«Картка ухилянта» та Лесин макіяж: одеський митець пофантазував про дрони у ворожій глибинці  

Виставка Ігоря Гусєва «ЛесяUA» до кінця вересня працює в Музеї сучасного мистецтва Одеси.

Відомий митець, практично живий класик не стоїть осторонь складної проблематики сьогодення, роздумує про оце от усе засобами живопису, графіки, інсталяції з використанням реді-мейдів, тобто готових предметів.

«Від початку повномасштабного вторгнення Ігор Гусєв активно піднімає у своїх роботах гострі соціально-політичні теми, серед яких мобілізація, перейменування вулиць, поєднання буденності з війною, — каже музейний куратор Анна Мороховська. — Виставка «ЛесяUA» — це подорож у багатошаровий простір часу, де історія, сучасність і майбутнє віддзеркалюються одне в одному. Ігор Гусєв тут не лише художник-спостерігач, а й мандрівник, коментатор і провокатор. Три проєкти утворюють єдину траєкторію. Разом вони складають шлях від сатиричного реагування на сьогодення — через метафоричні образи війни — до поетичної спроби побачити Україну в нових вимірах».

Експозицію відкриває майже викривальна «Картотека» — графіка про драматичні стратегії виживання, де гротескні перевдягання оголюють межу між страхом, іронією та прагненням свободи. Поряд із стилізованими зображеннями чоловіків у строях дам далекого минулого містяться вигадані дані, з яких ми можем зрозуміти, що перед нами Боромир Шкварка із Зрадокраю, Орест Хитронога з Кібербудяку, чи то Леонтій Зміїморд із Гарпунарію, а кожен аркуш оформлений як «Картка ухилянта». Всі ці галантні особи очевидно потребують захисту, як захисників їх сприймати неможливо, то ж і на показове засудження не заслуговують. Хай собі живуть.

«Безпілотник над імперією» — живопис, де ідилія мирного життя супротивника руйнується появою дрона. Соковиті, яскраві краєвиди лише позначені присутністю летючого пристрою, але кожний глядач, так би мовити, в контексті, розуміє, якими жахливими будуть наслідки. Чи радіти їм? Чи втрачати людяність? На це питання однозначної відповіді автор не дає.

«ЛесяUA» — відео, графіка та інсталяції, що переосмислюють образ Лесі Українки (яскравий макіяж на вицвілих портретних листівках додає поетесі шарму й жіночності), але не лише його. Допрацьовані листівки, позбавлений художнього смаку плюшевий килимок та інші цікавинки межують із вуличними табличками, справжніми та увічненими на світлинах у дзеркальному вигляді. Чи вважати те або інше перейменування скінченним? Цього наразі не знає ніхто.

«Коли я почав аналізувати, чому мене цікавить перейменування вулиць, згадав, що ще за радянських часів жив на вулиці, яка мала назву Львівська, — зазначив митець. – Потім її частину перейменували у проспект Георгія Дімітрова, далі в Академіка Глушка, хто не знає, тепер це проспект Ярослава Мудрого. І подумав, що було б дуже гарно, якщо б наступне перейменування повернуло вулиці її першу назву. Коло б замкнулося, і це був би дійсно проєкт потужний. Але коли я почув у новинах, що проспект Гагаріна перейменували на проспект Лесі Українки, це мене схвилювало, що й призвело до створення проєкту, який ви сьогодні бачите».

Серед експонатів є навіть навушники, якими художник користувався, прослуховуючи новини. Фірмова посмішка Гусєва, цього Чеширського кота українського сучарту, немовби зависає над виставковими залами, і кожен глядач виходить з музею, посміхаючись. Чи добре це? Однозначно.

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського