Кращий Арьє-Лейб. В Одесі припинило битися серце заслуженого артиста України Валерія Басселя

Театральна Одеса довго молилася та боролася за здоров’я Валерія Михайловича Басселя (12.07.1939-8.09.2024), проте йому назавжди залишиться тепер 85 років.

Унікальна особистість, самобутній актор, не схожий на інших, конфліктний та темпераментний (у поєднанні з мудрістю це в ньому якось уживалося), він був чутливим до будь-якого фальшу та непримиримим до будь-якої несправедливості. Всі ці прекрасні якості сильно ускладнювали йому життя та кар’єру. Такий термоядерний талант потребував особливого підходу та особливих ролей, його треба було сприймати дозовано, і часто Валерію Михайловичу діставалися ролі невеликі. Але з кожної він робив діамант.

Після закінчення Новосибірського театрального училища Валерій Бассель працював у різних театрах колишнього Союзу (Новосибірськ, Алма-Ата, Калінінград). В Одеському академічному російському драматичному театрі імені Андрія Іванова служив з 1972 по 1990 рік, брав участь у знакових постановках «Дощ» за Сомерсетом Моемом, «Загнаний кінь» за Франсуазою Саган, «Закат» за Ісааком Бабелем. Неможливо уявити собі кращого Арьє-Лейба в «Закаті», ніж він: відбуваються драматичні події, а «стара людина вчить закон», всім своїм виглядом та пронизливим, немов струмінь кислоти, поглядом даючи оцінку діям оточуючих. Не такому вчили юдейські богослови, проте, як сказав попередник Бабеля Семен Юшкевич, «з усіх боків запалена стара родина».

У кіно Валерій Михайлович грав раввинів, ювелірів, двірників, бомжів, міліціонера (в культовому «Місце зустрічі змінити не можна»), професорів консерваторії, коротше кажучи, великих оригіналів. У фільмі за Ільфом та Петровим «Дванадцять стільців / Zwolf Stuhle» (Німеччина, 2004, режисер Ульріке Оттінгер) йому дісталася роль вахтера в клубі залізничників, того самого, котрий розповідає Воробьянінову про те, що скарби мадам Пєтухової знайдено і, власне, на них побудовано клуб.

Можна було сперечатися про трактування образів Бендера та Кіси Воробьянинова в цьому фільмі, але вахтер полюбився усім.

Невгамовна енергія штовхала його то в «Джентльмен-шоу», то в діяльність автора та ведучого телеканалу Одеського відділення Спілки театральних діячів України (виявилося, і там не можна висловлюватися так влучно й різко, як він міг та вмів). У 1995 році створив театр-студію «Гевел геволім» («Суєта суєт») Товариства єврейської культури Одеси, ставив вистави, що допомагали багатьом осмислити своє коріння, зв’язок із попередніми поколіннями. Він також створював вистави у Театрі ляльок, керував роботою журі театральної премії імені Лії Бугової та Івана Твердохліба, в останні роки долаючи тілесні недуги. Його чесного погляду на нашу театральну метушню не вистачатиме.

Прощання з Валерієм Михайловичем Басселем відбудеться у вівторок, 10 вересня, об 11:00 біля Одеського академічного Театру ляльок (Пастера, 15).

Автор — Ірен Адлер