Красені з піками та дівчата з характером: одеська Опера підготувала нове прочитання «Запорожця за Дунаєм»  

Класична опера Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» повертається на сцену в оновленому вигляді – з сучасним прологом, шабельними боями та оригінальною хореографією. «Думська» відвідала репетицію вистави, яку готують в Одеському оперному театрі.

Концептуально нову постановку класика української музики, об’єднавши мистецькі сили Одеси та Києва, постановочна група створила як виважене поєднання традиції з сучасним баченням. Дошиваються костюми, уточнюються мізансцени та темпи, маестро влучними жартами та підказками з оркестрової ями допомагає виконавцям знайти відповідні фарби до образу.

«Я щасливий, що в нашому театрі з’явиться перша українська опера, – каже диригент-постановник, заслужений артист України Василь Коваль. – З самого початку, як тільки виникла ідея її поставити, ми усвідомлювали, що в радянські часи вона була трошки переформатована. Навіть ще раніше. Її перетворили на історію про побутові відносини Одарки та Карася з певними жартами, які нас веселили. А це насамперед історичний сюжет, в якому висвітлюється руйнування Запорізької Січі. Ми додали пролог із музикою Івана Небесного, в якому Карась розповідає, чому козаки опинилися за Дунаєм. Також додали сцену битви на шаблях на музику Тимофія Старенкова».

Перша постановка опери відбулася в Маріїнському театрі у 1863 році. Задум опери виник під впливом історика Миколи Костомарова. Після знищення Запорізької Січі (1775) частина запорожців втекла до Туреччини. Життя на чужині особливо не потішила, проте повернутися додому козаки отримали право лише після російсько-турецької війни (1828-1829) за умовами мирної угоди. В оперному лібрето час виявився більш стислим, між висхідною подією та розв’язкою проходить не понад півстоліття, а заледве кілька років. Запорожці зостаються в реаліях XVIII сторіччя, і невипадково багато які вокальні номери вирішені у стилістиці Моцарта. У 1864-65 роках опера ставилася у Большому театрі. В обох виставах роль Карася виконував автор музики та лібрето, Гулак-Артемовський був видатним співаком свого часу. Але незабаром царський уряд про всяк випадок зняв «Запорожця» зі сцени, завбачивши у ньому тенденції «сепаратизму», адже українці могли взяти приклад з поляків і теж повстати за власну незалежність.

Далі українська трупа представила «Запорожця» у 1884 році в Ростові-на-Дону, і там роль Івана Карася виконував Марко Кропивницький, справжній корифей. За свідоцтвом сучасників, домінантою ролі був зовсім не алкоголізм, а туга за рідною землею. А Панас Саксаганський, теж корифей і теж виконавець ролі Карася, аніскілечки не боявся гніву своєї Одарки, навмисне її дражнив. В такому самому ключі, тобто, в кращих традиціях вітчизняної сцени, вирішено образ Карася і в одеській постановці. Юрій Дудар не виймає з-за халяви чобота пляшку з горілкою, він вводить свою Одарку в оману, не кажучи, де був (а був на зустрічі з побратимами). А Одарка (цю партію репетирувала Марина Годулян), вочевидь бажаючи додати трохи перцю в подружнє життя, шукає, до чого б-таки присікатися. Нарешті, чоловік обмовляється, нібито ночував у небоги. Це тригерить жінку: «Так оце ти у небоги аж дві ночі пропадав? Щоб на тебе перелоги! Щоб тебе нечистий взяв!». Ну а що, без перцю не обпечеш серця, як то кажуть.

Партію Карася в іншому складі виконуватиме режисер-постановник, заслужений артист України Дмитро Павлюк, а зараз він час від часу виходить на сцену, аби робити настанови співакам. «Запорожець» містить чимало розмовних діалогів, і цим наближається до жанру зінгшпілю, як і хіт минулого сезону «Наталка Полтавка». Той самий Моцарт колись створив зінгшпіль «Викрадення з сералю», де також частково присутній умовно турецький колорит. Спілкування Карася із Султаном (Олексій Жмуденко), танці одалісок не позбавлені солодкого присмаку рахат-лукуму, тут все в межах традицій.

А от оригінальна хореографія та бойові сцени теж із перчиком.

«Звичайно, хореографія в опері – це доповнення до музично-вокальної історії, – наголошує балетмейстерка-постановниця, заслужена діячка мистецтв України Олеся Шляхтич. – Я отримала від театру завдання поставити сучасний український танець. Ми не хотіли тривіальних форм, тривіального кола техніки, шукали самобутнє, етнічне, шукали баланс між сучасним балетом та українським народним танцем. Я дуже вдячна своєму партнеру, заслуженому артисту України Вадиму Сабодашу за постановку танців зі зброєю, бо в моїх руках була тільки рапіра в університеті… Тому ми запросили його для консультацій по шаблях, по піках та коротких кортиках. Я відповідала за малюнок, геометрію, хореографію та любов, а він за чоловічий жорсткий двобій».

Звісно, запорожці зі зброєю тренуються, не шкодячи одне одному, танок цих красенів виглядає дуже ефектно. Нагадаємо, що пані Олесі успішно поставила у нас балет-перформанс Lisova, про який ми докладно писали тут. Цю виставу скоро побачать балетомани Відня.

Додамо також, що контрастна сценографія заслуженого працівника культури України Андрія Злобіна та барвисті костюми заслуженого художника України Сергія Васильєва тішать око. Є в цьому сюжеті ще норовлива дівчина Оксана (заслужена артистка України Юлія Терещук) та відданий їй козак Андрій (Геннадій Корягін), які намагаються втекти з Туреччини раніше, ніж це буде дозволено, але уникають покарання. Фінал завершується монологом Андрія, зворушливою молитовною надією на повернення додому, до мирної та щасливої України.

Перші покази опери відбудуться 18, 19, 31 жовтня та 29 листопада.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського