Камбала з Привозу, 50 відтінків чорного та варення в мідній мисці: одеська Молдаванка в малюнках  

У Музеї західного та східного мистецтва представлено графічні ілюстрації заслуженого художника України Григорія Палатникова до його ж книги «Амаркорд». Книгу присвячено мешканцям одеської Молдаванки, малюнки створені тушшю. Сам автор нині знаходиться у Німеччині, а представлені роботи належать до музейного зібрання.

Григорій Палатников і раніше активно займався книжною графікою, навіть робив рукотворні книги разом із поетом Ігорем Потоцьким – це була штучна робота, чудові літографії (відбитки з каменю) з ілюстраціями та текстом. Колекціонери ці книги розбирали, оскільки камінь стирається вже після тридцяти відбитків, наклади виходили дійсно колекційні.

Також Григорій Аркадійович оформив ілюстраціями двотомник Ільфа та Петрова «Дванадцять стільців» та «Золоте теля», повість Козачинського «Зелений фургон», книги Амаду, Апдайка. Все це дуже вітальна та еротична графіка. Серія 2006 року «Іліада» до поеми великого Гомера, за думкою мистецтвознавиці Ольги Тарасенко, нагадує про те, що «немає радості життя без реальності смерті».

Його творчий шлях розпочався у жовтні 1967 року, коли дві ліногравюри опинилися на виставці Спілки художників. Аби зробити відбитки, він прокатав пласти лінолеуму через валки допотопної пральної машини… Тодішній директор «греківки» Василь Соколов влаштував йому рознос, бо в ті часи студіозуси не мали права брати участь у виставках Спілки…

Він став чудовим малювальником, порівняним хіба лише з Едгаром Дега, стверджував світлої пам’яті мистецтвознавець та художник Сергій Ільїн. А потім він відкрив для себе Китай. Його авторська, розроблена ним техніка в роботі з тушшю, поєднує класичну манеру традицій китайських майстрів та європейської пластики. Розглядаючи графіку Палатникова, ми відчуваємо присутність кольору. Якщо перефразувати назву нашумілого роману Джеймса, то можна впевнено сказати, що ми пізнаємо 50 відтінків чорного. Китайці кажуть: є туш – нема пензля, є пензель – нема туші. Але найвищий ступінь майстерності – є пензель, є туш, ось це ми й бачимо у Григорія Аркадійовича.

Зазвичай англійські колекціонери, що мають репутацію затятих снобів, продивляють аркуші графіки на просвіт, і якщо помічають сліди олівця чи білил, різко збавляють ціну. Проте з Палатниковым такого не трапляється, він собі не «допомагає», у нього вірна рука та гостре око. Віртуозно працювати тією самою тушшю навчився, безжально відправляючи у кошик цілі стосики ескізів.

Але повернемося до книги «Амаркорд» та пов’язаним із нею образам. Назву знаменитого фільму Федеріко Фелліні з романьольського діалекту (режисер родом із Ріміні) можна перекласти як «Я згадую». Григорій Палатников теж згадує: камбалу, що її несла з Привозу за хвіст сусідка, коли він був дитиною; напівроздягнених красунь, котрі варять у дворі варення в мідній мисці на примусі, відпочивають на пляжі, взаємодіють з чоловіками і так далі. Аби доповнити атмосферу справжніми предметами, в експозиції присутні пляжна парасолька, ласти, авоськи… У спогадах Палатникова мирна, розкута, кокетлива Молдаванка виглядає чарівно. Пам’ятаймо її саме такою.

Автор – Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва