, — Ред.) працював на точці, практично на бровці схилу. Довелося поставити машини ближче, ніж того вимагають правила, щоб снаряди лягали купчастіше. Загалом, імпровізували».