Культурні підсумки Одеси: кому не потрібне повернення Караваджо, в очікуванні «Оскара» для санаторію і сукня від Соні Делоне

У 2025 році кишеньковий ліхтарик міцно оселився в театральній сумочці культурного оглядача «Думської» Ірен Адлер. Причини відомі: непередбачувані вимкнення світла не збентежать працівників театрів, музеїв і концертних залів (хоча генератори, звісно, є не скрізь), але підсвітити собі дорогу буває необхідно. Творчі одесити і публіка не здаються!

СПРАВА КАРАВАДЖО: КОМУ ВИГІДНО, ЩОБИ ШЕДЕВР З ОДЕСЬКОГО МУЗЕЮ НЕ ВИБАЧИЛИ В ЄВРОПІ

Одесити пильно стежать за перипетіями довкола вкраденої з Музею західного і східного мистецтва картини Мікеланджело Мерізі да Караваджо «Поцілунок Іуди, або Взяття Христа під варту». Як повідомлялося раніше, арешт із полотна було знято, як і статус речового доказу, і передбачалась експозиція «Поцілунку Іуди» спершу у Києві, потім у Вільнюсі, та в перспективі в Італії.

На жаль.

Виставки не було, хоча почали до неї активну підготовку, але прокуратура подала апеляцію, вимагаючи поновлення справи. Засідання суду переносили вже кілька разів. Щойно буде якась ясність, підготовку виставки буде продовжено. Здавалося б, чекали стільки років, ще трохи почекати, але, вибачте, складається враження, що комусь впливовому дуже не хочеться, щоб картину побачили, тим паче європейські фахівці. Усе це вкрай підозріло. Утім, як і вся попередня історія викрадення, виявлення і шалено довгого судового розгляду справи, під час якого багато фігурантів просто померли.

ІРЛАНДСЬКИЙ РЕЖИСЕР ПРЕТЕНДУЄ НА «ОСКАРА» З ЛЕНТОЮ ПРО ОДЕСЬКИЙ КУРОРТ

Безсумнівно, гучною подією року стало те, що фільм ірландського режисера Гара О'Рурка «Санаторій» став претендентом на «Оскар» від Ірландії в категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм». Стрічка показує будні відомого курорту «Куяльник». Проєкт знімали в копродукції Ірландії, Франції та України за участю студії 2332 Films, яка раніше працювала над документалкою Шона Пенна «Суперсила».

Санаторій «Куяльник» — велика будівля 1970-х років, що функціонує як готель і медичний заклад, де за допомогою цілющої чорної грязі лікують безпліддя, фізичні порушення та інші недуги. Непросто працювати в цьому місці, а процес оздоровлення людей супроводжується хвилюванням під час повітряних тривог. Якщо «Санаторій», зрештою, отримає «Оскар», це стане культурною подією вже 2026 року.

СУЧАСНА МАВКА, АБО ЛЕСИНЕ СЛОВО МОВОЮ ХОРЕОГРАФІЇ

Одеський національний театр опери та балету навесні створив новий хіт репертуару, сучасний балетний перформанс LISOVА на музику Тимофія Старенкова. Сюжет драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» втілила балетмейстерка-постановниця, заслужена діячка мистецтв України Олеся Шляхтич, вона ж кілька разів станцювала партію Мавки.

Український фольклор вважає мавок злими, небезпечними та безсердечними істотами. Лесине слово розповіло, яка трагедія може статися, коли нежить відчуває себе людиною, жінкою, вразливою внаслідок кохання. З великим успіхом 10 та 11 листопада відбулися гастрольні покази LISOVА у Відні, в найсучаснішому концертно-театральному комплексі Konzert-und Theatersaal am Wiener Augarten.

ХУДОЖНІ «ПЛЕЯДИ» ТА ECLECTIC FRAGMENTS

Рік видався багатим на круглі дати, а виділити хочеться 160-річчя Одеського художнього коледжу імені Грекова. Ювілейних виставок було чимало, наймасштабніша з них, «Плеяди», працює в Одеському національному художньому музеї (Софіївська, 5а). Проєкт досліджує історію «греківки» від заснування 1865 року до перших років незалежності України.

За ретроспективою учнівських робіт глядач мандрує в часі, слідкує за зміною політичних режимів та ідеологій, що, безсумнівно, позначалося на мистецтві.

Музейна команда півроку проводила ґрунтовну архівну та наукову роботу, внаслідок якої представлено понад 300 студентських творів на всьому другому поверсі музею.

Чим тепер живуть студенти «Греківки», показали на виставках колажів студентів і викладачів. У галереї ArtОdessa в Літньому театрі Міського саду запанували Eclectic Fragments («Еклектичні фрагменти»), де молоді автори разом зі своїми наставниками досліджують фрагментованість сучасного світу як головний мистецький принцип.

Молодь із захопленням вдається до постмодерністських методів цитування та переосмислення, презентує еклектичні, експресивні композиції, де різнорідні образи стикаються, сперечаються, співпрацюють або утворюють несподівану гармонію. Фрагменти списаних радянських видань і навчальних матеріалів, вирізки з пожовклих газет, клаптики поношених панчіх… Хтось педалює помаранчевий колір, хтось впускає у твір сімейні світлини, кожен поводиться вільно у відведеному просторі. Варвара Степанова показує, як незатишно жити в оточенні камер стеження, наче в цифровому полоні: фігура, що зіщулилася в центрі композиції, викликає співчуття.

«Для мене колаж є дуже гарним способом передати фрагментованість сучасного світу, тому що ми просто тонемо в інформації, щодня прокидаємося й на нас сиплеться через соціальні мережі стільки контенту, скільки люди раніше могли отримати за тиждень чи за місяць, — каже куратор проєкту Валік Лапшин. Цю епоху перенасичення образами якраз і передає колаж, що поєднує несподівані речі. Той хаос, який у нас в голові, хочеться висловити візуальною мовою».

Виставку «Форма. Інтерпретація» у бібліотеці імені Едуарда Багрицького (Преображенська, 35а) підготували майбутні художники-оформлювачі під керівництвом викладача Євгенії Ніколаєвої. Тут до колажного підходу додалися жанрові ознаки асамбляжу (дуже цікаво, коли наклеєний фрагмент домальовується від руки, додається об'ємна деталь і предмет, зібрані на площині, ніби картина). Джанк-арт, треш-арт, мистецька інсталяція, естетична утилізація — всі ці мистецькі напрями тут можна знайти. Перетворення відходів на арт-об'єкти або предмети інтер'єру в Західній Європі називають апсайклінгом, що давно став частиною культурного та дизайнерського ландшафту.

ОРКЕСТР ФЕСТИВАЛІТ!

Дуже важливим музичним моментом року став VIII міжнародний фестиваль Black Sea Music Fest, проведений Національним одеським філармонійним оркестром. На сцені Одеського академічного театру опери та балету, у Соборі Успіння Пресвятої Діви Марії, у Великій залі філармонії виступав як сам оркестр на чолі з народним артистом України Гобартом Ерлом, так і уславлені колективи: Національний камерний ансамбль «Київські Солісти» та академічний камерний оркестр «Віртуози Львова».

Та, без іноземних учасників, але на колишньому високому виконавському рівні й уперше за час повномасштабної війни.

У МОДУ ЗНОВУ ВХОДИТЬ СОНЯ

Музей сучасного мистецтва Одеси на початку 2025 року розпочав роботу в новому приміщенні на Європейській, 31/33. Тут відбулося чимало цікавих проектів, як одеських, так і міжнародних, але проектом року слід назвати присвячений французькій художниці Соні Делоні (1885-1979). Соня народилася і прожила перші 5 років в Одесі (цей факт встановив краєзнавець Євген Деменок). Маленька Сара Штерн опинилася спершу в Петербурзі у заможних родичів (вони дали їй не тільки кошти на навчання за кордоном, а й прізвище Терк), а потім в Європі, слава прийшла до неї в Парижі.

У листопаді, коли святкувався 140-річний ювілей Соні, музей познайомив з живописом художниці (звичайно, в репродукціях), а зараз пора поговорити про модний Всесвіт Соні Делоне, вплив якого відчули Діор, Лакруа, Міссоні, Версаче, Феррагамо та багато інших знаменитих дизайнерів…

Подальша виставка, відкриття якої заплановано на 23 січня, буде присвячена дизайну Делоне, а 27 лютого повинна запрацювати експозиція «У всьому перша».

«Мені як куратору і художнику дуже приємно, що знайшлися час і можливість зробити цей проєкт, який розпочався нещодавно і продовжиться іншими івентами, які ви побачите в музеї вже у 2026-му, — каже куратор виставки, дизайнер Володимир Уманенко. Приємно, що музей не забуває, піднімає імена, які досить відомі. Коли ми зрозуміли, що Соня Делоне наша бессарабська дівчинка, вирішили, що, можливо, надалі місто погодиться і відкриє її зірку на Алеї зірок. На жаль, Соні не стало, коли я ще навчався в школі, з її роботами я познайомився в середині вісімдесятих, коли вже був модельєром. Як дизайнеру мені особливо приємно розкривати Соню для себе, знаю багатьох людей, які на базі її знахідок зробили колекції. Взагалі вона була, як я вважаю, першою кольоровою дизайнеркою, яка занесла цей колір і занесла це багатство супрематизму й абстракціонізму в моду. Як вона це зробила? Вона починала як звичайний художник, але потім її життя привело до зустрічі з Робером Делоне, Соня стала розвивати у своїй творчості те, що ви бачите на цих стінах. Зараз, під час війни, роботи досить дорогі, тому ми змогли зробити якісь компіляції і показати вам те багатство, яке вона відтворювала в моді».

Підказати, які значущі культурні події року ми, можливо, проґавили, просимо шановних читачів у коментарях.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Володимирського, Володимира Андрєєва, Олександра Синельникова та Віктора Собка