Коли керує меншість і як послати Януковича далеко: одеське мистецтво договорняків у 2006-му

Ви можете уявити собі регіонала, який фактично послав у відомому напрямку Віктора Януковича. У 2006-му, не зараз. А знаєте, як сколотити більшість у міськраді, маючи півтора десятка мандатів зі 120? Скажете, це неможливо. Наш політичний оглядач Володимир Імуш був свідком обох цих подій і згадує він про них із явним задоволенням.

КОЛИ МЕНШІСТЬ КЕРУЄ МІСТОМ

Головною причиною успішного формування коаліції стало небажання регіонального лідера Партії регіонів Леоніда Клімова вступати в конфлікт із мером Едуардом Гурвіцем.

^{Едуард Гурвіц}

Отже, почнемо з простої математики. 120 мандатів депутатів міської ради розподілилися так: 38 - Партія регіонів, 31 - блок «Наша Одеса», 15 - блок Вітренко, 12 - блок Тимошенко, 10 - блок «Не Так!», 8 - блок Литвина і 6 - СПУ.

Ми вже писали про те, що Клімов став біля керма ПР. Його дії були спрямовані на зміцнення власного бізнесу. Роботи на абсолютно всіх будмайданчиках Клімова йшли без документів. Тобто дозволи з'являлися в той момент, коли висотки були вже фактично готові (один із яскравих прикладів — біля Привозу). На виконкомах (а вони у Гурвіца, треба віддати належне, були переважно публічними) звучала натурально анекдотична фраза «там велися бетонні роботи» — про будівництво воліли не говорити прямо.

Трохи пізніше з Києва прислали Василя Джарти, який керував виборчим штабом Партії регіонів (у масштабах країни) на виборах. Він робив усе можливе і неможливе, щоб вичавити для регіоналів максимум. Так, за лояльність до мера він вимагав у Гурвіца, щоб половина членів виконкому були з ПР. Однак зусилля його не увінчалися успіхом, бо у Клімова інтереси були дещо інші. Він готовий був пожертвувати інтересами в місті (крім власних будівництв, зрозуміло), щоб максимально посилиться в області. Заважала його планам все та ж проста математика — при об'єднанні Партії регіонів з Козаченком, який відколовся від Гурвіца і ображеним на нього, і блоком Наталії Вітренко виходила стійка більшість. І це ще без «Не Так!». Антимерська коаліція була майже очевидною. І якщо непублічно Клімов прагнув об'єднатися з Гурвицем, зробити це він міг тільки після розпаду союзу з опонентами мера.

У клімовському «Імексбанку» відбулися публічні збори за участю депутатів Партії регіонів, групи Козаченка («Нашої України») і блоку Вітренко, де офіційно оголосили про створення цього самого альянсу. Він протримався лише кілька днів. Незабаром частина вітренківців на чолі з Русланом Тарпаном дали задню. Як ви розумієте, у самого Тарпана після цього чарівним чином вирішилися проблеми з обома готелями на Дерибасівській. Після розпаду цієї більшості Олександр Кравець, якого називали «голосом Гурвіца» в Партії регіонів, підписав меморандум із мером. Тут важливо зазначити, що найбільше постраждали від події члени групи Козаченка. Об них публічно витерли ноги і буквально залишили ні з чим. Ну а головним вигодонабувачем був, зрозуміло, сам Великий і Жахливий. Гурвіц знову утвердився як господар міста.

Однак стати секретарем міськради Кравцю не судилося — спробу висунути Кравця просто проігнорували. Причому однопартійці, зокрема. А все тому, що це місце пообіцяли беззмінному Олександру Прокопенку — за лояльність фракції «Народної партії» Литвина. Що цікаво, за Олександра Адольфовича голосували навіть ті, хто публічно виступав проти. Благо голосування було таємним.

ЯК ПОСЛАТИ ЯНУКОВИЧА І ЗБЕРЕГТИ ВПЛИВ?

Ситуація в облраді була ще складнішою. Після того, як шанований у ПР Ігор Мітрошкін пішов у Верховну Раду, Клімов без узгодження з Києвом висунув кандидатом на посаду голови зборів нікому не відомого Миколу Скорика, одного з керівників «Імексбанку».

^{Скорик на тій сесії}

Зазначимо, що спочатку розглядалися дві кандидатури на це крісло — Мітрошкін і Микола Тиндюк. Однак останній категорично не сподобався Джарти, і не пройшов відбір. Скорика розглядали лише як заступника голови, не більше.

Чутки про те, що власник «Імексбанку» зливає партійні інтереси «помаранчевому» меру, дійшли до президента Януковича. Він проводить президію політради ПР, де висуває Миколу Педченка (людину братів Аврамових) кандидатом у голови Одеської облради. Зрозуміло, на ініціативу голови держави чекав повний одобрямс членів президії.

Здавалося, що зусилля Клімова були марними, проте здаватися він не збирався. Подальші події покажуть — він вміє тримати удар і б'ється до останнього, захищаючи витрачені гроші та зусилля. За цю компанію він виклав кругленьку суму.

І наступний хід уже за Клімовим. Він збирає майбутню фракцію ПР в облраді, де кляне «зрадників», які вводили в оману голову партії (Януковича). Але все, мовляв, уже позаду, а кандидатуру Скорика затвердили на всіх рівнях. 2/3 присутніх підтримали Скорика. На засіданні присутній і представник Януковича, майбутній губернатор Едуард Матвійчук (який Народний бюджет і Тисячі добрих справ).

Паралельно відбувалися переговори і з Педченком, він відмовляється від посади. Один із великих гравців того часу сказав: «В Одеській області стало на одного доларового мільйонера більше».

Ба більше, Клімов настільки увірував у власні сили, що просто не брав слухавки, коли йому телефонував незадоволений Янукович. Чи жарт, фактично послати у відомому напрямку голову власної політсили.

Янукович, зрозуміло, не забув цього. Після перемоги на президентських виборах він повністю позбавив Клімова політичного впливу в регіоні.

Янукович і Клімов

За посаду голови облради боролися і соціалісти, які вважали себе партією влади. Колишній губернатор Василь Цушко пішов на підвищення до Києва, але його люди продовжували працювати в обладміністрації. У них же був голова обласної виборчої комісії (єдиний, хто мав право оголосити результати виборів на найпершій сесії), що давало надію на призначення свого губернатора, якого на той момент не було.

Фракція ПР в облраді не була монолітною. Крім групи Олексія Костусєва (6 депутатів), була умовна група Сергія Гриневецького (хоча він сам і був лідером обласної «Народної партії»). Багато депутатів роками були підлеглими Гриневецького, і він користувався в них великим авторитетом. Серед них виділявся митрополит Агафангел, який обіцяв не просто підтримати Гриневецького, а й агітувати за нього інших. Неслабка заявочка. Ну і не забуваємо про кількох людей Ківалова.

У якийсь момент між Олексієм Костусєвим і Леонідом Клімовим спалахує жорстокий конфлікт. Усе було настільки серйозно, що Клімов намагався виключити групу Костусєва, людей, які ще не стали депутатами, з облради в принципі. З перевагою в один (!!!) голос ТВК відхилила цю пропозицію. Сторони уклали холодний мир.

Ще один важливий момент, «Відродження» Антона Кіссе заскочило буквально в останній вагон поїзда, коли він уже рушив. Спочатку тервиборчком взагалі не визнав, що вони подолали 3% бар'єр. Однак після кількох «плідних» засідань ТВК свою позицію змінила. Їм дали чотири крісла, що просто абсурдно — мінімальна кількість місць у такому разі — п'ять. Усе занадто сумбурно? О, поки що ні. Справжня чехарда почнеться на першій сесії.

Перенесемося ненадовго в той час. Отже, вівторок, 23 травня 2006 року, 10:00. У великій залі на проспекті Шевченка, 4 мав виступити голова ТВК, щоб оголосити результати виборів і оголосити про початок першої сесії п'ятого скликання. Однак Володимира Білоусюка не було. Виходить, і проінформувати про результати голосування, визнати повноваження новообраних депутатів, як того вимагає закон, нікому. Замість нього на трибуну піднімається регіонал Микола Тиндюк: «Білоусюка немає, і всі спроби з ним зв'язатися виявилися безрезультатними», — заявляє він.

Це вже пізніше з'явиться офіційна версія, що Білоусюк був у Кишиневі у тяжко хворого батька й обіцяв повернутися наступного дня.

У якийсь момент Тиндюк раптом прозрів, і заявив, що ніякий голова не потрібен. Підійде взагалі будь-який член комісії, але обрав усе ж таки представника рідної ПР. Регіонал Микола Лобанов із ТВК виходить на трибуну і зачитує прізвища депутатів. Його колеги по виборчкому шоковані, вони кричать про незаконність дій. Однак це вже нікого не хвилює. Усім хочеться отримати вже свій мандат.

Отже, пів справи зроблено. Залишилося тільки визначитися з головою. Ним очікувано стає Скорик. Потім перейшли до голосування за заступників. Тут вирішили не розмінюватися на дрібниці і вибрати чотирьох. Прямо як нинішній голова Григорій Діденко, Скорик вирішив умиротворити фракції, які потрібні йому ще будуть. Таким чином затвердили кандидатури Миколи Тиндюка (Партія регіонів), Георгія Арабаджи (блок Литвина), Ольги Соловенко (блок Наталії Вітренко) і навіть Фелікса Петросяна (Партія пенсіонерів).

Взагалі це засідання розтягнулося на 20 годин, але депутати знали, заради чого вони «працюють». У докризові роки бюджетні потоки були величезними. Облрада брала участь у відчуженні стадіону «Чорноморець» і ще десятка об'єктів в історичній частині міста, які попливли з власності громади за інвестдоговорами.

Однак депутати облради ніби й не бачили цього всього. Це й не дивно. Половина «заробленого» на подібних рішеннях йшла в облдержадміністрацію і на саму ПР, друга ж половина — чесно ділилася між усіма депутатами, наскільки доречним тут може бути слово «чесно». Розрахунок проходив через голів фракцій.

Так в Одеській області було сформовано коаліцію, в якій брали участь Партія регіонів, блок Вітренко, група Гриневецького і партія «Пенсіонери України» Петросяна.

Автор — політичний оглядач «Думської» Володимир Імуш