Маріуполь у дзеркалі соцмереж. Одеситам показали правду і фейки про життя багатостраждального міста

Презентація планшетної виставки фотографій і відеоматеріалів «Маріуполь. 86#наживо» відбулася в залі одеської філії Грецького фонду культури.

Експонати показують, як світ спостерігав через соціальні мережі за подіями під час блокади Маріуполя з 24 лютого до 20 травня 2022 року, коли з території «Азовсталі» вивели останнього полоненого і місто опинилося в повній окупації. Виставка складається з 36 фотополотен за темами: «Азовсталь», місто, діти, захисники.

Перших глядачів зустрічає красивий юнак, схожий на грецького бога (а він і є грек за походженням). Це дипломований історик Ісидор Бадасен, адміністратор культурно-туристичного центру «Вежа» і куратор центру «Я - Маріуполь». Хлопець під час війни невпинно займається промоцією рідного міста на зовнішню аудиторію.

«Ми намагаємося такими мистецькими акціями привертати увагу до трагедії, що сталася в Маріуполі, — каже Ісидор Бадасен. — Наша виставка невипадково має таку назву, адже саме 86 днів тривала оборона міста, блокада — менше. Чому «наживо»? Люди могли бачити події, що відбувалися в Маріуполі, через Інтернет, часто в режимі онлайн, отримувати інформацію як від однієї сторони, так і від іншої. Військові весь час намагалися вийти на зв'язок зі своїми родичами. Щодо концепції виставки, то вона спрямована на те, щоб показати маріупольцям, які залишили місто напередодні блокади, і жителям інших міст, де перебувають наші переселенці, яким чином Маріуполь жив до вторгнення, що змінилося під час війни».

До Одеси виставка приїхала не в повному обсязі. Вона вже відкривалася 12 травня в Києві, в Національному музеї історії України у Другій світовій війні, там було багато побутових речей, які вивозили люди з Маріуполя. Багато городян зіткнулися з проблемою фільтрації. Незабаром організатори планують відкрити виставку, присвячену якраз фільтрації, там будуть документи, що видавалися окупаційною владою. Оскільки частина експонатів залишилася в столиці, Одеса отримала скорочений варіант. Однак є артефакти від свідків подій: уламки люстри драматичного театру, довідки про фільтрацію, особисті речі людей, які перебували в укритті на «Азовсталі».

«Квест був для тих, хто залишав місто і намагався не загинути, не пропасти, — підкреслює Ісидор. — Останні роки були роками найбільшого розвитку Маріуполя. Люди приїжджали до нас із-за кордону вже не для того, щоб побачити місто-завод, а щоб відвідати місто-порт, місто біля моря, місто, де відбувалося багато культурних подій. Щороку в нас проводилося кілька великих фестивалів».

На виставці можна побачити контрасти мирного життя і воєнної пори, знімки красномовніші за будь-які слова.

«Багато хто з вас чув нині про бригаду, рік тому це був полк «Азов», що складався переважно з вихідців зі східної України, мешканців або Маріуполя, або навколишніх сіл», — продовжує Ісидор.

- У російському середовищі він був певним чином демонізований. Там ніби скрізь були нацисти, фашисти, людожери. Ми можемо побачити на фотографіях і бійців, і цивільних людей, які залишилися в притулках комбінату «Азовсталь». Доля багатьох із них зараз невідома. Певна кількість дітей, розлучених із батьками, опинилася в дитячих будинках Донецької області. Інсталяцію «Народження сталі», що зображає палаючу жінку, використали для того, щоб оголосити: там усі язичники.«Комсомольская правда» навіть написала, що там проводилися жертвоприношення, що цю вогняну діву окропляли кров'ю. А надалі російська влада проводила біля неї хресні ходи, напевно, виганяючи Антихриста».

Комбінат «Азовсталь», збудований на березі моря, певним чином вплинув на екологію. На виставці є документальні кадри будівництва комбінату в тридцяті роки. Це великий промисловий кластер, нині зруйнований війною.

«Під час оборони активно діяла також патрульна поліція, батальйон морської піхоти зустрічав ворога на бойовому завданні за межами міста. За ті вісім років, коли війна йшла в гібридному форматі, мешканці звикли до військових і, ймовірно, тому від початку повномасштабного конфлікту допомагали їм зі зв'язком, з пошуком їжі. Коли почалися бої вже в самому місті, виник вакуум влади, все пішло навиворіт. Багато людей загинуло через білі пов'язки. Російські джерела говорили, що цивільне населення має їх одягати, маркувати ними автомобілі, щоб росіяни їх пропускали.А потім у них стріляли як у тих, хто мав усі ознаки окупаційних військ. Російська армія таким чином використовувала цивільних як живий щит. У місті, що має величезну площу, неможливо обороняти кожен будинок, тому мета зруйнувати все, керуючись тим, що там можуть бути військові, виглядає досить доречною». Масштабна трагедія, пов'язана зі знищенням драматичного театру, також знайшла відображення в матеріалах виставки.

«Точної кількості загиблих у драмтеатрі ми не знаємо, загалом у Маріуполі загинуло понад 20 тисяч людей, — каже Ісидор.- Багато будинків у нас просто розсипалися під час бомбардування і ховали під уламками людей, які там перебували. Найкращі свідчення, які можуть підтвердити нашу точку зору, це висловлювання живих людей, які писали, турбувалися про своїх родичів, бачили все на власні очі. Тут багато текстів із месенджерів, із новин у Телеграмі того періоду, із коментарів. Пости від міської влади, від каналу «Азова», ми можемо бачити живі емоції місцевих, командирів військових частин, рядових військовослужбовців. Є також приклади російської пропаганди, відвертих фейків».

Авторка — Ірен Адлер, фото — Олександр Синельников