Марсіанські барви, загублений світ і вогняна саламандра: дика природа осіннього Закарпаття (фото, відео)

Полонина Боржава на однойменному хребті гірського Закарпаття цієї осені несподівано стала центром тяжіння для десятків тисяч українців. На початку вересня Боржавський хребет забарвився в яскраві багряні кольори завдяки незвично насиченому відтінку кущів чорниці та брусниці, що вкривають його схили суцільним килимом. Дозрівання афин (гірських ягід) відбувається тут щороку, проте старожили не можуть пригадати в минулому такого розмаїття кольорів. Кореспондент «Думської» вирушив у гори, щоб зазирнути в один із диких куточків нашої неймовірно красивої країни.

Кілька тижнів новинні стрічки Закарпаття рясніли марсіанськими пейзажами — десятки квадратних кілометрів Боржавського хребта палали усіма відтінками червоного. Щоб побачити це на власні очі, треба сісти на ужгородський поїзд до станції Воловець, який щодня відправляється з Одеси. Півторагодинне перебування пасажирів у лісі після евакуації під час повітряної тривоги можна вважати платою за короткий відпочинок під час війни.

Чорнично-брусничний сезон на Боржаві давно закінчився — професійні збирачі, зібравши найкраще врожаю, роз'їхалися по домівках. У середині жовтня тут можна не поспішаючи піднятися на схили, зірвати з куща жменю кисло-солодких плодів і насолодитися яскравими барвами полонини, що щодня змінюють відтінок разом із погодою та порою доби.

Тисячі туристів на Боржаві — це не метафора для публікації, а туристичний факт. У суботу, 9 жовтня, щоб сісти на «канатку» (крісельний підймач) для підйому в гори, треба було простояти в черзі майже дві години. За найскромнішими підрахунками, того дня на Боржаві побувало близько 4 тисяч осіб. Автостоянка в селищі Пилипець була забита машинами, а великі туристичні автобуси паркувалися прямо на узбіччі вузької дороги, створюючи затори.

Ще однією відомою туристичною пам'яткою цих місць є водоспад Шипіт, розташований у лісі під Боржавським хребтом. Однак мало хто знає, що всього за півтора кілометра від нього, у верхів'ях невеликої річки — Плошанки, є ще один комплекс невеликих водоспадів. Його назвали Верхній Шипіт, він позначений на картах, проте дістатися туди дуже непросто.

Густий буковий ліс, що росте на крутих гірських схилах, майже не залишає шансів на спуск у ущелину, де гримить гірський потік. Місце нагадує загублений світ — тут немає протоптаних стежок, хоча вони позначені на картах, всюди завали з поламаних стовбурів буків, а крутизна схилу під час спуску до водоспаду іноді сягає 60 градусів. Для сміливців ризик дуже великий — у разі чого допомоги чекати нізвідки, лише рятувальники зможуть спуститися вниз, щоб витягнути потерпілого.

Місцеві гіди вкрай скептично ставляться до ідеї відвідування Верхнього Шипота, мовляв, все одно не знайдете, а якщо почнете спускатися в ущелину — зламаєте шию. Але, на щастя, все обійшлося — маловідомий водоспад після кількох годин пошуків вдалося побачити на власні очі.

Варто зазначити, що це місце розташоване всього за два кілометри від багатоповерхових готелів, лижних трас і підйомників, проте це не заважає йому залишатися маловідвіданим і маловідомим.

Ще одним показником «дикості» того чи іншого району вважається наявність звірів. Кілька тижнів тому в групі любителів природи Карпат у Facebook один із туристів повідомив про зустріч із ведмедем усього за 20 хвилин ходьби від автостоянки поруч із водоспадом Шипіт. Зустріч була несподіваною й вдалою для автора допису — йому вдалося втекти, відбувшись легким переляком. Місцеві жителі не заперечують таких фактів, кажуть, що в цих місцях є не тільки ведмеді, а й вовки з оленями. У лісі зустріти їх практично неможливо — звірі чують вас за кілька сотень метрів і намагаються не перетинатися з людиною, але водії регулярно бачать вовків і оленів, коли ті перетинають автодороги.

Плямиста саламандра (Salamandra salamandra) залишається досить рідкісною і найяскравішою — у буквальному сенсі — представницею тваринного світу Карпат. Червонокнижна амфібія вважається вразливим видом, її не просто знайти в карпатських лісах, але нам вдалося двічі за кілька днів подорожей зустріти її на стежках. Відчувши небезпеку, саламандра завжди намагається сховатися, але робить це досить повільно, тому у спостерігача завжди є час для фото- та відеозйомки рідкісного виду.

Автор Олексій Сухий, фото Сергія Смоленцева