artville1



Як викрасти російську атомну субмарину: гайд з історичним екскурсом


У всіх ще на слуху ім'я російського льотчика Максима Кузьмінова, який хвацько викрав вертоліт Мі-8 для України. Вертоліт — це добре. А якщо завтра викрадуть щось серйозніше? Чи можна захопити російську ядерну зброю? Ви фиркнете: «Фантастика!» Але не поспішайте.

Спеціальному кореспонденту «Думської» Дмитру Жогову є що розповісти з цього приводу.

Поле, заросле «кашкою», обнесене рабицею, закріпленою на напіврозвалених бетонних стовпчиках. Подекуди сітка прорвана і від неї ведуть протоптані стежки.

На колючому дроті табличка: «Стій! Назад! Заборонена зона!» Колись сюди було не підійти: стріляли на ураження. По «колючці» кілька тисяч вольтів напруги. А під біленькою кашкою ховалися кілотонни смерті.

Музей Ракетних військ стратегічного призначення загублений у степу неподалік Первомайська. Посеред поля стоїть експозиція. Якщо подивитися на неї з висоти польоту дрона, то ніби школяр розклав на столі вміст портфеля.

Пенал і готовальня — ангари. Великий олівець — балістична міжконтинентальна ракета. Точилка і гумка — це ступені РСД-10.

А чорнильниця — це шахта. Вона була глибиною 40 метрів, але за договором про без'ядерний статус її залили бетоном. Залишився один рівень, шість метрів, щоб показувати роззявам.

- До Америки звідси ракета підлітала за 22 хвилини, — з часткою ностальгії каже гід.

Він проводить чистою алеєю, де стоїть бувалий вертоліт, весь у плямах шпаклівки, танки, МіГ-21 і якась крилата ракета.

Щоб подивитися на командний пункт, треба спуститися на 30 метрів під землю. Спершу проходимо метрів 200 довгим вузьким коридором, куди людям із клаустрофобією заходити категорично не раджу. Три двері, кожна вагою під тонну. Гід, його звуть Володимир, піднатужившись, відчиняє їх.

Маленький ліфт везе до командного пункту зі швидкістю 0,33 метра на секунду. У дверцятах ліфта віконця, через них видно, як повільно повзуть вгору плити. У мене і гіда під світлом ліхтаря обличчя жовті, як у мерців. Буквально відчуваєш ці метри землі і сталі над тобою. Вони тиснуть.

Ліфт завмирає, чергові важкі двері з цифрами «11», і ось ми в командному пункті ракетного полку. Він розмірами, як кухня в хрущовці.

Облуплені пульти. Старі, мало не сталінських часів телефони. Кольору слонової кістки величезні кнопки з написами російською: «УДАР», «ШИФР», «ЖДУЩИЙ».

Скринька, в якій лежали ключі запуску, схожа на касу в сільпо. У разі дзвінка з москви і отримання трьох наказів: «Бойовий режим», «Шифр» і «Пуск», — ключики вставлялися в пульт. Два офіцери мали провернути їх, а третій натиснути кнопку запуску.

І рівно через 22 хвилини: ба-ба-бум!!! І радіоактивний попіл.

Ось чесно. Не вражає. Ні три двері. Ні шифр. Ні міни. Ні тим паче кондовий радянський військовий антураж.

А якщо в шахті військовослужбовці зовсім і не проти побузити?

Я уявив собі миготіння ліхтарів на лисині Пригожина, який спускається на такому ось ліфті до командного пункту шахти з балістичною ракетою. І десь зрозумів переживання офіційних осіб США.

Шеф української військової розвідки Кирило Буданов тоді зазначив, що бойовики «Вагнера» під час свого бліцкригу дійшли до самої бази «Воронеж-45», маючи намір заволодіти ядерними пристроями радянських часів.

За його словами, єдиним бар'єром між найманцями і ядерною зброєю були двері в ядерне сховище.

А чи могли вони захопити ядерну зброю? Це в принципі можливо?

У Музеї нам відповіли:

- Ми таке коментувати не будемо. Сьогодні інтерв'ю на таку делікатну тему можуть давати лише несистемні та невійськові особи.

Ось тобі раз! І всього лише запитання у мене було, чи можна захопити ядерну зброю. На жаль, працівники музею говорити з приводу настільки стрьомних речей навідріз відмовилися.

Ну що ж. Будемо шукати.


ЛЮДИНА, ЯКА ХОТІЛА ВИКРАСТИ АТОМНИЙ ПІДВОДНИЙ ЧОВЕН

Мабуть, це єдина людина, яку російська влада звинуватила в тому, що вона планувала захопити атомну субмарину.

Так у справі й записано: «Планував із членами НЗФ (незаконних збройних формувань, — Ред.) захоплення ядерного підводного човна, заволодіння ядерним зарядом для висування вимог щодо зміни конституційного ладу рф».

Капітан першого рангу Іслам Хасуханов був одним із трьох кандидатів на посаду командира атомного підводного ракетоносного крейсера К-141 «Курськ». Йому відмовили через те, що він чеченець.

Влітку 1999 року Іслам виконував обов'язки начальника штабу збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія. Масхадов посилав його на важливі переговори з росіянами. А потім офіцера заарештували, і він відсидів 11 років у в'язниці.

І ось підводник у соціальних мережах! У «Фейсбуці», «Вконтакте». І відкрито пише про всі свої пригоди.

І що найцікавіше, пише з Чечні. Іслам Хасуханов живе у величезному селі Курчалой з населенням 24 тисячі осіб. Він доглядає стареньку матір, у якої бувають панічні атаки, якщо його немає вдома понад три години: жінка думає, що його знову заберуть. Тому-то й не виїхав із росії. Загалом у нього 51 підписник. За великим рахунком, Хасуханов нікому не цікавий. А пости відчайдушно сміливі. Ось він згадує службу на радянському атомному підводному човні:

«Наприклад, човен, на якому я служив до цього в Лієпаї, було сконструйовано і скопійовано з німецьких дизельних човнів. Спочатку там були всі умови — батареї, туалети, душ, спальні місця, але потім туалети прибрали, батареї вирізали, щоб простору було більше, і завантажили туди шість зайвих торпед. Якщо раніше в кожного було своє спальне місце, то потім їх стало втричі менше. Одна зміна стоїть, одна спить, одна ходить. Опалення ніякого взагалі не було. Ми одягали ватяні штани на верблюжій шерсті, зверху шкіряні і куртку-канадку. Ідеш у море і чотири-п'ять місяців взагалі все це не знімаєш… В Атлантику ходили на чотири-п'ять місяців. Лягаєш спати, прокидаєшся — і в тебе під боком три-чотири щури, які теж мерзнуть і поруч із тобою гріються».

Але найголовніше, що він не боявся писати правду про ФСБ:

«А після мене завели в якесь приміщення. Там сиділо чоловік вісім ефесбешників, вони пили, їли - святкували якраз день народження Леніна. Мене пристебнули до батареї. Мені запропонували випити горілку за дідуся Леніна. Я відмовився. Тоді вони всі вшістьох на мене накинулися і почали бити просто там, біля цієї батареї. Я вирубився, а прокинувся знову в камері.

Мене знову перевезли в будівлю ФСБ, де я провів ще півтора місяця. Я був там не один, чув голоси щоночі. Співробітники щоночі влаштовували, як вони це називали, «веселий обхід» — били людей.

Я в той період уже не міг ходити, мені арматурою перебили ноги, на руках повзати теж не міг, бо коли мене кидали на підлогу, пошкодили всі сухожилля. Шлунок не працював, і я не міг приймати їжу, тільки пив воду. Зрештою вони мене побили так, що я майже весь час лежав у несвідомому стані, тому вони втратили до мене інтерес».

Пише ще: «Десь через місяців п'ять після того, як я встав на ноги, мене стали возити на допити у ФСБ. Приїжджали, надягали пакет на голову і відвозили. Під час одного з таких допитів мені сказали, що знайшли схрон Шаміля Басаєва, в якому виявили карту викрадення атомного підводного човна. План був підписаний Дудаєвим ще в 95-му році. Мені його пред'явили та сказали подивитися, оскільки ніхто, крім мене, цей план підготувати не міг. Тому мене знову почали катувати. Відводили в спортзал, і місцеві качки відпрацьовували удари на живій людині. Від мене вимагали зізнатися, що цей план писав я, а я знав, що якщо цей папір підпишу, мені дадуть довічний термін. Я як міг терпів, але не підписав».

Журналістка Анна Політковська незадовго до смерті опублікувала на сайті інформацію:

«Цього тижня у верховному суді Росії буде розглянуто «справу Хасуханова» — чергового «міжнародного терориста» і «організатора незаконних збройних формувань», зліпленого у ФСБ Чечні під патронажем прокуратури. І хоча його «злочини» так і не знайшли доказів у суді (верховному суді Північної Осетії), але все одно Хасуханова було засуджено до 12 років позбавлення волі».

Багато ще чого написав офіцер, не зломлений багаторічним ув'язненням і тортурами. Але 2022 року його записи перериваються. Останнім був такий:

«До чого ж підла й мерзенна суть у цих нелюдів, які намагаються в будь-який спосіб очорнити людину? Якась мерзота влізла на мій сайт і виклала порновідео. Загалом, не гребують нічим, на жаль».

Після цього все. Мовчання в ефірі. Найімовірніше, кадирівці відреагували на неугодного, який під їхнім боком смів поливати брудом ФСБ, і він зник.

Іслам говорив, що в розробці плану захоплення човна його змушували зізнатися. А чи можливо це в принципі?


ЛЮДИНА, ЯКА СУШИЛА ЯДЕРНУ ТОРПЕДУ СПРИНЦІВКОЮ

Я от завжди дивувався: у США військові у віці суцільно хизуються шляхетною сивиною, а в нас усе більше лисих! А то ще й пузатих.

Але є винятки. Олександр Калініченко тримає марку. Капітан 1-го рангу Військово-морських сил України у відставці. У нього горде обличчя і білосніжна шевелюра. Хоч він і одягнений по-цивільному, але відразу видно офіцерську виправку. З офіцером я зустрівся в парку Шевченка. Якраз завивала сирена повітряної тривоги, раз у раз змушуючи поглядати на морвокзал і обгорілий висотний готель.

Командир розповідає про свою службу. Це не наше тепле море. Це селище «Тихас» за 120 кілометрів від Владивостока. Там розсип селищ на островах і в секретних бухтах, а найбільшого з них - Тихоокеанського (для своїх — Тихас, зараз офіційно називається ЗАТО Фокіно) — з моря зовсім не видно. Оточують його голі сопки, немов зелень із них обдер вітер.

Взимку там море темно-сіре, в туманах і льодах. Холодний вітер здуває важкі хвилі й розгойдує вузькі, як ніж, сірі підводні човни. По небу шарить прожектор. У бухті тривожно і тужливо гуде поплавок-буй, сповіщаючи кораблі про небезпеку. Сталеві канати, що утримують човен, надривно скриплять. І молодий лейтенант квапливо йде трапом, що здіймається і падає.

- А чи часто траплялися під час вашої служби аварії? НП?

- Справа була в березні 1979 року, — починає капраз, — ми були на бойовому чергуванні. Чергова торпедна стрільба. Але ось у чому нюанс. Цього разу на борту, у третьому і четвертому торпедних апаратах, були ядерні торпеди. А я був лейтенантом. У підпорядкуванні було п'ять мічманів і два моряки строкової служби.

Так от. Відстрілялися. Спливли, щоб дізнатися результати. По УКХ передали, що все добре. Торпеди потрапили, куди треба. Я піднявся на місток дізнатися, як справи, а мічмани залишилися приводити торпедний комплекс у вихідний стан.

Похвалили на містку. Спускаюся у відсік і бачу, що мічмани стоять як у воду опущені.

Я кинувся перевіряти систему. А торпедні апарати замочені. Вода потрапила. Я торкаюся долонею задньої кришки торпедного апарата, там піт. Ну що робити… Я всіх мічманів вигнав. Залишив двох строковиків. А в нас, якщо ядерні торпеди на борту, то задні кришки опечатані командирською печаткою. Але можна проводити регламентні роботи. І я під виглядом регламентних робіт відкриваю задню кришку. Запасну торпеду 1-ї черги вантажу зі стелажа на середній прохід. Дістаю торпеду-«потопельницю». Одного з матросів посилаю в торпедний апарат, щоб він протер все насухо ганчіркою. Другого матроса поставив витирати насухо саму торпеду.

А в торпеді боєзапас 40 кілотонн. Для порівняння: у бомбі, яку скинули на Хіросіму, 20 кілотонн. У плутонієвого боєзапасу десять років гарантії, але після замочування — лише два роки.

І ось перед Олександром ядерна «підмочена» торпеда. Щоб привести її до ладу, у руці спринцівка, яку він забрав із дому для технічних потреб. Сказав обуреній дружині Зіні:

- Вона мені в торпедному відсіку потрібніша!

Набирає в неї хладон (фріон) і промиває датчики тиску. Потім зняв обтічник, а там ідуть трубочки лобового ударника. Їх теж треба було обтерти батистовою ганчіркою.

- Але я відчував, — каже Олександр Калініченко, — що мусив не підставити своїх командирів. Тому я сказав, що проводили регламентні роботи. Узяв печатку, заново опечатав усе. А мічманам наказав, щоб забули про цю справу.

Минув час. Про те, що сталося, все ж дізналися.

- Мені потім командувач флотилії пояснював, що треба було доповісти командиру: мовляв, орден Червоної Зірки б дали за таку неймовірну справу. А оскільки ти це приховав, то отримуй найвище стягнення — неповну службову відповідність. Іди, синку, служи далі.

- То чи був порядок у радянському флоті? — запитую моряка.

- Немає аварійності виправданої та неминучої. Аварійність створюють люди своєю неорганізованістю і безграмотністю. Ось ви коли їдете в купе поїзда, там плафончики є над полицями. Підсвічування. Такі самі плафончики в каютах підводного човна. Секретар парторганізації капітан-лейтенант Сидоров, мабуть, щоб на ніч читати партійні директиви, вирішив штатну лампочку, яка маленька і слабо світить, замінити на велику. А велика не вміщається. Значить, треба зняти захист і вкрутити велику лампочку.

А вночі він ворочався і велику лампочку головою розбив. Замикання! Пір'яна подушка спалахнула. Задимлення! Пожежа у восьмому відсіку!

Усе життя підводників складалося з НП. Дрібних і великих аварій. Я слухав капітана і внутрішньо дивувався, як ми ще живі й не перетворилися через чиюсь недбалість на ядерний попіл.

Дружини підводників жили в постійному очікуванні біди. Здавалося, звістка про біду, відбиваючись від сопок, проникала в кожну домівку.

У серпні 1980-го дружини дізналися: в «автономці» загинули моряки! Метушилися, бігали селищем, намагаючись з'ясувати, хто загинув. Слухали ночами «Голос Америки» і ВПС, там сказали, що 20 серпня сталася пожежа на підводному човні К-122. Продукти горіння проникли в кормові відсіки. Човен насилу сплив і опинився на поверхні некерованим, без електрики, а на човні були ядерні торпеди. Загинув мічман і тринадцять матросів. Олександр був у тій «автономці».

Запитую його:

- А чи можна захопити атомний підводний човен? У такому ось безпорадному стані?

- Тоді пролунав сигнал «Загроза ПДСС» (підводні диверсійні сили та засоби, — Ред.), пішла команда офіцерам роздати зброю. Принесли на місток ящик із гранатами.

Я зі старшиною команди торпедистів готувалися до підриву боєкомплекту, щоб не дістався ворогу. І придумали підрив здійснювати з надбудови, щоб нас скинуло вибуховою хвилею. Вмирати-то не хотілося. А так принаймні не будемо перебувати всередині. Не розмаже по переборках.

Були такі навчання, коли умовні диверсанти намагалися захопити. І іноді в човні знаходили пакетики з написом «Бомба». Ага, значить пробралися!

- То чи можна захопити човен?

- Давайте я вам буду розповідати притчами. Як у Біблії. А ви вже самі вирішите, можна її захопити чи ні. Пам'ятаєте ГКЧП?

- Так, звісно.

- У той час на Тихоокеанському флоті дизельний підводний човен стояв у ремонті. Старший помічник вирішив вийти в море і показати свою незгоду з ГКЧП. Човен вийшов із бухти, вистачило його на те, щоб на якорі стати в протоці Босфор Східний (з'єднує Амурську та Уссурійську затоки, — Ред.). І начебто засудили потім ГКЧП, усіх посадили, але все одно старшого помічника звільнили. Це те, що було в Радянському Союзі. А тепер розповім, що було в Україні.

Був такий Євген Лупаков, капітан 1-ого рангу. На той момент заступник командира 14-ї дивізії підводних човнів у Севастополі. І був там такий човен «Алроса». Він і зараз є.

Це був 1992 рік. Парад суверенітетів, прийняття присяги. І ось Лупаков прибуває на човен у неробочий час. Викликають екіпаж. Командира човна не було, але був замполіт. Замполіт наш, українець. І Лупаков теж. І ось вони вирішили, що екіпаж зараз складе присягу на вірність українському народу. Частина офіцерів присягнула, мічмани присягнули… А чому човен тоді не став українським?

Два матроси загерметизували відсік, заблокували так, що й не потрапиш туди. Передали на берег повідомлення, що, мовляв, ми не згодні! Не хочемо присягати Україні. Тому ми припиняємо вентиляцію. А в акумуляторній ямі у відсіку, де вони замкнулися, потрібна вентиляція. Інакше водень підвищується. А 4% водню — це вже гримуча суміш. Тут отямилися, перелякалися на березі. Лупакова і замполіта вивели з човна.

Слід сказати, що підводний човен «Алроса» з травня 2022 року бовтається в бухті Севастополя. Після повернення з ремонту субмарина не здійснила жодного бойового виходу в море і не запустила жодної крилатої ракети. Найімовірніше, її так і не привели до ладу, вона небоєздатна. Такий собі макет. Для галочки.


ВИСНОВОК

У вересні 1998 року молодий російський моряк Сергій Кузьміних захопив підводний човен класу «Акула» (це найбільші субмарини в історії), убивши при цьому вісім підводників. Він забарикадувався в торпедному відсіку, де готувався підпалити корабель і підірвати його торпеди. За іронією долі, напередодні в Гаджиєво (військово-морська база Північного флоту рф, де і відбувалася справа) прибули співробітники ФСБ Мурманської області, щоб провести навчання по боротьбі з терористами, які захопили контроль над атомним підводним човном. Коли спецпризначенці штурмували торпедний відсік, вони виявили нападника мертвим. Мабуть, він загинув унаслідок вибуху, спричиненого спробою підпалити торпеди. Якби всі торпеди здетонували, могла б статися серйозна ядерна аварія.

Але крім того…

До відносно недавнього часу перед Росією стояла величезна проблема утилізації списаних атомних підводних човнів — років десять тому їх було під двісті штук. З реакторами, на секундочку! Вони являли собою відносно легку мету для диверсантів і терористів, оскільки охоронялися вельми слабо. На щастя, Москва це завдання вирішила — звісно, не без допомоги стурбованого ситуацією Заходу. Було побудовано пункти довготривалого зберігання реакторних відсіків, створено інфраструктуру, що дає змогу безпечно переробляти відпрацьоване ядерне паливо. Більшу частину колись смертоносних «рибин» щасливо порізали на метал, реактори перемістили на спеціальні склади, ВЯП переробили.

Проте це лише пів справи, адже є ще затоплені підводні човни та реактори. І лише питання часу, коли корозія від солоної води роз'їсть стінки блоку і станеться викид радіації в Арктиці. Підводне ядерне звалище налічує щонайменше 14 ядерних реакторів!

У 1996 році сімнадцять північнокорейських «сільськогосподарських робітників» були спіймані на стеженні за російською базою підводних човнів недалеко від Владивостока, за 15 кілометрів від того місця, де вони повинні були полоти грядки.

У двох інших інцидентах північнокорейців затримали за спробу викупити в російських військових моряків графіки плавання атомних підводних човнів, що діють, а також плани з утилізації субмарин.

Тим часом російська пропаганда продовжує годувати публіку казками про уявну російську зброю «Посейдон», 500-метрову хвилю та іншу екзотичну казкову зброю. Та ось хоча б «Мертва рука», вона ж «Помста з могили»!

- Що таке «Мертва рука»? — ставлю запитання Олександру Калініченку.

- КСБУ, вона ж командна система бойового управління. Кажуть, що є ракетний полк, який постійно на чергуванні. У головних частинах там немає ядерного заряду, там пристрій, який транслює сигнал на застосування ядерної зброї. Запускаються вони за певним алгоритмом, пролітають над територією Росії і передають сигнал у шахти, на підводні човни тощо.

Ну гаразд. Прийшов сигнал на підводний човен. Він же не прямо на ракету прийшов! Немає такого, щоб автоматично відкрилася шахта і ракета полетіла. Сигнал надійде в бойову частину зв'язку. Командир бойової частини доповість командиру підводного човна, той дістане пакети, звірить. Його замполіт теж своє порівняє і підтвердить. Мовляв, не підступний ворог підляну влаштував, а справжній наказ Батьківщини. Тобто все одно сигнал надійде до виконавців!

Думається мені: а що як зараз якийсь російський матросик, який мерзне на вахті біля старезного атомного підводного човна, читає про те, як російський льотчик Максим Кузьмінов у серпні викрав гелікоптер Мі-8 для України й отримав мільйон. І подумає: а за атомний підводний човен напевно ж більше дадуть…

Автор — Дмитро Жогов


СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!


Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter




И г о р ь
Много ещё недосказанного…
   Відповісти    
   Правила




29 травня
22:36 На лимани Одеської області повернулися червонокнижні птахи фотографии
21:48 В Одеській області 30 травня світло вимикати не будуть
3
20:32 «Мазепа» в морі. Новітній український корвет вийшов на ходові випробування: яка його подальша доля? фотографии
11
19:56 Переплатили 300 тисяч на закупівлі стійок для дорожніх знаків: чиновниця одеської мерії постане перед судом фотографии
3
18:48 Семеро відмінників і вісім аутсайдерів-утікачів: Комітет виборців оцінив роботу одеських депутатів
17:52 В одеському порту пошкодили залізничний світлофор: одного з хуліганів знайшли
16:55 У ПАРЄ погодили рішення про матеріальну допомогу для українців, які повернуться додому після закінчення війни
3
15:58 Україна отримає від Швеції два перші літаки радіолокаційної розвідки, але на винищувачі Gripen ми поки що можемо не розраховувати
8
14:48 В Одесі під час пожежі евакуювали мешканців десятиповерхівки
13:52 На Одещині затримали ворожого агента, який підпалював електропідстанції (фото)
8
12:43 Понад пів тисячі медалістів, обладнання укриттів і нестача вчителів: в Одесі підбили підсумки навчального року
4
11:22 Вдруге за тиждень: в Одеській області горіло звалище
10:10 Тут був Миклухо-Маклай: в Одесі встановили меморіальну дошку славетному мандрівнику фотографии
11
09:01 Наслідки нічної зливи: в Одесі ускладнено рух на вулицях у районі Пересипу, з підтопленням борються понад 300 комунальників (оновлено, фото, відео) фотографии
5
08:30 Одеська мерія заплатить майже 120 млн грн за ремонт школи: тендер виграла фірма ексчиновника, якій відчайдушно щастить на багатомільйонні підряди фотографии
8




Статті:

Одесская полиция проигрывает войну с мафией: в Бессарабии бандиты спокойно избили оперативников

Экзистенциальное бесстрашие: почему мобилизация не только законна и оправдана, но и жизненно необходима (колонка редактора)

«Был спокоен как никогда»: одесский сержант уничтожил в ближнем бою сразу шесть оккупантов





Новини Одеси в фото:










Думська в Viber


На лиманы Одесской области вернулись краснокнижные птицы
На лиманы Одесской области вернулись краснокнижные птицы
В Одесской области 30 мая свет отключать не будут
В Одесской области 30 мая свет отключать не будут
Переплатили 300 тысяч на закупке стоек для дорожных знаков: чиновница одесской мэрии предстанет перед судом
Переплатили 300 тысяч на закупке стоек для дорожных знаков: чиновница одесской мэрии предстанет перед судом
Ми використовуємо cookies    Ok    ×