«Матч пам`яті» від тих, хто втратив пам`ять: син легендарного одеського футболіста організовує гру в москві, спекулюючи на імені батька

Вдова та старший син відомого одеського футболіста Іллі Цимбаларя виступили проти проведення молодшим сином матчу пам'яті у столиці країни-агресора.

Цього тижня одеський «Чорноморець» стартує у Кубку України 23/24. Турнір не був дограний у сезоні 21/22, не був взагалі зіграний у сезоні 22/23. І ось, нове народження. Із Кубком України у «Чорноморця» приємні взаємини. Одесити вигравали трофей у 1992-му та 1994-му роках. Більше того, саме наш клуб – перший переможець Кубка незалежної України. Нагороду «Чорноморцю» приніс гол Іллі Цимбаларя у додатковий час фінального матчу проти «Металіста».

Ілля Цимбалар — непересічна особистість у пострадянському футболі. Великий талант, яскравий, харизматичний. Шульга від бога. Він міг стати зіркою збірної України, але пометушилися російські футбольні чиновники. А потім і керівництво московського «Спартака», куди й перейшов Ілля 1993-го року. До кінця ХХ століття був провідним гравцем збірної росії і «Спартака». Він міг продовжити кар'єру в європейських грандах, але з певних причин так цього і не зробив. Кар'єру півзахисника завершив відносно рано, перейшов на тренерську діяльність.

На початку 2010-х Ілля Цимбалар повернувся на батьківщину. На превеликий жаль, реалізувати свій футбольний потенціал наставника на благо Одеси та України не встиг. Наприкінці 2013-го пішов із життя у віці 44 років.

В Одесі Цимбаларя пам'ятали та пам'ятають, любили та люблять. 2016 року на стадіоні «Чорноморець» пройшов матч пам'яті легендарного футболіста, який отримав символічну афішу «Сергій проти Олега». На честь синів.

На матч приїхало чимало зірок, з якими грав Цимбалар у різних командах. Ось тільки «друзі» зі «Спартака» акцію пам'яті проігнорували. З неофіційних причин, Андрій Тихонов, Єгор Тітов, Дмитро Аленичов, Дмитро Парфьонов відмовилися їхати до Одеси тому, що тут «за російську мову палять людей». Москвичам тоді обіцяли мало не президентський прийом – охорону, апартаменти, харчування. Як відлуння тих часів, коли вболівальники «Чорноморця» та «Спартака» товаришували. Але москвичі зрадили свого друга, зрадили пам'ять про нього. Плюнули на пам'ятник.

До речі, це не перебільшення. Коли йшлося про те, що треба допомогти з встановленням пам'ятника Іллі, через поребрика відгукнулися лише одиниці. Реакція решти була такою: він же в Одесі похований, от самі і займайтеся. Та що там пам'ятник, навіть на похорон приїхав лише один колега Іллі зі «Спартака».

Минали роки, в Одесі сини проводили дитячі турніри пам'яті батька. Сергій відкрив школу імені Іллі Цимбаларя. Повномасштабну війну брати також зустріли в рідному місті. Проте кілька місяців тому Олег вирішив поїхати, за його словами, у безпечніше місце. Ракети, дитина – це все зрозуміло. Але виїхати вирішив до москви. Причому, знову ж таки, за словами Олега, в Одесі залишилося житло, бізнес, плани… Але чому москва?

Нехай би сидів собі Олег Цимбалар у своїй «безпеці». Але він вирішив влаштувати «матч пам'яті» свого батька. В москві. Знаючи, що туди не поїдуть одеські одноклубники Іллі. Причому рішення він це ухвалив, не обговоривши ні з братом, ні з матір'ю. Про взаємини в сім'ї роз'яснювати не треба – герої у Олега та Сергія у цій війні різні, мати з Олегом спілкуватися припинила. Велика трагедія окремо взятої сім'ї…

Ірина та Сергій Цимбаларі засудили проведення такої «показухи». В Одесу російські «одноклубнички» їхати не захотіли, зате цинічно оголосили про «матч пам'яті» людини, яка народилася і похована тут. Матчі у москві, яка щодня обстрілює рідне місто Іллі та інші українські міста.

До чого тут пам'ять? Ім'я Іллі Цимбаларя просто використовують, щоб показати: «Дивіться, до нас їдуть зірки світового футболу – Емануель Адебайор, Сантьяго Каньїсарез, Флоран Малуда». Хоча всі у світі знають, що російський футбол ізольований давно та надовго.

У 90-ті роки москва не дала Іллі розвинути свій талант. Сьогодні, під час страшної війни, використовує ім'я вже покійного футболіста, щоб вийти зі спортивної коми.

Українські спортивні журналісти та родичі Іллі (шкода, не всі) об'єдналися у своїх зусиллях, щоб не допустити проведення фіктивного матчу пам'яті.

Автор — спортивний оглядач «Думської» Віталій Хемій