Котяча дуель і кохання капельмейстера: одеські діти стали героями казки Гофмана  

Театр «Дев’ять муз» показав у Пасторському домі лютеранського Собору Святого Павла в рамках роботи культурного центру «Літаврія» виставу «Кіт Мурр» за романом Ернста Теодора Амадея Гофмана «Життєві погляди кота Мурра вкупі з фрагментами біографії капельмейстера Йоганнеса Крейслера, випадково вцілілими в макулатурних аркушах».

Вистава йде за участю маленьких та дорослих артистів, причому дорослі грають персонажів-людей, а діти перевтілились у котів, які теж уміють складати вірші, співати, закохуватися, ревнувати й битися на дуелях. Наступного року «Кота Мурра» показуватимуть як у цій залі, де розгорнулася експозиція німецьких старожитностей, якими володіли мешканці Одеси й області, так і на інших міських майданчиках.

З німецьким колоритом усе добре, про музичний мотив сюжету подбало саме життя, адже зовсім поруч знаходиться консерваторія, а у кірсі ось-ось розпочнеться різдвяний органний концерт. Котом Мурром став артистичний школяр Марк Коваль, Крейслером – іронічний та емоційний Олексій Рубан.

Режисер постановки Наталя Романовська нагадує, що незакінчений сатиричний роман Гофман писав незадовго до смерті, а кот Мурр існував насправді. Друзі письменника отримали від нього 1 грудня 1821 року листа наступного змісту: «В ніч з 29 на 30 листопада сього року на четвертому році свого багатообіцяючого життя заснув, аби проснутися у кращому світі, мій дорогий улюблений вихованець кіт Мурр. Ті, хто знав покійного, хто бачив, як він йде шляхом чесноти й правди, оцінять мою скорботу та вшанують його мовчанням».

Великий казкар сприймав смерть свого улюбленця як передбачення власної кончини, адже Мурр теж не від того, аби попрацювати пером (в одеській виставі, щоправда, робить спробу писати й на комп’ютері).

Годі про сумне, наш Мурр ще зовсім юній, він пізнає розчарування в коханні та знаходить нове кохання, завойовує положення в котячому суспільстві та зустрічає на горищі рідну мати… Його літературні успіхи викликають заздрощі професора Лотаріо (Віктор Турецький), талановитий кіт може скласти конкуренцію літераторам ба навіть ученим, адже пише не тільки вірші, а й трактати («Як вкрасти сосиску», наприклад). Проте хазяїн Мурра, органіст Абрагам Лісков (Сергій Школьник), спокійний. Його не бентежить навіть те, що Мурр видирає для своїх літературних спроб сторінки з життєопису Йоганнеса Крейслера (за ідеєю Гофмана, недбалість складальника дозволила опублікувати котячі й людськи записки впереміш, ось і у виставі чергуються сцени за участю котів та людей).

Смішні та ліричні моменти пов’язані із діяльністю кота Муція (Ваня Просвєтов), Пістрявого кота (Паша Турецький), кішечок Мурри (Ніколь Немировська), Міссі (Аліна Куракова) та інших, підступного принца Гектора (його грає випускник «Літаврії» Сергій Козирев), його нареченої Гедвіги (Лариса Шведова) та чарівної Юлії (Марія Андрейченко). Назвемо також циганку Кьяру (Аліна Веремєєва), котра не виголошує реплік, тільки танцює (за хореографію спасибі Дмитру Гордієнку). У представників старшого покоління Михайла Крупника та Лариси Границі (князь Іриней та його княгиня), Олександра Швеця та Тетяни Крупник (чота Бенсон) чимало комедійних реприз.

Давайте вважати, що ми достатньо заінтригували поважних читачів та гаряче порекомендували виставу для сімейного перегляду.

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського