Промовиста «Тиша» або Одеський художній музей представляє протестне мистецтво  

Персональна виставка Валерія Басанця «Тиша» урочисто відкрилася у Одеському художньому Музеї (Софіївська, 5а).

Ідея цієї виставки виникла ще у 2017-му. З різних причин вернісаж відкладався, ковід, а потім повномасштабне вторгнення, здавалося б, не сприяють мистецькій події.

Валерій Лукич змінив свою думку, коли з успіхом влітку відбулася виставка його колеги та подруги Люди Ястреб, мисткині, яка пішла з життя трагічно зарано. Побачивши, скільки людей, а надто молодих людей заповнюють виставкові зали, зважився. А куратори Валерія Насєдкіна та Володимир Чигринець шкодують про те, що під час війни неможливо зібрати твори митця з-за кордону (між іншим, вони знаходяться і в колекції Нортона Доджа у Штатах), музей показує переважно роботи з майстерні автора.

Тим не менш, усі періоди творчості представлені. Від студентських спроб, нонконформістських вправ у складі творчого об’єднання «Мамай», аж до сьогодення. Живопис, графіка, скульптура (зверніть увагу на міні-копію пам’ятника Олександру Ройтбурду), всі техніки та жанри, якими володіє митець, у наявності.

Під час навчання в Одеській «грековці» Валерій разом з іншими студентами створив неформальну групу одеських «нонконформістів» і почав створювати мистецтво, відмінне від радянських соцреалістичних канонів.

Протест Басанца був тихим, але відчутним, його стримана, просякнута 50-ма відтінками білого палітра вражала без зайвих ефектів. Здавалося, його зовсім не бентежило, що примарні силуети, написані «білим по білому», не завжди сприймаються пересічним глядачем, зображав людей такими, якими бажав їх бачити.

«Місто було занурене у попільно-перлинний колір, будинки за десятиріччя невтручання у зовнішній вигляд зберегли елегантну чіткість декору, що підіймало образ міста на рівень поезії, долаючи його прагматичну функціональність», — ділиться Валерій Басанець першими враженнями від Одеси, що відбиваються в його роботі «Пейзаж з оперним театром» 1965 року.

Місто він теж малював таким, яким бажав його бачити, не шукав ані місцевого колориту, ані гумору з Привозу. Басанець вищий за оце все. Цвітіння білої акації (знову цей білий!), за поетичним висловом Валерія Лукича, виправдовує існування одеситів упродовж цілого року!

Відкриттям для тих, хто давно спостерігає за Басанцем, стали зразки сучасної творчості митця: виявляється, колір йому не чужий, він віртуозно оперує кольоровими блоками. Серія графіки, виконана кольоровими олівцями, доводить, що він продовжує спостерігати за оточуючими його людьми, але бачить їх по-іншому. Сучасні лицарі та прекрасні дами набувають плоті, демонструють соковиті посмішки.

Назву виставки «Тиша» придумав сам автор, в експозиції є аркуш під такою назвою, це жіночий портрет, уособлення тиші й таємниці. Але й ті роботи, в яких, здавалося б, персонажі мають кричати, не справляють враження «крикливого мистецтва». Це така сама тиша, але в ній відчутні неспокій, біль, жаль за тим, що могло б бути таким світлим, як задумав митець.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського