Імперська символіка та міська сенситивність: про Катерину II та всіх, всіх, всіх (колонка)

Про Катерину та всіх, всіх, всіх є чудова книга Еммануеля Фюрекса про те, як не треба зносити пам'ятники. «Ображений погляд. Політичне іконоборство після Французької революції» — це докладний компендіум гарячкових бажань, поганих компромісів та запізнілих рішень, що рвуть полотно історичної пам'яті міста. Почитайте, щоб не робити принаймні чужих помилок. Повірте, нам вистачить своїх.

Чому сьогодні громадську увагу привертає саме монумент Катерині, сором'язливо присвячений реконструкторами 2007 року «засновникам Одеси»? І випадають інші монументальні комеморації епохи імперії.

Побуду трохи в невластивій мені ролі адвоката диявола. Чому з фокусу «ображеного погляду» випадають два перших пам'ятника Одеси — Рішельє та Воронцову? Два успішних адміністратора, які освоюють фронтири імперії. Волинський губернатор Рішельє, який жорстко підтримує межу осілості. Новоросійський губернатор Рішельє, який відмовився від відкупу селян у своєму краї, всупереч указу про вільних хліборобів. Прем'єр-консерватор Рішельє перших років французької Реставрації, — це про нього похмуро жартував Талейран «нічого не забули, нічому не навчилися».

Складати чорну легенду Воронцова і намагатись не треба. Кавказьке намісництво Воронцова Толстой у «Хаджі-Мураті» виводить у зовсім незвичний образ. Серед меморіальних плакеток на його одеському пам'ятнику ви не знайдете різанини в Анді та Дарго, — організатори конкурсу 1860 року посоромилися.

Сама мова скульптур Мартоса і Брюггера виразніша, ніж ці забуті факти біографій. Ампірний букет алегорій, «тип проконсула» — цивільного улаштовувача та військовоначальника, російська відповідь пам'ятнику Наполеону в Аяччо. І alter Feldmarschall, укутаний у складки німецького академізму. Дайте собі працю, подивіться баварські роботи Фрідріха Брюггера.

Тому що, незважаючи на потужний імперський заряд образної мови та фігур пам'ятовання, ці пам'ятники давно обросли локальними, сімейними та особистими шарами пам'яті, витіснивши початкові рівні. Це дивовижна властивість сталих місць пам'яті. Ті ж одесити, що сьогодні вимагають демонтажу Катерини, восени 2014 року збиралися біля пам'ятника Рішельє на одеському Майдані, і не бачили в цьому нічого соромного. Власне, присвоєння одеситами казенного Рішельє відбулося порівняно швидко. Через десять років після встановлення пам'ятника його вже не називали інакше як «Дюк», дивитися спогади Андрія Фадєєва, який служив в Одесі у тридцятих роках ХІХ століття.

Нова міська сенситивність, що через півроку повномасштабної російської агресії вимагає ревізії місць пам'яті, інтуїтивно поділяє стару імперію від її новоділа. Тарпанівську Катерину від Дюка, Пушкіна на бульварі від пішохода Пушкіна і тим більше — його тіні. Нещодавно Джонатан Платт проаналізував функцію режимного маркера, яку почав виконувати сталінський образ «національного генія» Пушкіна. І дивно, городянин відрізняє герму Пушкіна, цей межовий стовп «русского мира», від земської ініціативи.

Повертаючись до Катерини, віддайте на рік площу художникам, організуйте одеський Fourth Plinth. Сучасне мистецтво краще працює з конфліктами пам'яті у публічному просторі, ніж будь-яка робоча група історико-топонімічної комісії міської ради. Запевняю вас, арт-інтервенції, що змінюються щомісяця, виявлять всі лінії розриву у дрейфуючій навколо цього символу локальній ідентичності. Мистецтво — найкращий ластик пам'яті та її найкращий ланцет.

За цей рік проведіть комплексне дослідження площі. Історія місця, соціологія користування, рутинних практик городян на цій площі, її атрактивів. Аналіз стейкхолдерів, групових інтересів, можлива фасилітація їх конфліктів, містобудівний та архітектурний аналіз, вивчіть зв'язковість площі та її потоки, побудуйте оптимальну транспортну модель. Запевняю вас, місто не має навіть актуальної схеми підводів для Катерининської площі.

Нехай цей том досліджень стане частиною положення про відкритий архітектурний конкурс на просторове рішення площі. Публічним місцям – публічні інструменти планування! Місто вже має успішний досвід у проведенні таких конкурсів. На кожній ітерації — громадські обговорення, а не їх симуляції. Міжнародне журі, звабливий призовий фонд, обов'язковий договір на проектну документацію із переможцем, і лише тоді – демонтаж скульптурної групи. Автентичні скульптури Едвардса – до музею, інше – на розсуд холеричної фантазії одеситів.

Насамкінець, — уточнення з соціології користування. Кількісна метрика, єдино зрозуміла міському виконкому, не підходить – забудьте. Це жалюгідна подоба реального залучення у планування, де в опитувальному аркуші, що не вивчає, а формує міські уявлення та практики, ви не знайдете нічого крім «фонтан» або «дитячий атракціон». Якісні методи — прямі та проективні — глибинні інтерв'ю, фокус-групи, експертні інтерв'ю та картографування. Ви навіть не уявляєте, скільки всього можна дізнатися за рік про одну площу!

Автор — Кирило Ліпатов