Чи кусався український Дракула? В Одесі показали нову виставу про стару проблему ворогів і друзів  

Прем'єра вистави під інтригуючою назвою «Український Дракула» відбулася в залі одеського Будинку клоунів.

Видовищний трилер відправляє публіку в замок, де ллється кров, підливається в їжу і питво отрута, зводиться наклеп…

… У ворожій атмосфері намагається вижити велика і заможня родина Борковських. Її глава Василь Касперович Дунін-Борковський — реальна історична постать, чернігівський полковник Війська Запорізького, який після смерті увійшов в український фольклор. Ходили легенди, що, померши, він став упирем, тобто вампіром. Через це вже в наші дні полковника прозвали «українським Дракулою», що і використали автори вистави в якості назви — дуже привабливо звучить.

Сюжет такий. Кохання зароджується між старшим сином власника замку, Андрієм Борковським (цю роль грає Данило Паладієнко) і красунею сотниківною Лукерією (Анастасія Птицина). Але ж дівчина є шпигункою ворогів, і в її душі конфліктують щирі почуття з брехливими запевненнями ватажки заклятих ворогів господарів замку, Фекли.

Анета Дукова в ролі Фекли зробила б честь і професійній сцені, якби в цьому образі було б трохи більше фарб і рефлексій. Але і як уособлення зла оскаженіла відьма, молода актриса цікава і шикарна. Якщо така скажена особа підбурює когось отруїти, це вже вкрай підозріло, не кажучи про моральну сторону справи…

Яскраво прописані ролі власниці замку Марії Борковської (Катерина Адамчик), робітниць і пліткарок Маїни і Мальви (Софія Константиновська і Анастасія Фурман), найманих слуг і служниць, воїнів. Спів, танці, фехтування на висоті, а де ж той самий Дракула?

«Ця прем'єра була для нас дуже важлива, тому що ми йшли до неї з 2022 року. Тоді народилася ідея достукатися культурним баченням до тієї проблеми, яка не вирішена нашою нацією вже багато століть, — каже режисер Дмитро Олешко. — І коли ми досить випадково знайшли історію полковника Борковського, то зрозуміли, наскільки переплетені події, через які проходять покоління за поколіннями. У нашу п'єсу вплетений історичний контекст. Мені особисто дуже приємно, що до нашої компанії (драматург Алла Олешко, хореограф-постановник Ксенія Бурнусус, хормейстер Наталія Скрипниченко) приєднався чудовий актор і режисер українського музично-драматичного театру імені Василя Василько, наш захисник Роман Федосєєв. Разом ми створили сюжет, в якому, як нам здається, потребує наш глядач саме зараз».

Одна з головних тем вистави — трагедія народу, змушеного формувати свою ідентичність в умовах фактичного розколу, коли навіть найближча і найулюбленіша людина може виявитися на боці ворога. І стати тим самим упирем.  

Відомо, що граф Василь Касперович Дунін-Борковський незабаром після підписання Андрусівського перемир'я 1667 року, що розділило Україну між Московським царством і Річчю Посполитою, прийняв православ'я (до того був католиком), вступив на службу до Війська Запорізького і зміг з дозволу царя володіти своїми родовими маєтками в Чернігівському полку. Входив у довіру до різних гетьманів, допоміг прийти до влади Івану Мазепі, був щедрим жертводавцем церкви, але сам до храму не ходив. Василь Касперович помер 4 березня 1702 року в Бобровицькому замку поблизу Чернігова у віці приблизно 63 років.

Далі почалися жахи. Архівні матеріали Чернігова повідомляють про наявність у 1702 році кількох десятків нерозкритих вбивств, жертви були знекровлені.

Люди розповідали, що бачили, як мертвий граф Дунін-Борковський сідає в чорну карету, запряжену шісткою чорних коней, віддає розпорядження своїм мертвим слугам і все таке інше. Сергій Пономаренко надихнувся цим сюжетом, написавши свій бестселер — роман «Вурдалак». Але автори вистави дотримуються матеріалістичної позиції, так що легендарний кровопивця став спірним і вислизаючим персонажем «Українського Дракули»: на сцені ми його не побачимо, у фіналі виявиться, що він помер десь у замку. Тому незрозуміло, з якого дива його ще за життя оголосили упирем…

Вистава одеського колективу хороша і без прив'язки до історичного персонажа, вона про дружбу і кохання, підступність і чесність, вона яскрава, музична, наповнена енергетикою молодих виконавців.

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Володимирського