«Може, Ірландія не така вже й діра»: в Одесі показали сувору комедію про мрії та жорстоку реальність  

Життя суворих ірландських хлопців та дівчат показане в новій виставі «Театру на Чайній». Вистава створена за п'єсою «Каліка з острова Інішмаан» відомого драматурга та режисера Мартіна МакДони («Залягти на дно в Брюгге», «Сім психопатів», «Три білборди на кордоні Еббінга, Міссурі»).

«Тарантіно від театру» – саме так сьогодні називають штатного драматурга Королівського Національного Театру, чиї п'єси зібрали багато нагород в галузі драматургії, включаючи Evening Standard Award, Tony і премію Лоуренса Олів'є. Деякі театри смакують сцени жорстокості, «чайники» зробили затемнення, коли до головного героя, хворобливого Біллі Клейвена, підходить із металевим прутом і недвозначними намірами здоровило Малюк Боббі. Перелякавшися за ці кілька секунд, поки немає світла і панує тиша, ми вже бачимо Біллі у бинтах і полегшено зітхаємо: спасибі, що живий. Вижити на Інішмаані вже само по собі є досягненям.

Інішмаан – маленький острів, розташований біля західного узбережжя Ірландії. Населення цього віддаленого та «глухого» місця складає всього 150 осіб. Дія відбувається у 1934 році, часи утисків з боку Великої Британії не пішли марно, харчові продукти є дефіцитом, алкоголь є беззаперечною цінністю, еліксиром, здатним покращувати реальність, так би мовити, зсередини. Цю систему винагородження себе за важке життя викручено на максимум.

«Може, Ірландія не така вже й діра». Цю фразу бідні, проте горді персонажі повторюють з будь-якого приводу. Наприклад, акула до тамтешніх вод запливла, Голлівуд зацікавився місцевою натурою та типажами… Режисер вистави Владислав Костика зумів зробити так, що з першої появи глядачам зрозумілий шлях кожної дійової особи, хто як ним пройшов та в якому взутті. Але ж виконавців досвідченими не назвеш, це третьокурсники акторського відділення театрально-художнього коледжу, учні самого Костики та Олега Шевчука. Що ж, молодим людям пощастило.

На відмінну оцінку за акторську майстерність заслуговують усі. Особливо виконавець центральної ролі. Якщо інші остров'яни спілкуються суржиком, у деяких є індивідуальні дефекти мовлення, головний герой говорить красиво, правильно, його думки шляхетні, його тіло спотворене хворобою, він припадає на одну ногу, проте ніскілечки не озлобився. Можливо, його дано сусідам як життєвий урок

Каліка Біллі (Сергій Ярошенко), Біллі Клейвен, так звуть бідолаху. Почуття провини того, хто вижив, йому знайоме. Драматург довго не дозволить хлопцю (а відтак і глядачу) достеменно дізнатися, як так сталося, що батьки Біллі втопилися, а хворе немовля покинули. Як і кожна дитина, чиї мама з татом розлучаються або взагалі тікають (хоч би й на той світ), Біллі звик вважати, що все це через нього, бо він невдале дитя, недостатньо здорове та гарне… Страждання моральні та фізичні, однак, не слугуватимуть причиною здатися.

«У житті кожного хлопця настає момент, коли він повинен взяти долю у свої руки, спробувати щось зробити. І навіть коли він знає, що у нього один шанс на мільйон, він все ж-таки повинен його використовувати, інакше для чого взагалі жити?» – так говорить Каліка Біллі.

Тітка Ейлін (Софія Майстренко) та тітка Кейт (Віра Сергеєва), сестри Осборн, тримають крамничку, де місцеві жителі купують продукти та спиртне, звісно. Важливі персони в острівній спільноті, і при цьому перед нами не стільки жінки, скільки два вичавлених лимони, темні смуги гриму на щоках та «посивілі» вії, відчужено спрямовані у простір погляди… Але за похмурою зовнішністю приховані добрі серця, саме ці дами виростили Калеку Біллі, хай із грубуватим, проте піклуванням, хвилюються за нього по-справжньому.

Неабияк веселить публіку Михайло Лень у ролі Джонні Патінмайка (Пустодзвона). Це ходячий засіб масової інформації, готовий особисто транслювати новини, що вражають, в обмін на свіжі яйця та інші «делікатеси» (банки з горошком не пропонувати, ну хіба в крайньому разі). Його поява завжди підкреслено театральна; задля гарантованого ефекту Джонні відсмикує шторку, що відокремлює залу від фоє, ображений браком уваги до свого «контенту», може піти у двері та закрити «завісу». Сива перука, виношені зуби (Джонні сильно шепелявить), а ці повні взаємної любові сварки с паралізованою матінкою (Євгенія Кошелєва), місис О'Дугал, чудово прописані драматургом…

Брат та сестра МакКормік, Бартлі (Олексій Орловський) та Хелен, або ж Чума Хелен (Ганна Івлєва) принаймні, молоденькі, артистам не потрібно відходити від свого віку. Навпаки, золотоволосі МакКорміки мають виглядати якомога краще, це весняні квіти, що гарні навіть на збідненому ґрунті Інішмаана. Їхнє спілкування повсякчас загрожує скотитися у сіблінгоцид, причому не з вини Бартлі. І так, в Хелен закохуються усі, навіть Біллі, який бачити у цій жахливій хабалці та вбивці тварин якусь принцесу.

Грізний телепень, молодий моряк-удівець Малюк Боббі у виконанні Романа Тітенкова таки поб’є каліку певної миті, проте не без моралі. Граючи в дурні ігри, отримуєш дурні призи; граючи почуттями інших людей, можеш наразитися на побиття, хоч ти й чемпіон острова з інвалідності…

Змінивши стать лікарю МакШеррі, автори вистави отримали лікарку в особі Софії Конопельнюк, лікує ця дивачка вкрай нетрадиційними методами, подзвонюючи брязкальцями, роблячи паси руками. І все ж-таки справу свою знає, вона досвідчений діагност. Ось у кожному з цих аборигенів є погане й хороше, ніхто не одновимірний, зовсім як у житті. Чудово, що студенти навчаються на таких п’єсах, а наступного разу «чайники» очікують публіку на «Каліку…» у травні, слідкуйте за афішами.

Автор – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського