Китай наступає: що змінюється для України та Східного партнерства

Вплив РФ тане, США відволіклися. У Східному партнерстві — проєкті ЄС для України, Молдови, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Білорусі — з’являється Китай. Пекін обіцяє стримати ядерний шантаж Кремля та манить інвестиціями. Чим небезпечні «легкі» китайські гроші та як КНР захоплює лідерство?

Саміт НАТО в Анкарі у липні, робота над новою ядерною стратегією в США, рішучі виступи Сі Цзіньпіна та таке ж «рішуче» мовчання Лукашенка у перший тиждень серпня знову вивели на перші сторінки світової преси питання щодо можливого застосування росією ядерної зброї у війні проти України та реакції на це світових лідерів.

Незважаючи на те, що є країни, які ми традиційно називаємо союзниками росії (Китай), нейтралами (Туреччина), або країнами, які протистоять росії (ЄС і можливо США), у всіх у них є свої інтереси, які диктують їхню поведінку стосовно заяв кремля.

Так, ЄС лише нещодавно усвідомив, що необхідно діяти стратегічно у своєму східному сусідстві, щоб уникнути «вакууму», який швидко заповнять інші гравці. Це навряд чи будуть США: глобальні геополітичні події та політичні кризи відвернули увагу Вашингтона. Це не буде росія: вплив москви на Східне партнерство знизився за 4 роки з 6 держав до трьох з можливою динамікою до стискання їхньої сфери впливу до однієї Білорусі. Отже, це буде Китай.

Хоча в даний час Китай не відіграє вирішальної ролі в регіоні Східного партнерства, уявлення про те, що «китайський фактор» може допомогти країнам подолати економічний розрив із Заходом, може призвести до важливих змін.

Є фактори, які впливають на відносини між Китаєм та ЄС, і забувати про них є великою помилкою. Китайська загроза економічній безпеці ЄС, його зближення з росією та роль у російській агресії проти України є викликами для Євросоюзу.

Стратегічне суперництво між США та Китаєм створило дилему і для самих країн Східного партнерства, оскільки вони щосили намагаються залучити інвестиції та розвиватися швидше. В Україні найбільш яскравим прикладом були інвестиції китайської компанії Skyrizon в українську оборонну компанію «Мотор Січ». За адміністрації Трампа (2017-2021) радник з національної безпеки США Джон Болтон відвідав Україну, намагаючись запобігти придбанню компанією Skyrizon компанії «Мотор Січ». У січні 2021 року Міністерство торгівлі США внесло Skyrizon до списку військових кінцевих користувачів, заявивши, що компанія «прагне придбати інтелектуальну власність та технології для розвитку ключових військових можливостей, що загрожують безпеці США». Незабаром після цього український уряд оголосив про націоналізацію компанії «Мотор Січ».

Це навчило країни Східного партнерства виявляти обережність при залученні китайських інвестицій, особливо якщо вони прагнуть зрештою вступити до НАТО та ЄС. Справді, китайські кредити та інвестиції зазвичай непрозорі і збільшують технологічну залежність від Китаю, що може призвести до уповільнення процесу вступу до ЄС.

ЄС почав демонструвати більш пильний підхід до Китаю та його інтересів у Європі у Стратегічному огляді 2019 року, в якому Китай вперше був описаний як «партнер у співпраці, конкурент у торгівлі та системний суперник» (Європейська комісія, HR/VP ).

Позиція та дії Китаю у Південно-Китайському морі та Тайванській протоці все більше впливають на політику безпеки та оборони ЄС. ЄС має значні економічні, дипломатичні інтереси та інтереси у регіоні та відповідним чином адаптує свої дії. Це включає морську присутність і прийняття індо-тихоокеанської стратегії. Окремі держави-члени також внесли свої корективи, деякі з них розгорнули морське патрулювання та розширили співпрацю в галузі оборони з регіональними партнерами. Погроза з боку Китаю в цьому регіоні підштовхнула європейців до нарощування морського потенціалу, однак, цей акцент конфліктує з необхідністю зміцнення безпеки всередині Європи і, що для нас головне, з наданням суттєвої підтримки Україні на суші та в повітрі.

Таким чином, підвищення активності КНР відразу на кількох ключових для ЄС напрямках створило нові можливості для Китаю, і він став більш відкрито заявляти про свою роль лідера у мультиполярній системі міжнародних відносин. Повторюючи стару формулу про свою відданість миролюбності та незацікавлену нейтральність, на практиці КНР хоче відігравати роль арбітра чи країни, чия участь у тій чи іншій проблемі чи конфлікті змінює все.

Найважливішим дипломатичним інструментом Китаю є інтенсифікація двосторонніх відносин. Двосторонні відносини завжди були важливішими за багатосторонні, оскільки вони надають Китаю більше свободи дій і дозволяють застосовувати різні стратегії. Тому в інтересах КНР руйнувати всі усталені альянси. Серед них, безумовно, союз США та ЄС. Поки США марнували сили, намагаючись відірвати росію від Китаю, КНР успішно перетягує ЄС на свій бік, залишаючи США їх долі: країни, сила якої зменшується.

Саме в цьому ключі треба розглядати заяви КНР, що почастішали в липні 2026 року, що вона не допустить застосування ядерної зброї в Україні. Немає нічого, що могло б бути приємнішим для слуху європейців, і Норвегія негайно заявила, що вважає саме Китай тією країною, яка здатна завершити російсько-українську війну. Це дипломатична перемога КНР, оскільки хоча Норвегія не є членом Євросоюзу, країна тісно інтегрована з ЄС: вона є важливою частиною Європейської економічної зони і входить до Шенгенської зони.

Слідкуватимемо за розвитком подій, оскільки КНР треба подолати упередження, що пустили коріння як в ЄС, так і в Україні. Ставлення українців до Китаю погіршилося після повномасштабного вторгнення росії з огляду на неоднозначну позицію Пекіна щодо війни. Згідно з опитуванням громадської думки (2024), лише 4% українських респондентів «позитивно» ставляться до Китаю, порівняно з 16,7% тих, хто ставиться «в основному позитивно», 58,8% «негативно» та ще 20% «не визначилися». Близько 62% українських респондентів не довіряють Китаю як посереднику у потенційних переговорах із росією, тоді як лише 22% були готові довірити Пекіну таку роль.

Відкритим є питання, чи розуміють у Пекіні, який вплив на політику мають виборці в демократичних країнах. Недооцінка ролі громадської думки може зруйнувати нові можливості в геополітичній конкуренції, надані КНР недалекоглядною політикою Росії та США.

Цей текст є частиною результатів роботи з метою виявлення проблем, з якими стикається Європейський Союз.

Авторка — докторка політичних наук, професорка, завідувачка кафедри міжнародних відносин ОНУ імені І.І. Мечникова Ольга Брусиловська