Як Одеса Новий рік і Різдво в екстремальних умовах зустрічала: свята в голод, за сухого закону та з чумою

Різдво і Новий рік відзначали в Одесі з самого моменту «перезаснування» міста 1794 року, коли воно після російського завоювання стало значною мірою християнським.

У різний час свята проходили по-різному. Були й по-справжньому веселі, з відповідною атмосферою і достатком на столах, але були й такі, що припадали на періоди катаклізмів, воєн і революцій.

«Думская» згадує найнезвичайніші та найскладніші різдвяно-новорічні дні в одеській історії. Сьогодні — третя частина нашого матеріалу. Перша і друга — тут і тут.

ГОЛОДНІ

Як ви зрозуміли з вищесказаного, далеко не завжди одесити зустрічали різдвяні свята навіть у відносному достатку. В їхній історії було чимало відверто голодних епізодів, коли люди обходилися мізерним набором страв, а то й однією пайкою хліба.

Перша світова. Перебої з поставками продовольства почалися вже в 1915 році, 1918-й місто зустрічало в цілковитих злиднях. Зусиллями влади, що змінювала одна одну, зовсім катастрофи вдалося уникнути, поки не настав фатальний 1921-й. Одеса вже зовсім радянська.

У перших числах січня газета «Известия Одесского совета» істерично повідомляє:

«Голод біля порога Одеси. Досі ми говорили про наближення катастрофи. Тепер вона — в наявності. Є вже всі її ознаки. Частішають випадки голодної смерті, цинга, страшне вимирання робочої худоби тощо».

Але й тоді місто, на відміну від сіл, утрималося на межі. Масового мору не сталося. Хоча, звісно, святковий стіл одеситів (попри атеїзм більшовиків, Різдво зберігало свій статус як «день відпочинку» до 1929 року) був вельми бідним.

Наступна продовольча криза пов'язана з Голодомором 1932-1933 років. Попри те, що торкнувся він насамперед сільської місцевості: міста забезпечували централізовано, — на ситуації в Одесі ситуація позначилася більш ніж.

Люди, які вмирали в провінції, масово кинулися в обласний центр. Їм намагалися протидіяти. Співробітники НКВС (міліціонери та прикордонники) вбивали за спроби просто потрапити на вулиці, що ваблять світлом і запахом їжі (в поданні голодувальників), де все ще працювали хлібні магазини… Про будь-яку гуманітарну політику і мови не йшло. Радянська влада робила виняток тільки для дітей — у них не стріляли, а намагалися підібрати й організовано помістити у відповідні установи. Але вдавалося насилу. Іноді й зовсім не виходило.

Одеський історик, учасник Другої світової Яків Савченко згадував, що в зовсім малолітньому віці разом із сестрою пішов із загиблого села нинішньої Кіровоградської області, де на той час від голоду вимерло до половини жителів, переважно діти. Справа дійшла до канібалізму. Зовсім маленький Яків і його сестра довго поневірялися країною, кілька разів їх затримувала міліція, але їм вдавалося втекти. В кінцевому підсумку майбутній фронтовик і кандидат історичних наук все ж опинився в одеському Першому показовому дитячому містечку імені Комінтерну (зараз на цій території основні корпуси Юракадемії), де пережив багато чого. Його хоробра сестричка, на жаль, згинула. Про її долю нічого не відомо.

Вранці нового 1933 року на вулицях Одеси знайшли 75 тіл, зокрема 12 дитячих…

І погано було не тільки селянам та їхнім дітям. Ось, скажімо, доповідна записка на ім'я голови одеського облвиконкому Пахомова з приводу настроїв у середовищі міліціонерів. У ній наводяться висловлювання рядових співробітників: «Насправді, люди помирають з голоду, тільки й чекають, як би почалася війна, щоб швидше змінити цю владу», «В усьому винен ЦК партії. Партія — ворог робітників і селян, вона хоче їх задавити»….

«СУХІ»

Перша світова війна увірвалася в оселі одеситів ще й «сухим законом»: уже 19 липня 1914 року цар заборонив торгівлю алкоголем — спочатку на час мобілізації, а потім і взагалі, до кінця війни. Проте до певного часу напої з градусом дозволяли подавати в ресторанах. Існували й точки, де можна було отоваритися — легально чи нелегально. І все ж перший військовий Новий рік одесити зустріли, можна сказати, тверезо.

Тверезість як зброя. Карикатура часів Першої світової

«Ваш кореспондент обійшов з десяток питних закладів і не знайшов у них нічого, крім квасу. Обличчя одеситів похмурі. Різдво перетворюється на якусь нудну виставу без родзинки», — обурюються «Маленькие одесские новости».

«І все ж щось у цьому є. На вулицях не побачиш п'яної публіки, що пустує, немає бійок, ніхто не горланить пісень. Мабуть, це найспокійніше Різдво в історії», — заперечує колегам «Одесский листок».

Напевно, у репортерів і редакторів видань були різні погляди на алкоголь.

Проблеми з випивкою виникли в одеситів і під час зустрічі нового XX століття. Найсильніші снігопади у двадцятих числах грудня 1900 року фактично відрізали місто від зовнішнього світу. Через снігові замети зупинився рух поїздів, замерзло море, підскочили ціни на продукти, гас і свічки. До Одеси так і не потрапив вантаж шампанського! Нове століття наші прадіди вітали без шипучого напою, наповнюючи келихи звичайною горілкою…

ЧУМНІ

Різного роду епідемії переслідували Одесу постійно. Всі ми пам'ятаємо «ковідні» 2020 та 2021-й. Під час Першої світової та революції населення косили холера і тиф. До того великою проблемою були захворювання, що передаються статевим шляхом, зокрема сифіліс.

Але найстрашнішим Новим роком у цьому плані був, мабуть, 1813-й, коли в місті вирувала чума. Генерал-губернатор та градоначальник Рішельє ввів суворий карантин ще 13 вересня, оточивши Одесу кордонами і заборонивши виїзд і в'їзд.

До середини листопада 1812 року в місті померло 1720 осіб. Попри всі заходи профілактики та карантин, смерті тривали. Одесою страшними примарами роз'їжджали на возах «мортуси» — у чорному просмоленому одязі, чорних масках із довгими дзьобами. Озброєні вони були довгими гаками, якими захоплювали трупи. Мортуси звозили хворих у бараки при лікарнях, а померлих ховали в братських могилах, пересипаючи тіла шарами негашеного вапна.

Через те, що епідемію чуми перемогти ніяк не вдавалося, 22 листопада 1812 року Рішельє пішов на безпрецедентний крок, заборонивши жителям міста виходити з будинків! Постачали одеситів централізовано — до кожного будинку двічі на день під'їжджав віз із водою та продуктами. Хліб, крупи і навіть листи ретельно обкурювали сіркою, м'ясо занурювали в холодну морську воду, а гроші попередньо обполіскували в оцті. Одесити уникали спілкуватися один з одним. Природно, ні про які гості ні на Різдво, ні на Новий рік не йшлося… До 31 грудня 1813 року населення міста втратило від чуми кожного дев'ятого жителя — померло 4038 осіб.

Еліта, що мала заміські будинки, провела новорічну ніч за межами зачумленого міста: генерал-губернатор дозволив дворянству пересидіти епідемію на околицях.

Лише 1813 року епідемія чуми пішла на спад — за перші місяці року в Одесі померли двадцять чотири людини і одужали п'ятдесят дев'ять.

Автор — Віктор Босняк