Який рік, такі й тваринки: незламана Глорія, пес Чорнобай і коти-людожери

Спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов звертається до теми тварин на війні.

Він знайшов кілька цікавих історій — про людську доброту і жорстокість, про сильні характери і, на жаль, про те, на що може перетворити милого котика або собачку боротьба за життя.

Ну-с, панове! Святий Миколай приніс вам новорічних котиків і цуценят!

— Мімішних?

Хм, не зовсім. Тваринки це наші, українські, а отже, пошарпані, злі, перелякані, а іноді й людожери. Який рік, такі й котики.

В окопах, у зруйнованих будинках, пропахлі гаром, здичавілі, та все одно улюблені. А іноді й дуже бойові. Наших тварин знають у всьому світі. Згадайте хоча б пса Патрона!

Українські тварини ніколи ще не потрапляли в таку халепу. Ось кішка, відома, мабуть, усьому світу. Вона символ стійкості, як і півник із Васильківської майоліки. Ми писали про нього.

Недарма обидва з Бородянки.

НЕЗЛАМНА ГЛОРІЯ

Окупанти зруйнували багатоповерхівку. Страшна, закопчена. Сходових прольотів немає. Фактично залишилася тільки стіна. І тут на сьомому поверсі з'явилося вкрай незадоволене цими подіями котяче обличчя: мордою висунуту фізіономію язик не повертається назвати. І це обличчя швидко стало мемом. Думаю, у всіх нас була схожа міна. Ось скажіть зараз: «путін!» — і піднесіть дзеркало. Ви побачите в ньому Глорію!

Кішка щонайменше два місяці просиділа на сьомому поверсі без води та їжі і дивом вижила. До речі, потім з'ясувалося, що жила вона на восьмому, а на поверх донизу або сама перебралася, або впала разом із підлогою.

Волонтери забігали. Пропонували навіть відправити кішці корм і воду в кубиках льоду за допомогою дрона. Допомогли співробітники ДСНС.

«Бути українським рятувальником — це пригнати з іншого міста автодрабину і зняти бідолаху з висоти сьомого поверху… — писала тоді пресслужба відомства. — Кажуть, що руді приносять удачу. Нехай вона супроводжує кожне добре серце, яке долучилося до цієї неймовірної рятувальної операції.

Її спершу назвали Шафа, на честь уцілілої шафки в Бородянці. У неї навіть була своя сторінка в інстаграмі. Знайшлося цілих дванадцять господарів кішки!

Але справжня господиня, Анастасія, кидати улюбленицю не збиралася. Як же так вийшло, що хвостата залишилася сама в зруйнованому будинку? Виявляється, жінка вийшла на дві години провідати бабусю і вже не змогла повернутися додому.

Ми зв'язалися з господинею Глорії — мема і символу.

«Думська». Звідки ця руда красуня?

Анастасія Луньова. Ми її купили на пташиному ринку. Я завжди хотіла рудого кошеня. Вона схожа на перса, але кішка була без документів.

«Д». Ви вважали її загиблою?

А.Л. Після того як сусід не знайшов її у квартирі після окупації у квітні — так. Усі тварини наших сусідів загинули, на жаль.

«Д». Як кішка почувається? Вона дама у віці (Глорії 12 років, — Ред.), як пережила все, що сталося?

А.Л. Я кішку називаю Незламна Глорія. У неї велика жага до життя. Вона стала єдиною, на жаль, хто вижив у тому пеклі. І це справді ЧУДО. Не знаю, як їй це вдалося. Вона є прикладом, як потрібно боротися.

Глорія почувається, на щастя, добре! Вона набрала вагу, розпушилася і навіть стала набагато сміливішою. До війни Глорія сприймала лише кількох людей.

«Д». Війна позначилася на її характері? Чи не потрібен був зоопсихолог?

А.Л. Зараз кішка йде на контакт майже з усіма. Мені здається, всім зараз потрібен психолог. Після пережитого складно повернутися до нормального життя. Глорі не любить залишатися зараз наодинці. Постійно потребує компанії.

«Д». А як ви зустрілися? Вона вас упізнала?

А.Л. З цього приводу я дуже хвилювалася, думала, не впізнає, але, на щастя, я знаю, що вона любить і на що реагує. Глоруша так само відчуває мене. Вона найперша реагує на моє пробудження. Мабуть, відчуває, що ритм дихання змінюється.

«Д». На Глорію претендували 12 господарів. Напевно, багато людей хотіли висловити тим самим свою небайдужість. Дещо дивним чином.

А.Л. Те, що було 12 господарів, які жили в тому самому будинку і на тому самому поверсі, малоймовірно. У мене взагалі не було сумнівів, що це наша киця. І мови не могло бути, щоб її забрав хтось інший. Також велика подяка її рятівникам. Дякую, що поцікавилися, як ми. Все добре! Чекаємо на перемогу.

Неймовірна історія. Орки кидають своїх поранених на полі бою, не щадять своїх солдатів, жбурляючи їх оберемками в топку. У нас же, щоб врятувати кішку, викликали з іншого міста кран.

ЧОРНОБАЙЧИК

Чорнобай народився просто в окопі. Щоправда, над ним не свистіли противно снаряди, не було вибухів. Але те, як дбали про маленьку істоту українські воїни, гідне будь-якої поваги. Людей, які хотіли забрати песика додому, зголосилася величезна кількість. Ось вам і мімішна історія маленького песика.

Віталій Гілевич. «Тренував, займався громадською діяльністю та благодійністю, поки орки не прийшли нас «асвабаждати», — так він написав про себе у Фейсбуці. Віталій до війни був частим гостем «Думської». Він і став хрещеним батьком песика.

- Ми чергували на позиції між Миколаєвом та Одесою, — розповідає військовослужбовець. — І в нас там була… ейеее, це ж літературне слово? Була сучка. Ми її годували і бачили, що вона вагітна. І ось вона народила чотирьох цуценят. На жаль, за три дні троє померли. Залишилося одне. Ми побачили, що це хлопець, і назвали його Чорнобай. Ох, у нього почалися одразу болячки. Надутий живіт, глисти. Ми поїхали до найближчого ветеринарного пункту, взяли там ліки і давай лікувати йому живіт. Мамка його дуже рідко годувала. Не знаю, з чим це було пов'язано.

- Часто можна бачити кадри, де наші бійці то з кошеням, то з цуценям на руках…

- З точки зору психології, любов до тварин — це своєрідна компенсація. Потрібно віддавати комусь тепло. Піклуватися. А тварини — це відчувають. І друге, в населених пунктах дуже багато хто виїжджає. І, як не сумно, тварин залишають. А ті шукають їжу. А оскільки бійці хочуть за кимось наглядати і годувати, то вони один одного знаходять. І всі щасливі.

Віталій зробив цуценяті чудову рекламу, розмістивши його фото і відео у Фейсбуці. Окопний пес Чорнобай! Відразу утворилася черга з охочих роздобути песика.

Та що там гріха таїти, і я задумливо поглядав на дурну й смішну морду Чорнобая, потім на своїх двох дрімаючих котів. Ох, будуть воювати… І не взяв.

Чорнобаю пощастило. Зараз він живе в приватному будинку. В області. Кажуть, дуже розумний.

НІЧКА І 33 КІШКИ

Аня — тиха, скромна. На ній дещо чужорідними виглядають шолом і спорядження. Але перше враження оманливе. У далекому 2012 році «Московский комсомолец» випустив статтю про дівчину:

«23-річна Анна Домбровська сьогодні важить менше сорока кілограмів. Вона не їсть з 4 липня. До цього важила трохи більше — 45 кілограмів».

Тоді починався судовий процес у справі Pussy Riot. І різні люди, чисельністю близько десятка, голодували на знак підтримки заарештованих дівчат.

«Для мене це ще й протест проти беззаконня, що відбувається зараз, за всіх несправедливо звинувачених…» — говорила вона тоді.

Про те, що оголошено голодування заради звільнення Pussi Riot, голодувальники письмово повідомили генеральному прокурору Чайці та диктатору Путіну.

Ні від того, ні від іншого відповіді вони не отримали.

Московські журналісти дивувалися її мужності. Тоді ще можна було дивуватися мужності людей, які повстали проти путінського мракобісся.

Pussy посадили, а Аня 2014 року поїхала в Україну. Вона на фронті з 2015 року. Волонтерить. За цей час Анна отримала громадянство України і нагрудний знак начальника Генерального штабу «За заслуги перед Збройними силами України».

Розвозить на передову медикаменти. У прифронтові села, де немає ні інтернету, ні електрики, газети. І українські прапори. «Думська» писала про неї та її кішку Нічку, покалічену під час російського обстрілу.

Її Аня підібрала на шосе. Фари висвітили кішку, яка повзла, волочачи задні лапи. Вона її забрала. Возила фахівцям в Одесу. Хоч відіспалася в потязі. У неї вихідних не було взагалі.

Фахівці зробили рентген. На жаль, Нічці нічим допомогти не змогли. Але знову-таки рятівний фейсбук. Утім, не такий уже й рятівний. Фейсбук забанив Анну Домбровську за збір коштів для швидкої в АТО.

Вона обурювалася: «Ви допомагаєте армії ремонтувати машину медичної евакуації, щоб рятувати життя людей, які захищають свою країну від загарбників? Ви порушуєте правила Спільноти!».

Але про Фейсбук і його незрозумілу цензуру потрібна окрема стаття. Хай там як, англійці, дізнавшись про кішку з цієї соціальної мережі, надіслали спеціальний візок.

Тепер кішка на коліщатках. Саму Нічку це ніяк не турбує.

- Вона візочком рідко користується, — каже Анна. — Любить із нами кататися медикаменти роздавати. А сама більше лежить.

Але вона в Ані не одна! Зараз у волонтерки 33 кішки і пара цуценят! Вона їх підбирає на дорозі, поки трясеться розбитими снарядами дорогами. Забирає зі зруйнованих сіл. Поранених, оглухлих від вибухів, переляканих.

Аня виходжує тварин і прилаштовує їх.

У багатьох кішок поки що немає імен, хоча, звісно ж, вони були, до того, як тварини потрапили до Домбровської. На її думку, ім'я має якось народиться. Ось є в неї кіт, теж прибув безіменним. А зараз Кототуй.

- Тому що є мультфільм «Рататуй» про щура, який у кухаря під ковпаком жив. І цей кіт так само робить — підіймається на голову, сидить там. Спостерігає. Тому й Кототуй.

Як вона встигає годувати й доглядати за всіма цими котами, та ще з ранку до вечора розвозити на передову медикаменти, одному Богу відомо.

- Вони заспокоюють, — каже Аня.

І котячий дім евакуюють трохи далі, коли канонада стає геть уже гучною.

Анна просить, щоб у статті показали фотографії тих котиків, які зараз шукають господарів. Я, виконуючи її прохання, залишаю посилання на її котячий Десант Ніжності.

КОТИКИ-ОРКОЇДИ

Але досить милоти!

Я підписаний на безліч телеграм-каналів. І чесно кажучи, вже звик за сніданком дивитися на розірваних на шматки, втиснутих у багнюку гусеницями танків, зотлілих у багнюці окупантів. Ми всі зачерствіли. Вони змусили нас стати такими.

Але я з тривогою дивлюся на кадри, де наші собаки обгризають кістки окупанта, де голодні свинки задоволено чавкають кривавою кашею в броніку з намальованою літерою Z, де милі, пухнасті в минулому, напевно домашні котики скромно ласують тушкою російського мародера.

Це ж наші котики і собачки! А як же їх потім соціалізувати? Чи не з'їсть такий котик або песик вночі в тебе ніс або вухо, якщо ти його прихистиш? Я ж читав усі ці книжки і статті про те, як тигри і ведмеді привчаються до людського м'яса.

Із цим питанням я звернувся до фахівців. Андрій — професійний дресирувальник, працює інструктором у дресирувальному центрі, веде YouTube-канал.

Він не тільки добре знає свою справу, а ще й неймовірно сердечна і добра людина, бо намагається допомогти всім тваринам, які трапляються у нього на шляху.

- Безліч собак залишилися без можливості прожитку. Опинилися без доступу до їжі. Собака — він не хижак. Він за природою своєю падальщик. Йому властиво збирати і їсти все, що валяється на землі. Чи то якийсь смітник, чи сміттєва купа, чи чиїсь останки. Собака їсть абсолютно все, до чого зможе дотягнутися, що для нього безпечно і що може перетравитися у нього в шлунку. Собаці абсолютно все одно, труп це кішки, корови чи мертвого окупанта. Йому головне вижити. Якщо є постійний раціон харчування, то він може погребувати дохлятиною. Але якщо стоїть питання про виживання, то вона їстиме трупи будь-якої тварини. Звідкись у людей сформувалася думка, що якщо собака скуштує людського м'яса, він ніколи вже не зможе від нього відмовитися, а отже, буде небезпечним для людей.

Звідки взявся цей міф? Є хижаки, всілякі тигри, ведмеді, але людина не входить до їхнього харчового ланцюжка. Складна здобич. Людина розумна, озброєна і хитра. І великі хижаки зазвичай не розглядають людину як свою жертву. Але іноді трапляються такі ситуації, коли поранений або хворий хижак, який не може гнатися за швидкою дичиною, у відчаї нападає на людину. Це може бути якийсь фермер, грибник, який потрапив у поле його зору. І тоді хижак набуває безцінного досвіду: виявляється, людина їстівна. І її не так важко зловити. Ці хижаки стають людожерами, бо це легке джерело їжі. І звісно, така тварина становить небезпеку.

У випадку з нашими українськими собаками, які їдять дохлих орків по окопах, то спільного з хижими людожерами в них нічого немає.

Ця дохлятина ніяк не змінює менталітету чи мислення пса. Єдине, що це може навчити собаку й надалі шукати дохлих орків, але аж ніяк не нападати, атакувати чи вбивати людей.

- Чи були випадки, коли окупанти їли б тварин? Собак?

- Орки їдять усе, ми були свідками наслідків поїдання собак та інших тварин.

- То що, можна брати собі котика «з полів», знаючи, що він їв окупанта?

- Звичайно! Не варто боятися собак, які скуштували чоловічину. Варто боятися людей, які їдять собачатину…

Автор — Дмитро Жогов