Як Одеса Новий рік і Різдво в екстремальних умовах зустрічала: бандитські шабаші, шампанське в обмін на хліб і заборона на танці. Частина друга

Різдво і Новий рік відзначали в Одесі з самого моменту «перезаснування» міста 1794 року, коли воно після російського завоювання стало значною мірою християнським.

У різний час свята проходили по-різному. Були й по-справжньому веселі, з відповідною атмосферою і достатком на столах, але були й такі, що припадали на періоди катаклізмів, воєн і революцій.

«Думская» згадує найнезвичайніші та найскладніші різдвяно-новорічні дні в одеській історії. Сьогодні — частина друга. Першу читайте тут.

ГУЧНИЙ НОВИЙ РІК

В умовах повномасштабного вторгнення російської орди в Одесі, як і в решті України, використовувати піротехніку заборонено — навіть у Новий рік. За це передбачена адміністративна і кримінальна відповідальність. Тож новорічна ніч 2024-го, як і попередня, обіцяє бути тихою. І слава Богу!

А раніше, пам'ятається, щойно годинник пробивав північ, місто буквально вибухало від тисяч петард, ракет, шутих та інших феєрверків… Причому тривало це всі роки російсько-української війни, аж до 2022-го, поки влада нарешті не вирішила покласти край непристойній (та й небезпечній, чого гріха таїти — скільки пальців і очей втрачено!) традиції.

Тим часом забаві пуляти в небо з нагоди зміни дат чимало років. І знову свідчить літератор Морозов:

«Ті, хто приїхав до Одеси в 1824 і 1825 роках, ще могли познайомитися зі звичаєм, який тепер уже припинився. Раніше тут напередодні Р.Х. і Нового року майже всю ніч лунали постріли з рушниць і пістолетів. Це було якимось привітанням свята. Стрілянина відбувалася на подвір'ях, зрозуміло, з потрібними пересторогами проти пожежі».

Періодично «звичай» відроджувався, щоправда, здебільшого в неспокійні часи. Скажімо, у Громадянську, що супроводжувалася Визвольними Устремліннями (Визвольними Змаганнями) українського народу.

Новорічна ніч 1 січня 1918 року. У місті тільки-но стихли бої між військами української Центральної Ради та червоногвардійцями. Панує безвладдя, вирує холера й тиф, підняв голову бандитизм — розбійні напади й убивства відбуваються пачками щодня. І ось настає спочатку Різдво, а потім Новий рік.

«Одесские новости» з болем констатують, що його довелося зустрічати «під безперервну стрілянину та вибухи бомб, що відбувалися на вулицях міста»:

«Особливо стрілянина посилилася, коли на Соборній дзвіниці пробило північ. Як щось символічне, навколо найближчого району почулася револьверна стрілянина, а також донісся гул від бомби, що розірвалася. Так тривало всю ніч. Стріляли біля воріт будинків, на вулицях, на Миколаївському (Приморському, — Ред.) і Французькому бульварах».

Уже за два тижні в Одесі спалахнуло більшовицьке повстання, що увінчалося створенням Одеської радянської республіки, яка насамперед розгорнула масштабний терор проти «класового ворога» і просто незгодних.

Історія повторилася і на наступний Новий рік, 1919-й. Незадовго до свят, у середині грудня 1918-го, Одесу взяли денікінці та війська Антанти, вибивши частини Директорії УНР. Знову настав період безвладдя, під час якого підняв голову втихомирившийся за німецько-австрійської окупації та Української Держави кримінал.

«У ніч на Новий рік чути було револьверну і рушничну стрілянину, — інформують своїх читачів «Одесские новости». — У районі Молдаванки стрілянина супроводжувалася вибухами бомб і ручних гранат. Рушнична стрілянина чергувалася з оглушливими пострілами наганів і свистом «сміт і вессонов». Бомбами та стріляниною зустрічали Новий рік бандити. Бандити знахабніли до того, що на Соборній площі пограбували дівицю С., з якої зняли сак (жіноче півпальто вільного крою, — Ред.), черевики та спідницю, а під час пограбування в одного з тих, хто перебував у квартирі, вийняли з рота… золоті зуби».

А ось як Одеса зустріла останній рік під румунсько-німецькою окупацією, 1944-й. Зі щоденника Адріана Оржеховського — одного з найбільш пронизливих свідчень тієї кривавої епохи:

«Рівно о 12 год пролунало різких 12 ударів дзвону. Диктор привітав із Новим роком, до того ж зауважив, що цього року всі чоловіки будуть на рік старші, а всі жінки на рік молодші. Почалася неймовірна пальба: стріляли з поодиноких рушниць, кулеметів і навіть гармат. Цей пекельний концерт тривав понад пів години. Часом здавалося, що фронт на всіх вулицях і йде запеклий наступ».

ВОЄННІ РОКИ

Раз уже почали тему війни, то варто продовжити. Отже, дві воєнні Одеси — Перша і Друга світові, 1915/1916 і 1941/1942 роки. Два різні міста. І як по-різному вони переживали ці свята!

Зима 1915-1916-го, Одеса в глибокому і безпечному тилу. Проте війна відчувається повсюдно. На вулицях маса людей у формі. Переповнені госпіталі. Лазарет відкривають навіть у будівлі семінарії на Канатній, що в офіційній пресі подають як найбільше досягнення. Кількість біженців сягнула 14 тисяч. Жахлива дорожнеча і дефіцит. Одеський біржовий комітет просить командування Київського військового округу надіслати в місто картоплю, озимі запаси якої скупчилися в Київській і Подільській губерніях.

А ще ялинки зникли!

«Міському люду, що вже готується до свят, доводиться стикатися зараз із надзвичайною дорожнечею — а то й повною відсутністю такого неминучого на Різдво атрибута, як ялинка. Ялинок в Одесі тепер майже немає», — журиться автор «Одесских новостей».

31 грудня 1915 року в Пітері помирає улюбленець одеської публіки Сергій Уточкін — авіатор, спортсмен, гонщик. Вельми неординарна особистість. Місто сприймає це як трагедію.

Крім сухого закону, про який поговоримо трохи пізніше, влада намагається запровадити й інші обмеження. Генерал-губернатор Ебелов «забороняє» танці в громадських місцях.

І все ж Одеса намагається жити відносно нормальним життям. У театрах цими днями йдуть: у Драматичному (нині Українському) — «Закон дикуна», у театрі Болгарової — «Хаїка в Одесі», у театрі «Новин» — «Йосип у Єгипті», у Будинку Польському — «Червоне Сонечко». В Економічному клубі українські артисти Марія Заньковецька та Панас Саксаганський показують одразу дві вистави — «Шельменко-денщик» і «За двома зайцями», а ввечері ще й колядки. У Театрі мініатюр нова програма за участю Арабельської: тут вам і балет, і інші танці, і спів. У майбутній Опері (Міському театрі) — «Прекрасна Єлена», а в цирку — «Велика вистава» італійця Андро Чінізеллі, представника найвідомішої династії циркачів.

У ці дні міщанину Хаїму-Гершу Лейбову Смелянському дозволяють утримувати на Новобазарній площі ілюзіон (кінотеатр) під назвою «Едісон». Працюють також ілюзіони «Дзеркало життя», «Наука і життя», «Комета», «Люкс», «Корсо», «Слава», «Ермітаж», Паризький, «Океан», «Акваріум», «Перемога», «Водевіль», «Бомонд»,

Комітет зв'язку 4-ї стрілецької дивізії (це волонтерська організація, між іншим) оголошує, що відправлені з Одеси п'ять вагонів подарунків для «залізних стрільців» прибули на позицію і були роздані якраз у день Різдва Христового.

«Доблесні стрільці, артилеристи та інші чини дивізії сердечно вітають населення м.. Одеси з околицями та всіх жертводавців із прийдешнім Новим 1916 роком, а також висловлюють щиру подяку за надіслані подарунки та відвідування лотереї-алегри, збори з якої надійшли цілком на приготування продуктів для святкових подарунків», — наголошується в повідомленні комітету, опублікованому «Ведомостями Одесского градоначальства» (офіційний листок).

На Думській площі проводять свято Вифлеємської зірки для дітей біженців. Їм роздають солодощі. У залі «УНІОН» на Троїцькій і в Новій біржі на Буніна — бали-маскаради для еліти. Збирають гроші на армію.

Напередодні Нового року на Софіївській вагон електричного трамвая наскочив на фургон Товариства мінеральних вод під керуванням Соломона Длугача, заподіявши останньому «забійні удари тилу». Зовсім поруч, на Малій Арнаутській, трамвай збив «невідомого звання» жінку. Про долю нещасної не повідомляється.

У будинку №42 по Катерининській від несправного пристрою сталася пожежа, а в будинку №6 по Польському узвозу раптово помер чоловік…

«На розі Земської та Новорибної вулиць була піднята вчора в несвідомому стані Е. Сосевич, 30 років, яка прийняла нашатирного спирту. Її привів до тями лікар швидкої допомоги. Причина замаху — туга за чоловіком», — типові новини воєнного часу. Утім, і в мирний такого повнісінько.

Одеса кінця 1941 і початку 1942 років була зовсім не такою. Це вже не тил. Це місто, взяте на багнет. Подібне до жінки, в чий будинок увірвалися грабіжники, убивши в процесі її чоловіка (у випадку Одеси 1941-го, скоріше, вигнавши, але не суть). Чого від них очікувати? Що буде далі? Боже, тут же діти!

У грудні місто, яке пережило тривалу і складну оборону, масові руйнування інфраструктури (Пересип ще затоплено), грабежі, насильство і геноцид перших місяців окупації, лише оговтувалося, намагаючись усвідомити, що з ним сталося. Активно формуються органи окупаційної адміністрації. Цивільні, що залишилися, намагаються вижити. Про жодне культурне життя, бали та ранки й мови не йде - це все відродиться, але пізніше. Утім, ресторани працюють і хтось, здебільшого окупанти, святкує.

В одеситів же поки що на порядку денному тільки виживання. І тут слід навести розгорнуту цитату зі щоденника Адріана Оржеховського, який усі роки окупації намагався максимально фіксувати те, що відбувається навколо нього:

«31 грудня 1941 року. Несподівано розбагатів на німецькі марки, і в мене в кишені до першого дня нового року є рівно сім марок. До дня нашого сорокаріччя одна добра знайома прийшла привітати нас і принесла в дар пляшку шампанського. Хоч би якою була ця дата вельми знаменною для нас, але зважаючи на відсутність наших синів, ми не наважилися розпити цю пляшку, та й нема для чого і нема з ким, ми вирішили залишити шампанське до приїзду Сергія із сім'єю, але доля вирішила інакше. Я продав це підношення сьогодні ввечері до ресторану, де щасливіші, ніж ми, розіп'ють її, абсолютно не підозрюючи, що вона призначалася для подружжя, яке прожило рівно сорок років. Як, право, дивно, що навіть пляшка шампанського має майже кожна свою романтичну долю!

Уже були сутінки, коли я повертався додому з марками в кишені.

Місяць у повній фазі яскраво світив, а над ним недалеко в горизонтальному напрямку виблискувала яскрава зірка. Я нерозумно вважав усе це гарною ознакою. Дай-то Бог, щоб воно так і вийшло. Але я так високо задер голову, що не помітив під ногами на тротуарі льоду й одразу, з усього розмаху, розтягнувся на весь свій зріст, але вельми благополучно. Я все-таки піднявся, підняв свою шапку, яка злетіла з моєї голови, побрів додому, вже не підіймаючи голови на небо, оскільки місяць зник під товстим шаром хмар, що набігли, а мрії мої розлетілися, як дим. Мої міркування набули більш практичного сенсу, я прикидав у розумі, скільки можна купити на мої марки борошна і сала. На сьогодні борошно коштує одна марка кілограм, а сало, кажуть, чотири.

Я так думав, крокуючи абсолютно пустельними вулицями мертвого міста, самотні запізнілі поспішали по домівках, і звісно, не на парадні новорічні вечері. Подекуди гуськом маячили постові патрулі румунів і тільки.

Ні трамваїв, ні автівок, ні світла не видно і не чути. За таких обставин йде з півдороги застарілий 41 рік, а йому на зміну приходить обдертий, голодний і майже ніким не зустрінутий, виходить, 1942 рік…

1 січня 1942 року. Перший день Нового року благополучно закінчився. Сумно, холодно і голодно. У кімнаті вранці 3 градуси. До вечора ледь набирається до 8-10 градусів. До обіду приніс знаменитий «кандер» («кандер», — рідка каша, юшка з пшона, — Ред.) зі 150 грамами чорного черствого хліба, попили напівсолоного чаю, а ось зараз (восьма вечора) проводимо вечірній час за читанням, а потім — спати, і так щодня із приправою великої дози зневіри, безнадійності, а часом — просто відчаю. Нема про що писати, але почав, щоб покласти початок новому року. Я цілий день просидів удома, не рахуючи, що приніс два відра води з колодязя, нарубав глини, щоб завтра замазати дірку в печі; хочу прорубати новий димар у печі, бо наша плитка позитивно відмовляється нас зігрівати, а палива жере багато, не знаю, що з цього вийде».

Далі буде…

Автор — Віктор Босняк