Метушня навколо головкома: президентські ревнощі до Залужного можуть дорого обійтися Україні (колонка)  

З приводу того, яким є реальний механізм управління українською державою сьогодні, якими є відносини між центрами впливу, як вибудувано баланс і чи є він у принципі, в експертному середовищі єдності думок немає. Особливо це стосується найголовнішої нині сфери — національної оборони.

Як влаштована взаємодія між Офісом президента та апаратом головнокомандувача? Чи правда, що Зеленський прямо втручається в парафію Залужного і низку операцій на фронті проводять з ініціативи ОП? І переслідують вони не військові, а політичні цілі? На жаль чи на щастя, ми цього знати не можемо — можемо лише здогадуватися. А гадати — справа невдячна.

І все ж останні події навколо постаті єдиного українського воєначальника, чиє прізвище в публіцистиці часто опускають, використовуючи лише звання, написане з великої літери, — Генерал, — змушують нас звернутися до цього заняття.

Отже, коротко про те, що відбувається. Кілька днів тому в журналі The Economist вийшла стаття Валерія Залужного, в якій він безсторонньо (неупереджено) характеризує ситуацію на фронтах російсько-української війни, уперше офіційно озвучуючи те, про що давно вже говорять не обмежені присягою і субординацією аналітики.

Протистояння заходить у позиційний глухий кут, сторони багато в чому втратили наступальний потенціал, тому очікувати найближчим часом якихось кардинальних змін на лінії бойового зіткнення не доводиться. При цьому якщо Росія напевно використає стабілізацію, щоб заповнити втрати та наростити м'язи для нової спроби прориву, то в України такої можливості немає: ресурси, на жаль, не можна порівняти. Тому нам потрібен новий якісний стрибок, насамперед технологічний, який дозволить нівелювати кількісну перевагу ворога.

Стаття Генерала не те, щоб справила ефект бомби, що розірвалася, але була зустрінута неоднозначно. Більшості українців, насамперед військовослужбовцям, сподобалася солдатська чесність Залужного, його розважливість, відсутність навіть натяку на самопіар.

Головком дав ясний сигнал суспільству: він не живе в інформаційній бульбашці, знає, що відбувається насправді, тверезо оцінює те, що відбувається, і здатний ухвалювати раціональні рішення. Це саме те, чого ми від нього чекали і на що покладаємо надії.

Це людина, яка ініціювала розробку і домоглася спочатку збереження в таємниці, а потім і реалізації плану стратегічної оборонної операції, що врятувала, без перебільшення, Україну. І кількох контрнаступальних, які повернули країні величезні території.   

Але так сприйняли генеральську прямоту й об'єктивність не всі. Судячи з усього, матеріал не був узгоджений з Офісом президента і самим Верховним (що наводить на думки, але про це пізніше), і останньому довелося дезавуювати головну тезу воєначальника. Зроблено це було м'яко, без імен і явної критики — а по-іншому ніяк, враховуючи популярність Залужного. Однак сам факт, що Зеленському довелося публічно заперечувати своєму підлеглому, говорить багато про що. 

«Усі сказали про патову ситуацію. І все. Просто всі забули. Кілька впевнених хитрощів, практик, військових операцій, і ви пам'ятаєте, Харківський регіон був звільнений, частина, і ви пам'ятаєте, що було в Херсоні. Тому, є складнощі, є різні думки, і я вважаю, що ми не маємо права навіть думати і опускати руки. Тому що яка, скажіть мені, альтернатива?» — заявив голова держави.

А далі події почали розвиватися з якоюсь жахливою швидкістю. Миттєво в ЗМІ злили інформацію про те, що Залужний готується захистити засекречену дисертацію в Одеській юридичній академії, керівництво якої завжди було жупелом для патріотично налаштованої публіки. Причому, судячи з ключових слів у базі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, тема роботи ще та: дисципліна, посилення відповідальності тощо. Те, що дуже не любить простий народ, який вельми болісно сприймає загальну мобілізацію і все з нею пов'язане.

За дивних обставин гине найближчий помічник головкому Геннадій Частяков — нібито підірвався на подарунковій гранаті.

Учора нардеп Володимир Ар'єв спочатку повідомив, що міністр оборони вніс подання про відставку Залужного, а потім заявив, що його ввели в оману.

Знаєте, занадто багато шуму навколо головнокомандувача, щоб це була просто низка збігів.

На першому етапі великої війни, коли все трималося на волосині, ходили затяті чутки (підкріплені інсайдами з перевірених джерел), що Зеленський дав карт-бланш Залужному: той зміг сформувати справжній військовий кабінет, залучити до роботи колишніх начальників Генштабу, командувачів видами і родами Збройних сил, включно з тими, кого президент терпіти не може. І ухвалював рішення одноосібно. А коли становище стабілізувалося і намітилися перші успіхи, то знову на горизонті замаячив горезвісний Офіс президента. І пішло-поїхало. Протиріччя між військовим і політичним керівництвом наростали, немов снігова куля, і ось вони вилилися в публічну площину.

Стаття головкому не могла з'явитися просто так. Якщо вже він зважився на публікацію, не погодивши її з президентом, значить, там уже не тріщина, а ціла прірва в комунікації. Значить, щось пішло зовсім не так. Що саме? Контрнаступ у Запорізькій області? Десант на лівому березі Дніпра в Херсонській? Тут ми можемо тільки гадати.  

Я дуже сподіваюся, що перебільшую. І що це просто пікіровка для підтримки взаємного тонусу. Разом з тим, те, що відбувається, ніяк не сприяє оптимізму. Як відомо, дезорганізація системи управління у супротивника — це найперше стратегічне завдання, яке має вирішити сторона, що нападає. Посіяти сумніви, породити конфлікти, спровокувати хвилювання, нацькувати людей один на одного. Класика жанру! І треба ще розуміти, яким авторитетом користується Залужний в армії — незаперечним. Його відставка не тільки знищить моральний дух захисників, а й породить відчайдушний опір. Громадянський конфлікт. Саме цього і домагається нацистська росія.

Здоровий глузд має перемогти нарцисизм і ревнощі! Зеленський повинен зрозуміти, що ніколи не зможе стати єдиним і головним героєм цієї війни. І те, що він ще не президент у вигнанні — це заслуга Залужного і ще майже мільйона людей у пікселі.

Які просто зараз віддають свої життя за те, щоб 

Україна обов'язково перемогла!

Слава Україні!

Автор — Микита Горемика