Кривава арфа, Наполеон та машинка «Зінгер»: в Одесі відкрилася сюреалістична виставка, де кожен сюжет – гра  

Виставка живопису Олександра Горенштейна працює у Міжнародному культурному центрі Union (Троїцька, 43).

В 1973 році Горенштейн закінчив Одеське художнє училище імені Грекова. Подейкують, керівництво терпіло його поведінку заради мами — чудової жінки, яка у себе вдома шила на замовлення бюстгальтери одеситкам з пишними формами. Бідна дитина надивилася жахіть, але на картинах ці спогади завуальовані: ми бачимо швейну машинку «Зінгер» та різне приладдя, а тривожний акцент додають червоні клаптики тканини та нитки.

У фантасмагоричному світі полотен цього автора Орфей грає на кривавій арфі, Наполеон бавиться в солдатики, блазні та балерини виконують свої ролі, лялькарі смикають за ниточки ляльок. Суцільна гра, суцільний театр! І при цьому тонка, впізнавана манера письма.

За плечима митця десятки персональних виставок художніх робіт у США, Ізраїлі, Німеччині, Італії та Великій Британії, і понад сто сценографічних, а також режисерських постановок.

«Були болісні, але не позбавлені задоволення пошуки себе: в театрі — освітлювачем, у художньому фонді, де мене майже цілодобово переслідували робітники, колгоспники й тонкий прошарок інтелігенції, зображені на полотнах, у мозаїці, скульптурі, кераміці, вітражах — загалом у всіх можливих техніках і всіх можливих та неможливих розмірах, — розповідає Олександр Горенштейн. — У цьому прославленні радянського способу життя я також брав участь, не надто замислюючись над морально-етичними наслідками цієї діяльності. І це був не єдиний мій гріх, що вимагав суспільного осуду та осоромлення.

Радісні й безтурботні п’ять років — студентські роки. Хоча за студентськими мірками я був уже немолодим (мені було 28, коли я вступив), провів я їх надзвичайно бурхливо. Навчання, іноді майже цілодобове. З численними коментарями — вголос і про себе. Викладачі, які змушували десятки разів переробляти одне й те саме — іноді з поважних причин, іноді для виховання характеру й самоствердження на наших «нещасних, напівголодних кістках».

Спроба прорватися крізь щільні ряди режисерів, художників, директорів, критиків, адміністраторів, антрепренерів та інших театральних діячів закінчилася, м’яко кажучи, мікроскопічним успіхом.

Але я не полишаю спроб і все ще біжу, намагаючись когось обігнати на повороті».

Виставка працюватиме до кінця літа. Більшість коштів, отриманих від продажу картин, художник передасть на користь ЗСУ, він вже допомагав купувати ліки для медичної служби бригади морської піхоти.

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва