Моя земля. Мій дім. Моя незалежність (колонка редакції)

Мені 35, і я - твоя Україна. Сформована, сучасна, самодостатня. Я довго й наполегливо будувала свій дім. Я сама заробляла на нього, облаштовувала кожен куточок, висаджувала квіти у дворі й відчиняла двері гостям.
Це моя земля, мої кордони й моя свобода.

Коли я наближалася до свого тридцятиріччя, мій сусід остаточно збожеволів. Так вже вийшло, що за тонкою перегородкою живе божевільний, злий дід, який зійшов з глузду від образи на весь світ.

Він переконаний, що ця земля належить йому. Він щодня намагається зруйнувати мій дім, забрати моє життя та життя моїх дітей. Він вибиває скло й кидає у вікна смолоскипи, закидає сад камінням, намагається вигнати мене їдким димом.

Він думав і думає, що я злякаюся й буду благати про пощаду, аби тільки він припинив це пекло.
Але він прорахувався. За ці роки я стала ще наполегливішою, освоїла нові професії, здобула нові знання, змінила звичні ролі.

Я вдягаю військову форму, а замість садового інвентарю беру зброю. Я захищаю свій поріг.

А сьогодні у мене свято. День Моєї Незалежності. Він не про кульки та паради. Це день моєї чудової впертості, день моєї цілеспрямованості та моєї сили.

Саме сьогодні я святкую у себе вдома своє право прокидатися на своїй землі, говорити своєю мовою і самостійно визначати своє майбутнє. Божевільний сусід помре у своєму божевіллі, а в моєму саду будуть цвісти ромашки. Якими насолоджуватимуться мої діти. Це їхній світ. Я вдома.