Полюбовниця гея та голуб з біолабораторії: в одеському Українському театрі йде вистава, що постійно змінюється  

Раніше в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька вистава «Чуваки не святкують або Ukrainian» йшла у гастрольному форматі.

Але часи змінюються, режисер-постановник Максим Голенко став головрежем у васильківців, на одну з ролей ввели штатного актора театру Олександра Самусенка, киянин Дмитро Усов також вже цілком наш. І сьогодні о 18:00 відбудеться другий прем’єрний показ вистави вже у форматі «Глядач на сцені». І це може бути багато в чому інша історія, бо вистава постійно змінюється відповідно до суспільного контексту.

Автор тексту — український журналіст, режисер-документаліст, поет, музикант та письменник Руслан Горовий, який зараз знаходиться на «нулі», а на перших показах театру «Ампулка» грав як актор. Оповідання та пісні, матеріал з чотирьох книжок Горового Олексій Доричевський скомпілював в драматургічну історію. Зараз роль Горового, тобто українця з Конотопу, грає Олександр Самусенко, уособлення сили та сталості характеру українського чоловіка. Натомість Дмитро Усов – суцільний калейдоскоп змін, серед низки образів чи не найбільш гнучка постать у безногого американця, ветерана війни в Іраку (просто літає над сценою!). Але й Самусенку доводиться не раз перевтілюватися. І не лише в чоловіків.

Яких би змін не зазнавала вистава, у ній завжди знайдеться місце для баби Мані, любительки естради Ліди у «ондатровій» з чотирьох кроликів шапці, красуні Ані, що обрала жити в «ДНР», фальшивого гея (аби втекти на побачення до полюбовниці, він вигадав для дружини власну участь у гей-параді, у сучасному світі це вельми поважна причина відсутності біля сімейного вогнища), ба навіть скаженого голуба з біолабораторій.

Художник вистави – відомий український ілюстратор, плакатист Нікіта Тітов, на екрані бачимо анімацію, створену на основі малюнків з його серії за мотивами Марії Примаченко. Неможливо стверджувати, що вистава дає відповіді на всі болючі питання минулого чи воєнного сьогодення, але ж від театру цього годі й чекати. Важливіше, що питання ставляться з народним гумором, на відміну від багатьох сучасних замогильних драм, після яких глядачу залишається хіба завіситися. «Чуваки» залишають місце для надії на майбутнє, та ще й щасливе життя. Не приреченість, а життєздатність пропагують автори вистави, і хай це лишається незмінним.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва та Олександра Синельникова