Мирні плани США та України: є розбіжності, але консенсус можливий

Видання Reuters опублікувало тексти двох планів досягнення миру в Україні, які обговорювали між українською делегацією та спецпредставником президента США Кітом Келлогом у Лондоні 23 квітня.

Келлог привіз із Білого дому оформлене буквально на одній сторінці бачення шляхів припинення війни. Українські чиновники надали трохи об'ємніші зустрічні пропозиції. Обмінявшись документами, сторони роз'їхалися для подальших консультацій.

Слід зазначити, що американський план, найімовірніше, або заздалегідь узгодили з кремлем, або ж складали з огляду на раніше озвучені путіним побажання. А український готувався з урахуванням американської політики щодо врегулювання війни. Таким чином, у цьому трикутнику не так вже й багато принципових розбіжностей.

Виходячи з цього, можемо визнати, що обидва плани збігаються приблизно на 70%. Тобто, можливість досягнення консенсусу між сторонами (знову ж таки, з огляду на те, що деталі цього процесу відомі москві) — вельми реалістична.

Росіяни сигналізують, що загалом задоволені пропозиціями з Вашингтона.

«Ми готові досягти угоди. Усе ще є конкретні моменти, елементи цієї угоди, які потребують доопрацювання, і ми якраз цим і займаємося», — заявив міністр закордонних справ рф Сергій Лавров.

Уточненням цих самих «елементів угоди», ймовірно, займався спецпредставник американського президента Стівен Віткофф під час зустрічі з путіним 25 квітня.

Перелічимо і проаналізуємо пункти двох документів:

1. Обидві сторони виступили за всеосяжне припинення вогню і створення інструментів для моніторингу його дотримання.

Українська делегація лише уточнила, що в процесі моніторингу мають брати участь США та європейські країни. Крім того, наша країна вказала, що «це відбувається паралельно з підготовкою порядку денного та умов для укладення повноцінної мирної угоди».

Президент Володимир Зеленський трактує останній пункт таким чином, що лише після припинення вогню можуть початися мирні переговори. Загалом, американський план ніяк не суперечить такій позиції.

2. США вказують, що в рамках майбутнього мирного договору, «Україна отримує надійні гарантії безпеки», які забезпечуватиме угруповання військ європейських країн, які побажали приєднатися до місії, і, можливо, держав, що знаходяться за межами Європи.

Українські дипломати хочуть того самого, однак уточнюють, що безпеку також мають забезпечувати і Сполучені Штати. На їхню думку, гарантії мають бути аналогічними до 5-ї статті НАТО «поки серед союзників немає консенсусу щодо членства України в Альянсі».

Також в окремих пунктах ідеться про неприпустимість будь-яких обмежень щодо чисельності українських військ та їхнього озброєння, розміщення та дій закордонних військових на нашій території. У такий спосіб Україна намагається звільнитися від російських «хотілок» про скорочення наших Сил оборони.

3. Обидві сторони декларують, що Україна «може претендувати» на членство в Європейському Союзі. При цьому США відкидають можливість вступу нашої країни до НАТО. Виходячи з попереднього пункту, бачимо, що українська сторона намагається до останнього триматися за цю можливість.

4. США готові де-юре визнати Крим частиною росії. Крім того, вони згодні на визнання фактичного контролю рф над окупованим Луганськом, а також зайнятих російськими військами територій Донецької, Запорізької та Херсонської областей.

При цьому, Штати виступають за повернення українського контролю над усією Харківською областю. Запорізька АЕС має повернутися під контроль України, однак керувати нею будуть США, а електроенергія, що виробляється, розподілятиметься між Україною та рф. Наша сторона вимагає повного контролю над ЗАЕС, без деталізації питань її подальшого управління та використання.

Гребля Каховської ГЕС і Кінбурнська коса повертаються Україні, що гарантує безперешкодний прохід українських суден Дніпром. Ці два пункти в документах повністю збігаються.

Українська дипломатія наполягає на тому, що територіальні питання можуть обговорюватися лише після повного припинення вогню. Важливий пункт в українському плані — «територіальні питання починаються з лінії поточного розташування військ». Це можна розуміти як сигнал про те, що українські вимоги будуть скромними і не стосуватимуться віддалених від лінії фронту територій.

5. США і Україна одностайні в тому, що після війни має бути реалізована програма з повного відновлення країни, яка буде заснована на українсько-американському договорі про корисні копалини.

Відмінності в тому, що Україна також вимагає фінансування післявоєнного облаштування за рахунок заморожених російських активів.

Білий дім готовий зняти з росії накладені з 2014 року санкції. Україна пропонує поступово послабити санкції «після досягнення стійкого миру», і моментально відновити їх у разі нової агресії.

Окремо Штати пропонують росії двосторонню співпрацю в енергетиці та інших галузях.

6. Крім цього, є дві ексклюзивні українські вимоги, які стосуються обміну військовополонених за принципом «всіх на всіх», а також повернення всіх вивезених до росії цивільних осіб, зокрема українських дітей.

Виходячи з усього перерахованого вище, можна лише повторити тезу, що більшість пунктів в обох документах повністю або значною мірою збігаються. В американському плані, найімовірніше, навмисно не деталізували деякі нюанси, щоб залишити простір для дипломатичного маневру. Насамперед це стосується гарантій безпеки.

З іншого боку, американці навмисно детально розписали питання територіального поділу і майбутнього ЗАЕС. Українська дипломатія, навпаки, приділяє значну увагу визначенню чисельності та озброєнь Сил оборони, намагається зберегти наше право претендувати на членство в НАТО та продовження антиросійських санкцій.

Усе це - звичайні дипломатичні кроки, мета яких — надалі отримати «карти» на столі переговорів, за рахунок яких можна здобути інші вигідні опції.

Найболючіше українське керівництво і все наше суспільство реагує на пункт американського плану, який стосується юридичного визнання Криму російським. Директор програми «Європа і світ» Міжнародного фонду «Відродження» Дмитро Шульга вважає, що США можуть зробити це «через голову» України — разом із росією проголосувавши за відповідну декларацію на Раді безпеки ООН.

З іншого боку, періодично проводимі дослідження громадської думки Київським інститутом соцдосліджень демонструють динаміку поступового зростання кількості українців, готових на територіальні поступки заради якнайшвидшого досягнення миру. У березні 2025 року таких уже налічувалося 39% проти 50%, які нізащо не готові віддавати агресору ні п'яді землі. Трохи більше року тому статистична диспропорція була куди серйознішою — 26% проти 65%.

Таким чином, ще через півроку ця тенденція, ймовірно, зміцниться сильніше. І питання лише в тому, як зміняться позиції сторін до цього моменту, скільки це буде ще коштувати життів українців, і чи збережуть Штати свій миротворчий настрій, нехай зараз він багатьом може і не подобається.

Як напередодні писав мій колега, питання приналежності Криму на даному етапі має суто політичне забарвлення — очевидно, що військовим шляхом зараз повернути його ми не можемо. Тому можна припустити, що Зеленський щонайменше намагатиметься якомога довше відтерміновувати його розв'язання, намагаючись позбутися негативних чинників такого кроку.

Водночас, слід взяти до уваги, що в американському проєкті не згадується повний контроль росії над чотирма українськими регіонами — Донецькою, Луганською, Запорізькою та Херсонською, що тривалий час було «священною коровою» для керівництва рф. Не складно здогадатися, що ці максималістські замашки теж були розмінною монетою для переговорів.

Українці вже практично відкинули раніше розрекламовані прагнення повернення до кордонів 1991 року, та й у кордони 2022 року зараз віриться насилу. Більш-менш реалістична дипломатична комбінація під патронатом Трампа зараз набагато ближча, ніж гіпотетичні «чорні лебеді» на кшталт раптової смерті путіна або нового (цього разу вдалого) військового перевороту в рсії.

За результатами зустрічі Віткоффа і путіна 25 квітня в кремлі заявили, що обговорювали питання відновлення прямих переговорів між Україною і росією. Тож здається, що процес рухається до заморозки.

Автор — Микола Яковенко