Як працюють транспортні волонтери: евакуація мешканців прифронтових сіл, доставка гуманітарних вантажів, вода для миколаївців та допомога армії  

«Думська» продовжує серію публікацій про волонтерів, які з 24 лютого підставили плече нашій армії, державі та сконцентрували допомогу мирних громадян.

На початку серпня наш кореспондент відвідав Миколаїв, напросившись попутником на регулярний рейс транспортного відділу гуманітарного центру «Чорномор'я». Ось його історія.

Виїжджаємо засвітло. У кабіні нас троє: керівник транспортного хаба та директор кур'єрської служби «ПостМедіа» Костянтин Задорожний, водій Володимир та я.

За словами Костянтина, журналісти та волонтери – їх постійні попутники.

«Миколаїв, якщо так можна сказати – популярний напрямок у журналістів, – каже Задорожний. – Багато хто з них базується у безпечнішій Одесі, а потім на кілька днів виїжджає до прифронтового Миколаєва. Ми охоплюємо все місто, розливаючи воду протягом дня, заїжджаємо до місцевих гуманітарних центрів, журналістам та волонтерам це дуже зручно. Були і британці, і німці, навіть один журналіст із Австралії».

Бусик, на якому ми сьогодні їдемо, вчора колесив Одесою, збираючи гуманітарні вантажі, так необхідні Миколаєву: маскувальні сітки та гігієнічні засоби в Гончаренко центрі на площі Дерев'янко, аптечки та рації в офісі «Думської» на Канатній, продуктові набори та медикаменти у Міському волонтерському центрі на Рішельєвській та дві палети собачого корму у притулку на Аеропортівській. Вільне місце, що залишилося в кузові, заповнили баклажками з питною водою — вона ніколи не буде зайвою в Місті Корабелів, якестраждає від спраги.

Заправляємось на одній із АЗС на виїзді з Одеси, і в дорогу. Завантажений до верху мікроавтобус міцно тримає дорогу. Володимир їздить тут двічі на тиждень вже чотири місяці і, напевно, може її проїхати із заплющеними очима. На блокпостах військовослужбовці вітають уже знайомий транспорт, але все одно перевіряють ще раз документи.

«Коли ми розпочинали, я навіть не уявляв, наскільки стане затребуваним наш транспорт, – пояснює Костянтин. – Спочатку ми думали, що возитимемо гуманітарні вантажі та різноманітне обладнання для наших захисників. Коли у Миколаєві почалися проблеми із водою, ми почали возити питну воду. Спочатку з Одеси, потім знайшли свердловину у Южному, потім знайшли хорошу воду у самому Миколаєві. Це стало можливим завдяки фонду United Help Ukraine та простим американським громадянам. Завдяки їх цільовій допомозі ми можемо щодня, за розкладом, доставляти тони питної води туди, де вона найбільш потрібна».

Щодня «волонтери на колесах» роздають миколаївцям понад 30 тон води. Для допомоги Миколаєву задіяно п'ять автомобілів, ще два курсують Одеською областю: одна машина — на північ, інша — до Бессарабії.

Проїжджаємо село Нечаяне. До Миколаєва ще 40 кілометрів, але вже тут видно перші відлуння великої війни. У ніч на шосте липня росіяни завдали удару ракетами по господарських будівлх сільгосппідприємства. Залишки вантажної техніки досі валяються серед величезної купи черепашника.

З Миколаєва до Одеси автомобіль ніколи не ходить порожнім. Волонтери евакуювали до нашого міста людей, які дісталися до Миколаїва з прифронтових сіл та з окупованих територій, а також просто допомагають з переїздом втомленим від постійних обстрілів миколаївцям.

«Переїзд з Миколаєва до Одеси – дуже популярний запит із пошуку «Гугла», на жаль, – розповідає Костянтин. — Багато людей бояться їхати за кордон, кудись далеко, віддаючи перевагу перед прифронтовим Миколаєвом більш-менш тихій Одесі. До Одеси відправляють дітей із бабусями батьки, які змушені за обов'язком служби залишатися в Миколаєві. Іноді відвідують одне одного. Наші авто налагодили своєрідний міст для таких людей. Можемо перевезти цілу квартиру за кілька ходок, проте здебільшого це нехитрий скарб, щоб відсидітися у орендованій квартирі чи готелі неподалік рідного Миколаєва у гостинній Одесі».

«Іноді військових підвозимо до Миколаєва, – продовжує волонтер. – Була історія: в одному селі попросили підвезти служивого. Міцний хлопець, але невеселий, мовчазний. Та й ми, коли до Миколаєва їдемо, теж настрій напружений. Запитую – у відпустку, дали трохи відпочити? Ні, – каже, – брат загинув, їздив ховати. Тепер повертається назад на фронт – мстити ворогам та звільняти нашу землю».

Прифронтовий Миколаїв, виявляється, сам забезпечує Одесу гуманітарними вантажами. Волонтерські організації привозять дитяче харчування сюди у надмірній кількості: у місті, яке щодня обстрілюється, дітей залишилося дуже мало. Дитячі суміші мають обмежений термін придатності, тому частина сумішей, каш та іншої продукції для новонароджених дітей передається до Одеси, де розподіляється через наші гуманітарні центри тим самим миколаївцям.

«Маскувальні сітки плетуть і в Одесі, і в Миколаєві, – зазначає Задорожний. – У нас є можливість спрямовувати готові вироби згідно з запитами від військових з того міста, де на даний момент є необхідний розмір. Тому нерідко маскувальна сітка їде з Миколаєва до Одеської області, де вона зараз найбільш потрібна. Так було із сіткою-рекордсменкою розміром 13 на 19 метрів. Ми перевезли її на південь Одещині».

А ще миколаївці налагодили на базі місцевого Гончаренка центру виробництво перископів та беруть активну участь в екологічній ініціативі «Пластик рятує життя». Щотижня Миколаїв передає до Одеси щонайменше 20 кг зібраних пластикових кришок та кілька десятків готових перископів. Все це також перевозять «волонтери на колесах».

Дорога зайняла у нас трохи більше двох годин. За розмовами час пролетів непомітно. Я виходжу в центрі міста, неподалік педагогічного університету – сьогодні вранці на його територію прилетіла чергова, вже шоста крилата ракета. А волонтери рухаються далі. Вони мають кілька годин, щоб розвести гуманітарні вантажі по Миколаєву та забрати посилки назад до Одеси.

Автор — Олександр Гіманов