Майстриня шаблі: одеська олімпійська чемпіонка — про стрес після змагань, тривогу за сина та плани на майбутнє  

О.К. Відчуваю таку потребу, тому що більше ніж на тиждень я випала. Я задала такий темп, що мій організм не витримав. Десь 9 днів я пролежала з температурою. Зрозуміла, що трохи треба себе розвантажувати. В мене дитина, багато інших подій, ще я додала тренування. Після Олімпіади був стрес, що я навіть не відновилася. Зараз починаю відновлювати здоровʼя. Меньше різних зустрічей. Щоб було трохи легше.

«Д». Твоя колега Ольга Харлан вже насолоджується заслуженою відпусткою. За кілька тисяч кілометрів від батьківщини. Чи є в планах щось подібне у тебе? На деякий час подалі від стресів, нервів. Чи для тебе відпустка тут вдома, з дитиною?

О.К. Звісно, з дитиною це відпусткою не назвеш. Хотілось, і це було в планах, але плани дуже швидко змінились. Хочу дуже побувати в Іспанії, я там ніколи не була. Але в мене тут купа справ, син пішов в перший клас. Мені якось треба все організовувати. Сподіваюсь, буде можливість просто полежати, подивитись фільм і ні про що не думати. Але не знаю, коли це буде.  

«Д». Після перемоги на іграх ми побачили від тебе чутливий, зворушливий пост, де ти поділилися з вболівальниками, читачами твоєї сторінки життєвими труднощами. Розповіла про хвороби батьків, загибель родича на війні. Тобі стало легше?  

О.К. Ти знаєш, я не можу сказати, що це був крик душі. Що мені це треба було написати, щоб стало легше. Напевно, я це зробила через те, що є дуже багато людей в складних ситуаціях, яким важко і вони переживають складні моменти свого життя. Я хотіла показати свій досвід. Можна все пережити, треба вірити, не здаватися. Все погане минає, і все одно є біла полоса. Мені дуже багато прийшло повідомлень в особисті. Дякували мені за свою історію. Це їх надихало на боротьбу. Я писала більше з цієї причини.  

«Д». Одне з інтервʼю, що я бачив, ти давала в спортшколі, де готують майстрів з фехтування. Я звернув увагу на зовнішній вигляд зали, на плісняву на стінах. Нікого не збираюсь звинувачувати в цьому. Але чому так? Батьки захочуть привести туди дітей, щоб з них виховували майбутніх чемпіонів?  

О.К. Я з тобою повністю згідна. Зал в реально жахливому стані. І я розумію: коли батьки приводять своїх дітей, їм не дуже хочеться, щоб діти відвідували такий зал. Нормальні умови потрібні для розвитку. Це дійсно болюче питання. Останні роки я тренувалася в Італії, тут навіть не тренувалася. Ми з Аліною Комащук зайшли, вона також була в шоці. Ну ти знаєш — гроші ніби є, але десь вони не доходять. Зараз, звісно, після Олімпіади тренер може ходити вибивати гроші на ремонт, щоб було краще. Але поки ти не покажеш крутий результат, тебе ніхто не чує. «Так-так, все зробимо», — на цьому все закінчується. Тому сподіваюсь, що на це звернуть більше уваги. І щось зміниться. В моїх особистих планах це також є. Але я про це не дуже розказую, ще думаю. Плани про популяризацію фехтування, про свій клуб. Це потрібно робити. Сподіваюсь, що від себе дуже багато зможу зробити для розвитку фехтування.  

«Д». В нашій країні дуже багато «фахівців» з футболу, трохи менше з боксу та баскетболу. Стежать, аналізують. Тебе не засмучує, що фехтуванням у нас цікавляться лише раз на чотири роки?

О.К. Так і є. По-перше, це складний вид спорту. В ньому розібратися, якщо порівнювати з футболом, набагато складніше. Це відвертає увагу глядачів. Вони не розуміють, що там взагалі робиться. А по-друге, це проблеми і наших ЗМІ. Не вистачає компетентних коментаторів з фехтування. Увага зʼявляється тільки під час Олімпіади чи чемпіонату світу. Я вважаю, що зараз такий час для нашої команди, для всіх дівчат взяти на себе відповідальність. І кожна в своєму місті повинна привертати увагу журналістів, інвесторів, більше говорити про фехтування. Виходити на інший рівень.

«Д». Кілька питань про саму Олімпіаду. Ти розпочала з індивідуального заліку. Це були яскраві поєдинки, що справили на мене враження: перемога в 1/32, майже перемога в 1/16… Що відчувала після такого прикрого закінчення другого раунду для себе?

О.К. В мене було сильне розчарування. В той день я дуже сильно себе налаштовувала. Я була готова брати медаль в індивідуальному заліку. Я дійсно на це була заряджена. Коли програла бій, це було складно прийняти. І знаєш, перші такі думки були: я не можу це прийняти. Я хочу ще на наступну Олімпіаду, щоб закрити це питання в особистому заліку. Дуже було складно прийняти, тому що були проблеми з рахунком.  

На Олімпіаді трохи інакше розташовані апарати. Я бачу табло, але не бачу свою сторону. Я бачу 14:13 і думаю, що веду за рахунком. Коли в кінці доріжки я нанесла удар, і суддя ще довго розбирав, я була впевнена, що то я нанесла. Йду в атаку, думаю, що наношу свій 15-й удар, я вже вільна, рада, що змогла втримати. Я фехтувала з другим номером рейтингу. І тут я обертаюсь — рахунок 14:14. В мене був шок. На відео можна побачити, що я йду до судді, щось намагаюсь розібратися. Він каже — ні, вдягай маску і до бою. Моя помилка була в тому, що не змогла відпустити ситуацію і думала про те, де я це загубила. І я отримую 15-й удар. У мене шок. Якщо чесно, якби не командні змагання, я не знаю, в якому би я була стані. Два дні після особистих змагань мене трішки не існувало. Добре, коли у тебе є другий шанс.

«Д». 3 серпня, день історичної перемоги — перша наша золота нагорода в Парижі. І ти важлива частина цього успіху, без твоїх залікових очок не було б 45 балів ані у 1/4, ані у 1/2. Але після змагань ти в багатьох інтервʼю підкреслювала, що краще своє фехтування не показала. Чи був аналіз своїх дуелей?

О.К. Був аналіз вже після командних змагань. Попри результат, попри золото було також розчарування в собі. Очікувала від себе, що покажу інше фехтування. Але коли був день змагань, я вже знаю свій стан, я розумію, як я буду фехтувати. Я настільки перегоріла після особистих, що мені не вистачило часу, щоб підготувати себе всередині. На день командних я намагалася, змушувала себе, але відчувала по емоціях, що не можу. Підключала характер, все, що вмію. Але не виходило, і все. В 1/4, в 1/2 було видно, що не справляюсь з цим. І була заміна. Дуже засмутилась з цього приводу. Знаєш, думала навпаки: виступи в особистих мене більше вмотивують. Але людський фактор ніхто не відміняв, цього не вийшло. Проте зазначу: немає різниці, чи ти фехтуєш, чи ти чекаєш на свої двобої. Переживання такі самі. Вболіваєш, нервуєш.  

Наприклад, Аліна, коли Оля фехтувала до 45 останні бої, взагалі заплющувала очі і не дивилась. Стежила за нашими реакціями. І розуміла тоді — програла Оля чи ні. Я спостерігаю за кожним розіграшем. Знаєш, у нас достатньо дружня команда, ми намагаємось передавати енергію одна одній своїми емоціями, своїми криками. Тримаємось як одне ціле.

«Д». Як ти сприймаєш таку думку від деяких оглядачів: в українській жіночій шаблі є Ольга Харлан, а є всі інші. Відразу обмовлюсь: Ольга — це явище у світовому спорті, легенда світового фехтування. Але чи коректна саме така постановка питання…

О.К. Саме в команді у нас такого немає. Ми ніколи не кажемо чогось негативного одна одній, тільки підтримуємо. В цьому вагомий плюс нашої команди. Немає такого, якщо не вийшло у тебе, то від команди прилетить. Ми знаємо, що Оля може гарно профехтувати, десь вона не може, десь може Аліна, хтось інший. Так було на чемпіонаті Європи. Одна зустріч виходить краще, друга вже не так. В команді у нас немає ніяких сварок з цього приводу. Звісно, коли ти читаєш від журналістів про таке розділення, скажу відверто: це неприємно. Це команда. Так, хтось робить більше. Але не можна судити тільки по одних змаганнях. І звісно, без кожної не буде результату. Кожна з чотирьох фехтує, кожна робить свій вагомий внесок.

«Д». Ми з колегами можемо «плавати» в правилах фехтування, але точно знаємо, що за перемогу вам обіцяли по 125 тисяч доларів. А нам тільки дай порахувати гроші інших. Чи є розуміння, на що витратиш грошову нагороду від держави?

О.К. По-перше, що держава обіцяла, вона виконала. Щодо того, як витрачати. Конкретних планів поки що немає. Звісно, це будуть якісь приємності для себе. Звісно (це обовʼязок кожного українця), це будуть донати. Зараз такий час, і якщо у тебе є можливість, ти маєш це робити. Я про це не пишу, не показую в соціальних мережах, не маю такої звички. Мені, звісно, хочеться підтримувати наших хлопців. Але як мамі дуже хочеться допомагати дітям і тваринам. Сина також до цього залучаю. Минулого року поїхали в притулок для тварин. Він це добре запамʼятав. Може, я інвестую в свій клуб. Але повторюю — поки без конкретних планів.

«Д». До Ігор ти готувалася в Болоньї. Але багато читав, що не відчувала себе на сто відсотків комфортно і впевнено. Чому так?  

О.К. По-перше, коли моя дитина залишалася тут, а я в Болоньї, це для мене була найважливіша причина, чому мені було неспокійно. Це розвиває почуття провини. Ти лягаєш спокійно спати, а дитина в паркінгу. Я не могла заспокоїтися. Це дуже складно на мене вплинуло. Ти читаєш новини, а треба фехтувати. Навіть, коли я була з ним в Одесі, а місто атакують, прильоти, мені спокійніше, що я поруч із сином, ніж коли я десь на зборах, а він мені пише: «У нас все добре, ми в паркінгу». Навіть коли ти фізично в безпеці, твої думки зовсім неспокійні.  

«Д». Син — майбутній спортсмен?  

О.К. Я не наполягаю ні на чому в плані спорту. Я більш лояльна в цьому плані. Він ходив на футбол, на плавання, на теніс, самбо. Він поки що обирає. Звісно, я хочу, щоб спорт був присутній в його житті: для здоровʼя, для характеру, для дисципліни. Він активний емоційний хлопець. Спорт йому потрібен. Але з точку зору професійного спорту… Якщо захоче — я буду підтримувати. Не захоче — не буду. Після Олімпіади він каже, що хоче бути фехтувальником, олімпійським чемпіоном. Все буде залежати від його бажання. Я буду поруч і підтримаю його.

«Д». Відразу після перемоги пресаташе обласного відділення НОК Влад Єфімов запитав тебе: що далі? Ти відповіла, що не знаєш. Давай запитаю ще раз: що далі?  

О.К. Не можу сказати на сто відсотків. Я хочу ще на наступну Олімпіаду. Це такі емоції, які ти більше ніде не отримаєш. Чим би не займалася, коли ти досягаєш своєї мрії, отримуєш медаль, у тебе залежність від цього, від цих емоцій. Мені б дуже хотілось поїхати на ще одну Олімпіаду, взяти медаль в особистому заліку. Для мене це відкрите питання, незакритий гештальт. Але дуже важливо, щоб був тренер, підготовка. Так, як ми готувалися до цього в Італії, я не готова. Якщо буде змога і нам організують тренувальний процес в Україні, то я готова продовжити. Якщо за межами країни, я не готова нікуди їхати. Це було складно і ще раз я на це не погоджуюсь.  

Розмовляв Віталій Хемій, спортивний оглядач «Думської»