Між молотом і ковадлом: куди заводить Україну політичний курс Трампа і чого нам слід очікувати

Риторика президента США Дональда Трампа щодо України стає дедалі агресивнішою, а його прагнення якнайшвидше досягти договорняка з росією, не гребуючи віддати нашу країну на заклання агресору, — дедалі очевиднішим.

Аналітик «Думської» Микола Яковенко намагається зрозуміти, що коїться в голові у нового господаря Білого дому, і спрогнозувати, куди крива доріжка його політики може завести нас далі. А ще - чи є в України шанси вціліти в цьому вирі?

ОСТАННІ ПОДІЇ

З моменту попереднього матеріалу про переговори американців і росіян в Ер-Ріяді Трамп щодня дедалі більше приділяє уваги критиці України та конкретно нашого президента і верховного головнокомандувача Володимира Зеленського.

Судячи із заяв американського лідера, зараз позиція Білого дому ґрунтується на тому, що Україна «не мала допустити війну», а Зеленський — «диктатор без виборів», який «тримається за владу і гроші» і готовий продовжувати війну скільки завгодно, аби зберегти за собою крісло за нібито реальної підтримки лише 4% населення.

Тут необхідно зробити ремарку — читачі «Думської» в курсі, що ми ніколи не були прихильниками Зеленського або його політичної сили. Проте і нам риторика Трампа здається дикою.

Водночас жодної критики з приводу безперервних російських штурмів на лінії фронту або щоденних ракетно-дронових ударів по українських містах від Трампа не чути. Ба більше, США вперше з 2014 року відмовилися бути співавторами проєкту чергової резолюції Генасамблеї ООН із вимогами до росії вивести війська з території України, а, за даними Financial Times, представники Штатів виступають проти того, щоб назвати росію «агресором» у спільній заяві G7 до третьої річниці початку повномасштабного вторгнення в Україну.

Виглядає так, ніби для американського істеблішменту підхід до оцінки конфлікту перевернувся з ніг на голову. Тепер Україна виступає мало не винуватицею війни, а Зеленський — кривавим тираном, який якщо її й не затіяв, то пальця об палець не вдарив, щоб припинити.

Російський диктатор володимир путін грає з Трампом у піддавки. 19 лютого він знову заявив, що «високо оцінює» контакт сторін, що відбувся, готовий спілкуватися з Трампом і всіляко налаштований на завершення війни. Видання Bloomberg вказує на те, що «заяви Трампа щодо України перевершили будь-які очікування кремля».

ПРОСТО БІЗНЕС І СФЕРИ ІНТЕРЕСІВ

З високою ймовірністю, можна припустити, що причини такої стрімко насталої неприязні з боку Трампа криються не в миротворчих мантрах росіян в Ер-Ріяді, а у двох відмовах, що надійшли раніше, від передачі США українських рідкісноземельних металів — спочатку 13 лютого в Києві, а потім 15 числа в Мюнхені.

Ще раз, повертаючись до зустрічі американських і російських парламентерів у Саудівській Аравії, можна припустити, що росіяни викотили опонентам свій стандартний набір максималістських забаганок — від демілітаризації та денацифікації України до виведення американських військ зі східноєвропейських країн-членів НАТО. Принаймні, глава канцелярії президента Румунії Крістіан Діаконеску заявив, що російська делегація пропонувала новий розподіл сфер впливу, який, зокрема, передбачав би вихід американського контингенту з його країни.

Можемо припустити, що Трампу байдуже і він справді готовий на такі поступки в глобальній політиці. Можливо, з деякими застереженнями, з деяких питань він все ж запропонує росіянам вгамувати запал. Однак анонсоване у ЗМІ щорічне скорочення американського оборонного бюджету на 8% свідчить про те, що Штати готові згортати свою заморську присутність, нехай хоча б лише в Європі.

Схоже, Трампу справді байдужа подальша доля України, і він готовий цілком довіритися підходу російських агресорів, аби якнайшвидше позбутися нашої «проблеми».

Також із вкрай високою ймовірністю можна припускати, що Дональд Трамп як мільярдер, найбільший американський бізнесмен, забудовник і власник грального бізнесу насамперед розглядає політику США через призму фінансових інтересів, тобто все це для нього справді велика і багатогранна оборудка, яких він за свій вік провернув чимало. Депортація мігрантів, урізання джерел федерального фінансування, торгові війни за допомогою підвищення мит - один бік цієї медалі. Інший же перебуває в площині набуття вигоди завдяки переділу сфер впливу, і українські рідкісноземельні метали — козирна карта в цій грі. Імовірно, пропонувати такий варіант було дещо поспішним ходом з боку керівництва України, за який вхопилися наші заокеанські «партнери». Однак карта вже зіграна, і тепер Трамп прагне будь-якими способами дотиснути Зеленського, чи то «диктатор», чи ні, поставити свій підпис під договором.

Можна поглянути на ситуацію й дещо інакше. Підштовхуючи Україну віддати США 50% своїх рідкісноземельних копалин, адміністрація Трампа пропонує нам погодитися з положенням підпорядкованої Штатам країни, тобто їхньої ресурсної колонії, в якій підтримуватимуть такий собі мир, безпеку і навіть демократію тільки через те, що це відповідає американським економічним інтересам. Альтернатива полягає в тому, що якщо американці залишать нас осторонь, то сюди прийде росія, яка забере набагато більше, включно зі свободою та життям українців.

Росіяни розуміють бізнес-підхід Трампа, адже не дарма вони в Ер-Ріяді, скоріше за все, як альтернативу запропонували спільне освоєння Арктики. Питання лише, яка зі сторін виявиться більш договороздатною і скільки трильйонів від розроблення ресурсів в Україні або за Полярним колом «капне» в американський бюджет.

НАШІ ПЕРСПЕКТИВИ

Скажемо відверто — все виглядає досить погано.

Наразі можна практично зі стовідсотковою впевненістю заявляти, що Україна в доступній для огляду перспективі не отримає жодної нової військової допомоги від США. Обмін компліментами з путіним і курс на договорняк не передбачає таких варіантів.

«Нові поставки озброєнь не допоможуть Києву — потрібен мир», — заявив 20 лютого віцепрезидент США Джей Ді Венс.

Однак наразі ще тривають поставки американської зброї та техніки, які були профінансовані в останні тижні роботи адміністрації Байдена. Можна припустити, що для того, аби натиснути на Україну і зробити Зеленського більш зговірливим, нове керівництво Штатів може придумати, як би скасувати або заморозити ці поставки, знову загнавши нашу країну в умови «снарядного голоду», що досить швидко відгукнеться ще більш негативним розвитком ситуації на фронті.

«Скажімо відверто: без США нам буде дуже важко. І ми маємо зробити все можливе, щоб утримати їхню підтримку України», — заявив керівник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов, із чим, звісно, складно посперечатися.

Якщо дати волю фантазії, то можна припустити, що Трамп може навіть вимагати в України повернути отриману з Америки зброю. Так, звучить як безумство, але чому б і ні? Адже після того, як 2021 року американці залишили Афганістан, залишивши на своїх військових базах величезну кількість озброєнь і техніки, вони неодноразово вимагали у вкрай вороже налаштованих талібів повернути їм усе це добро в обмін на певні економічні преференції та більш прихильне ставлення з Вашингтона. Чому б не запропонувати роззброїтися Україні?

Ще один важливий крок для закручування гайок, який досить легко собі уявити, це відключення нашої країни від супутникового інтернету Starlink, що відіграє величезну роль для зв'язку підрозділів Сил оборони на фронті. Рубильник від цієї технології перебуває в руках божевільного Ілона Маска, який, випередивши Трампа, вже давно став одним із головних американських «яструбів», налаштованих проти України та за мир із російськими окупантами. Ба більше, обслуговування «Старлінка» для України також було оплачено з американського бюджету за лінією Пентагону, який віднедавна очолив друг Трампа і критик України Пітер Хегсет.

Якщо вони додумаються «рубанути» нам «Старлінк», це буде проблемою куди гострішою, ніж навіть брак снарядів. Відсутність зв'язку на фронті в лічені дні може призвести до найкатастрофічніших наслідків.

Крім таких ударів по обороноздатності, друзі з Вашингтона також можуть спробувати натиснути на наших політиків, наприклад, почавши запроваджувати санкції або відкривати кримінальні справи проти найближчого оточення Зеленського, а можливо потім і самого президента.

Чи варто журитися через перспективи розвитку долі Андрія Єрмака або інших високопоставлених представників Офісу президента? Проте такі кроки можуть спровокувати ще більший антагонізм в українському суспільстві або ж відштовхнути від нас низку партнерів.

Не будемо скидати з рахунків і улюблений інструмент Трампа — введення мит, які можуть вдарити по українському агросектору або іншим ще більш-менш живим сферам української економіки.

ЩО РОБИТИ?

Наразі реакція керівництва України на атаки з Вашингтона, що розвиваються, перебуває в медійній і дипломатичній площинах. Попри накопичені до Зеленського питання, останніми днями медіапростір вирує закликами «зімкнути лави» навколо президента, мовляв, лише нам, тим паче під час війни, вирішувати, хто керує країною і хто тут у нас демократичний лідер.

Дипломатична робота полягає в пошуках порятунку з боку європейських сусідів, які набагато більше за Трампа відчувають небезпеку ситуації, а тому поки що не відмовляються від союзницької допомоги. Протягом кількох днів європейські лідери двічі збиралися на екстрені консультації в Парижі, де начебто погодили можливість відправки в Україну 30 тисяч миротворців. З цією ідеєю президент Франції Еммануель Макрон і британський прем'єр-міністр Кір Стармер уже 21 лютого вирушать до Вашингтона.

Керівництво України поки що продовжує розглядати варіант договору про видобуток рідкісноземельних ресурсів, не даючи ні згоди, ні відмови. Найімовірніше, триває торг щодо деталей цієї угоди, у ЗМІ вже з'явилася інформація, що спочатку може бути підписано рамкову декларацію про співпрацю зі США, після чого вже складено документи з деталями такої кооперації. Американці від ідеї заволодіти нашими копалинами не відмовилися і продовжують тиснути.

«Скиньте оберти, серйозно перегляньте угоду щодо мінералів і підпишіть її. США й Україна можуть залагодити свої розбіжності. Америка грає в човникову дипломатію, щоб просунути мирні переговори щодо України», — вкотре висловився на цю тему радник Трампа з національної безпеки Майк Волтц.

Тим часом ніби забулася початкова ідея Трампа домогтися якогось «справедливого миру» для України. На тлі скандалів і звинувачень 19 лютого до Києва прибув спецпосланець американського президента з «врегулювання конфлікту» Кіт Келлог. 20 числа він зустрівся із Зеленським, після їхньої бесіди планувалася пресконференція, яку в останній момент було скасовано на вимогу американської сторони.

Раніше ми говорили про те, що, судячи з усього, Трамп у переговорах схиляється до позиції росіян. Зараз ми бачимо реальні наслідки цього процесу. І, чесно кажучи, складно уявити, що Кіт Келлог стане людиною, яка зможе переконати його.

Але Україна все одно переможе! З американцями, без них, проти них.

Автор — Микола Яковенко